Прокурор звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі Ради до Коледжу та Підприємця про: визнання недійсним на майбутнє договору від 20.08.2015 № 1 оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, що обліковується на балансі комунального закладу "Бердянський медичний коледж" Запорізької обласної ради, який укладений між Коледжем та Підприємцем; зобов'язання Підприємця повернути Коледжу нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення першого поверху будівлі, літера АА1А2аа1а2, загальною площею 16,2 кв.м, інв. № 10310001: № 110 - 4,4 кв.м., № 111 - 3,6 кв.м, № 112 - 8.2 кв.м, які розташовані за адресою: м. Бердянськ, вул. Дюміна/вул. Карла Маркса (наразі вул. Італійська), 66/28, шляхом їх звільнення.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.08.2017 у справі № 908/1202/17, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.2017, позов задоволено повністю з посиланням на його обґрунтованість.

Підприємець, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Так, згідно з доводами Підприємця, викладеними у касаційній скарзі:

- судами попередніх інстанцій у вирішенні спору не враховані доводи Ради, Коледжу та Підприємця;

- суди невірно застосували положення пункту 5 статті 63 Закону України "Про освіту" та не врахували положень частини першої і пункту 4 частини четвертої статті 61 вказаного Закону, а також пункту 3 статті 63 Закону України "Про освіту";

- судами не враховано те, що Прокуратурою в обґрунтування своїх позовних вимог не надано жодних доказів того, у чому саме полягає: погіршення соціально-побутових умов працівників закладу освіти, студентської та учнівської молоді, вплив на потенціал для реалізації права на здобуття вищої освіти територіальної громади, та яким чином укладення спірного договору оренди спричинило ці погіршення.

У відзиві на касаційну скаргу Коледж просив касаційну скаргу Підприємця задовольнити, посилаючись, зокрема, на те, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а саме:

- судами не доведено вину відповідачів та не зазначено, які порушення були ними допущені, з огляду на їх повноваження;

- судами не доведено невідповідності оспорюваного договору оренди приписам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення представника прокуратури, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- розпорядженням голови Запорізької обласної ради від 03.07.2015 № 125-св Коледжу надано дозвіл бути орендодавцем нерухомого майна (загальна площа якого не перевищує 200 кв.м на заклад) площею 16,2 кв.м для розміщення суб'єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність з медичної практики (розміщення пункту забору біологічного матеріалу) строком на 2 роки 11 місяців з дня укладання договору оренди нерухомого майна;

- 20.08.2015 Коледжем як орендодавцем та Підприємцем як орендарем укладений договір № 1 оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, що обліковується на балансі комунального закладу "Бердянський медичний коледж" Запорізької обласної ради (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області (нежитлові приміщення першого поверху будівлі, літера АА1А2аа1а2, загальною площею 16,2 кв.м, інв. № 10310001: № 110 - 4,4 кв.м, № 111 - 3,6 кв.м, № 112 - 8,2 кв.м), розташоване за адресою: м. Бердянськ, вул. Дюміна/вул. Карла Маркса, 66/28, яке перебуває на балансі Коледжу;

- згідно з пунктом 1.3 Договору оренди призначення приміщення (майна): розміщення суб'єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність з медичної практики (розміщення пункту забору біологічного матеріалу);

- вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням сторонами цього договору та акта приймання-передачі вказаного майна (пункт 2.1 Договору оренди);

- пунктом 10.1 Договору оренди передбачено, що останній укладений строком на два роки одинадцять місяців та діє з 20.08.2015. по 20.07.2018 включно;

- 20.08.2015 орендодавцем та орендарем підписаний акт прийому-передачі нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Бердянськ, вул. Дюміна/вул. Карла Маркса, 66/28;

- згідно з інформаційною довідкою від 28.03.2017 № 83552411 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна комплекс будівель та споруд за адресою: м. Бердянськ, вул. Дюміна/вул. Карла Маркса, 66/28 належить територіальній громаді сіл, селиш, міст Запорізької області на праві комунальної власності;

- відповідно до державного акта ІІ-ЗП 001001 на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 03.09.2001, правокористувачем земельної ділянки площею 0,3735 га за адресою: м. Бердянськ, вул. Дюміна/вул. Карла Маркса, 66/28 є Коледж, власником - територіальна громада сіл, селищ, міст Запорізької області в особі Запорізької обласної ради. Цільове призначення вказаної земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, для розміщення і обслуговування учбових корпусів;

- комплекс будівель та споруд за адресою: м. Бердянськ, вул. Дюміна/вул. Карла Маркса, 66/28 використовується для навчального процесу та його балансоутримувачем є Коледж.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним на майбутнє Договору оренди та зобов'язання Підприємця повернути Коледжу спірне нерухоме майно шляхом його звільнення.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до приписів частини третьої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень Закону України "Про освіту" (2145-19) (в редакції, чинній на час укладення Договору оренди):

- навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу (частина друга статті 18);

- система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти (стаття 28);

- структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; самоосвіту (стаття 29);

- фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (частини перша та четверта статті 61);

- матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством (частина перша статті 63);

- об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (частина п'ята статті 63).

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: Коледж є об'єктом освіти; фінансування Коледжу проводиться за рахунок обласного бюджету; за Договором оренди приміщення Коледжу передане Підприємцю в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності (в останньому розміщено пункт забору біологічного матеріалу), не пов'язаної з навчально-виховним процесом; студенти, які навчаються в Коледжі, згідно з інформацією, наданою останнім, не залучаються для проходження навчальної та виробничої практики до лабораторії, що розміщена в орендованому приміщенні та в якій здійснює підприємницьку діяльність Підприємець, студенти та педагогічний склад не отримують від Підприємця безкоштовних медичних послуг, - дійшли заснованого на законі висновку про визнання недійсним Договору оренди, зміст якого суперечить вимогам Закону України "Про освіту" (2145-19) , та про зобов'язання повернути спірне приміщення, оскільки таке приміщення навчального закладу не може бути об'єктом оренди для використання його у комерційній діяльності.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки згідно з імперативними приписами частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладення Договору оренди) об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об'єкту освіти.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 61 Закону України "Про освіту" (у згаданій редакції) майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень, однак лише за умови дотримання вимог статті 63 цього Закону і, зокрема, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Доводи Підприємця, які наведені в касаційній скарзі, безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017). Тому пов'язані з наведеним аргументи Підприємця не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом.

Аргументи, які викладені у відзиві Коледжу на касаційну скаргу, спростовуються викладеним вище.

Відповідно до статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Підприємця без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові акти попередніх інстанцій, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Савченко Ірини Станіславівни залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 29.08.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.2017 у справі № 908/1202/17 - без змін.