Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Будинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 (судді: Костів Т.С., Марко Р.І., Матущак О.І.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Будинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району

про стягнення 40 699,83 грн,

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Будинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - Будинкоуправління № 1 Яворівської КЕЧ району) про стягнення 40 699,83 грн, у тому числі пені у сумі 29 682,11 грн, 3 % річних у сумі 1 786,09 грн, інфляційних втрат у сумі 9 231,62 грн, посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 216- 217, 231, 264- 265 Господарського кодексу України, з підстав прострочення відповідачем сплати заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу.

У відзиві на позову заяву Будинкоуправління № 1 Яворівської КЕЧ району просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на норми частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", згідно з якою передбачено списання нарахованих інфляційних втрат, 3 % річних і неустойки внаслідок сплати заборгованості до набрання цим законом чинності.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.02.2017 (суддя Березяк Н.Є.) у задоволенні позовних вимог відмовлено, зважаючи на положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) .

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 (судді: Костів Т.С., Марко Р.І., Матущак О.І.) рішення Господарського суду Львівської області від 09.02.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, стягнуто з Будинкоуправління № 1 Яворівської КЕЧ району на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 29 682,11 грн пені, 1 786,09 грн - 3 % річних, 9 231,62 грн інфляційних втрат, 1 378,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1 760,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки на теперішній час відповідач не є учасником процедури врегулювання заборгованості, його не включено до реєстру підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, відповідно передбачений частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" порядок списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат і 3 % річних не може бути застосовано до відповідача.

Не погоджуючись із постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2017, Будинкоуправління № 1 Яворівської КЕЧ району у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 09.02.2017 залишити в силі, наголошуючи на помилковості висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування у цьому випадку положення частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржені у справі судові рішення, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій 27.11.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) і Будинкоуправлінням № 1 Яворівської КЕЧ району (покупець) укладено договір № 2104/15-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу, на виконання якого продавець передав у власність покупця природний газ на загальну суму 519 944,59 грн згідно з актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, не виконуючи зобов'язання у строк, визначений договором, чим порушив умови пункту 6.1 договору.

Судами установлено, що договірні зобов'язання з оплати поставленого природного газу відповідачем було виконано з порушенням строку, оплату вартості спожитого газу проведено 31.12.2015 року, що стало підставою для нарахування відповідно до умов договору та положень чинного законодавства неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього ж Кодексу).

30.11.2016 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 (1730-19) , яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону є: кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води; кредиторська заборгованість перед постачальником електричної енергії підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за електричну енергію, спожиту для виробництва та надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем); заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 01.01.2016.

За змістом статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 (93-2017-п) затверджено "Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром", яким визначено дані реєстру про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із зазначеним Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" окремо урегульовано списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення; крім того, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, наведеною нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Відповідно, виконання цієї норми також не потребує включення підприємства до реєстру, оскільки за змістом Закону до реєстру включаються та процедурі врегулювання заборгованості підлягають не погашені суми боргу перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Ураховуючи викладене, правомірним є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Будинкоуправління № 1 Яворівської КЕЧ району неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат з огляду на сплату ним заборгованості за природний газ 31.12.2015 (до набрання чинності 30.11.2016 Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) ), а отже і поширення на ці вимоги дії статті 7 зазначеного Закону.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, яка діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 Господарського процесуального кодексу України).

Ураховуючи наведені приписи законодавства, зважаючи на обставини справи, встановлені судом першої інстанції, які не спростовано судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що оскаржена у справі постанова підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, статтями 309, 312, 314, 315, 317, 327 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Будинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 у справі № 914/3118/16 скасувати, рішення Господарського суду Львівської області від 09.02.2017 залишити в силі.

3. Судові витрати у зв'язку із розглядом касаційної скарги покласти на позивача. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Будинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району 1 653,60 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

4. Доручити видачу відповідного наказу Господарському суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.