на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 (судді: Широкобокова Л.П., Орєшкіна Е.В., Подобєд І.М.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017 (суддя Новікова Р.Г.) у справі

за позовом Курилівської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області

до Приватного підприємства "КМС-1",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Колективного сільськогосподарського риболовецького підприємства "Придніпровець",

про звільнення та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року Курилівська селищна рада Петриківського району Дніпропетровської області (далі - Курилівська селищна рада) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "КМС-1" (далі - ПП "КМС-1") про зобов'язання відповідача звільнити та повернути земельну ділянку площею 5,3 га, розташовану в межах населеного пункту на території смт Курилівка, з підстав незаконного використання відповідачем земельної ділянки з метою здійснення господарської діяльності за відсутності документів на земельну ділянку.

У відзиві на позовну заяву ПП "КМС-1" просило відмовити у її задоволенні з підстав їх необґрунтованості заявлених вимог та наголосило на неподанні позивачем документів на підтвердження його права на земельну ділянку, на той час як згідно із довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 06.07.2017 № 412/182-17, виданою Відділом головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, власником земельної ділянки по вул. Гагаріна, 6, у смт Курилівка є Колективне сільськогосподарське риболовецьке підприємство "Придніпровець" (далі - КСРП Придніпровець"). При цьому в актах обстеження земельної ділянки від 19.12.2016 та від 25.05.2017, на які послався позивач, зазначено, що земельна ділянка використовується невідомими особами, а за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, за юридичною адресою: вул. Гагаріна, 6, у смт Курилівка зареєстровано 5 юридичних осіб, отже вимога позивача саме до відповідача є безпідставною.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2017 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача КСРП Придніпровець".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Курилівська селищна рада у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2017 і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, наголошуючи на залишенні судами поза увагою неможливості законного розпорядження та користування територіальною громадою земельною ділянкою, яка протиправно зайнята ПП "КМС-1" за відсутності правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Крім того, скаржник зазначає, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, комплекс нежитлових будівель, розташований на спірній земельній ділянці, належить на праві власності Малому приватного підприємству (далі - МПП) "Авангард", а посилання ПП "КМС-1" на те, що він є власником нежитлових приміщень, не відповідає дійсності, оскільки реєстраційні картки і балансова звітність не є правовстановлюючими документами на нерухоме майно.

На думку скаржника, суди помилково не взяли до уваги надані позивачем акти обстеження, підписані членами комісії з моніторингу законності використання землі та перегляду договорів оренди землі на території смт Курилівка, оскільки склад цієї комісії сформовано із числа незалежних осіб, зокрема представників громадськості, акти підписано декількома особами, що спростовує висновок судів про одноособовість їх підписання.

Крім того, помилковими, на думку скаржника, також є посилання судів на відсутність у позовній заяві інформації про точне місце розташування спірної земельної ділянки, оскільки позивачем на підтвердження фактичного місця розташування спірної земельної ділянки було надано довідку Управління Держгеокадастру у Петріківському районі із статистичної звітності за формою 6-ЗЕМ, в якій зазначено інформацію про розташування земельної ділянки.

ПП "КМС-1" не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, 23.12.2016 рішенням Курилівської селищної ради № 217-14/VІІ створено комісію з моніторингу законності використання землі та перегляду договорів оренди землі на території Курилівської селищної ради; затверджено склад комісії.

19.12.2016 та 25.05.2017 комісією з моніторингу законності використання землі та перегляду договорів оренди землі на території смт Курилівка здійснено виїзну перевірку земельної ділянки площею 5,3 га, розташованої у межах населеного пункту на території смт. Курилівка по вул. Гагаріна, 6, за результатами якої комісією встановлено факти порушення чинного законодавства у сфері земельних відносин і складено відповідні акти обстеження земельної ділянки, згідно з якими земельна ділянка використовується невідомими особами у комерційних цілях без правовстановлюючих документів; на території земельної ділянки, огородженої високим бетонним парканом, невідомі особи ведуть господарську діяльність, розміщено два ангари для зберігання зерна; податок за користування земельною ділянкою не сплачується. Ці акти обстеження підписано членами комісії (а.с. 12, 13).

Предметом спору у справі, яка розглядається, є вимога Курилівської селищної ради до ПП "КМС-1" про зобов'язання відповідача звільнити та повернути земельну ділянку площею 5,3 га, розташовану в межах населеного пункту на території смт Курилівка.

За змістом частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно зі статтею 83 цього Кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 2 статті 327 Цивільного кодексу України передбачено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею цього Кодексу передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Тобто учасники справи - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла під час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено форму і зміст позовної заяви, яка повинна містити, у тому числі, зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статей 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України).

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, за адресою вул. Гагаріна, 6, смт Курилівка, зазначеною в актах перевірки, складених позивачем 19.12.2016 і 25.05.2017, зареєстровано декілька підприємств, у тому числі й ПП "КМС-1", і розміщено нерухоме майно МПП "Авангард", у зв'язку з чим суди дійшли висновку про передчасне звернення Курилівської селищної ради саме до ПП "КМС-1" за відсутності підтвердженого документально визначення, хто саме займає спірну земельну ділянку, оскільки зі змісту актів перевірок, наданих позивачем, вбачається, що земельна ділянка використовується невідомими особами.

При цьому суд першої інстанцій зазначив, що акт перевірки від 19.12.2016 складено комісією з моніторингу законності використання землі та перегляду договорів оренди землі на території смт Курилівка, яку створено 23.12.2016 згідно з рішенням Курилівської селищної ради № 217-14/VІІ.

Суд першої інстанції також зазначив, що акт обстеження від 17.07.2017, наданий позивачем під час розгляду справи, також не доводить правомірності позовних вимог, оскільки цей акт підписано тільки членами комісії, а враховуючи реєстрацію за юридичною адресою по вул. Гагаріна, 6, у смт Курилівка п'яти юридичних осіб, одноособово складений акт обстеження земельної ділянки за відсутності інших документів не доводить факту використання спірної земельної ділянки саме ПП "КМС-1".

Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених судами.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, що діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).