розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прядко Тетяни Павлівни на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Три ведмеді" до Фізичної особи-підприємця Прядко Тетяни Павлівни про стягнення 85 093 грн,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Три ведмеді" (далі - ТОВ "Три ведмеді") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Прядко Тетяни Павлівни (далі - ФОП Прядко Т.П.) в якому просило стягнути з відповідача на його користь 85 093 грн збитків за неповернення торгівельного обладнання, яке втратило для ТОВ "Три ведмеді" інтерес.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28.08.2017 (суддя Гетя Н.Г.) у позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу господарського правопорушення, необхідних для застосування такого виду відповідальності, як стягнення збитків. При цьому місцевий суд зазначив про те, що пунктом 5 додатку № 2 до укладеної між сторонами дистриб'юторської угоди від 07.05.2014 № 166 погоджено, що доставка та повернення обладнання здійснюється силами та за рахунок продавця, а листом від 14.01.2016 № 17/1 відповідач на вимогу позивача про повернення обладнання відповів, що не заперечує проти повернення обладнання.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 (колегія суддів: Сіверін В.І., Россолов В.В., Хачатрян В.С.) рішення скасовано, постановлено нове рішення про задоволення позову.

Вирішено стягнути з ФОП Прядко Т.П. на користь ТОВ "Три ведмеді" 85 093 грн збитків.

Постанова обґрунтована порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повернення обладнання позивачу, в зв'язку з чим останнє втратило для нього інтерес, а його ринкова вартість підлягає стягненню на користь позивача з підстав, що передбачені частиною 3 статті 612 ЦК України.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі ФОП Прядко Т.П. посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей статті 226 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статей 612, 614, 623 ЦК України, статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ; у редакції, чинній до 15.12.2017) та зазначає про те, що судом апеляційної інстанції надано неправильну оцінку встановленим дистриб'юторською угодою від 07.05.2014 № 166 зобов'язанням сторін в частині повернення обладнання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі ФОП Прядко Т.П. просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Господарськими судами встановлено, що 07.05.2014 між ТОВ"Три ведмеді" (продавець) та ФОП Прядко Т.П. (дистриб'ютор) було укладено дистриб'юторську угоду № 166, (далі - угода) за умовами якої дистриб'ютор зобов'язався приймати товар та здійснювати його оплату в порядку та строки, визначені в цій угоді.

Згідно пункту 6 додатку № 2 до угоди дистриб'ютор також зобов'язався забезпечувати ефективне використання торговельного обладнання, переданого йому продавцем та використовувати його з метою зберігання товарів останнього під час їх реалізації.

На виконання умов угоди позивач надав відповідачу в користування обладнання в кількості 296 одиниць, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі (т. 1, а.с. 40-58).

Відповідно до пункту 11.1 угоди остання набуває чинності з дня її підписання та діє до 31.12.2014; додатковою угодою від 31.12.2014 сторони продовжили строк дії угоди до 31.12.2015; станом на день звернення до суду строк дії угоди закінчився.

Судами встановлено, що позивач листами від 20.07.2015 № 221, від 11.11.2015 № 387 та вимогою від 14.01.2016 № 17 повідомив відповідача про дострокове припинення дії угоди та вимагав повернути торгівельне обладнання.

В подальшому на підставі актів приймання-передачі (вилучення) обладнання в кількості 282 одиниць було повернуто позивачу, передану відповідачеві торгову палатку (інвентарний № 1456Е) було списано з обліку позивача без підписання відповідних документів; дану одиницю торгового обладнання не включено в перелік неповернутого обладнання.

За твердженням позивача відповідачем в порушення умов угоди не повернуто 13 одиниць торгівельного обладнання, в зв'язку з чим позивач втратив інтерес до його повернення, а єдиним і ефективним захистом своїх прав вважає стягнення збитків, завданих неповерненням майна.

При цьому з метою визначення ринкової вартості обладнання, яке не повернуто відповідачем, позивач звернувся до ТОВ "Консалтингова компанія "ПАРЕТО", яка має Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 21.03.2017 № 217/17, виданий Фондом державного майна України; згідно звіту про оцінку майна № 90/17 ринкова вартість 13 одиниць обладнання неповернутого позивачу складає 82 593 грн.

У відповідності до частини третьої статті 612 ЦК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання та вимагати відшкодування збитків.

Приписами статті 22 ЦК України встановлено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, в силу частини першої статті 225 ГК України включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов'язання; збитки; причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; вина.

Згідно частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до пункту 5 додатку № 2 до угоди доставка і повернення обладнання до складу дистриб'ютора здійснюється силами і за рахунок продавця.

Пунктом 13 додатку № 2 до угоди сторони погодили, що дистриб'ютор зобов'язаний здійснити повернення обладнання повністю (включаючи строк повернення від клієнта) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати закінчення строку дії та/або розірвання дистриб'юторської угоди.

Згідно пункту 16 додатку № 2 до угоди у випадку не повернення обладнання протягом 45 календарних днів з дати закінчення та/або розірвання дистриб'юторської угоди, а також втрати, випадкової загибелі, або пошкодження обладнання дистриб'ютором та/або третіми особами (клієнтами дистриб'ютора), дистриб'ютор зобов'язаний відшкодувати продавцю заставну вартість обладнання, вказану в пунктах 2, 3 даного додатку, а також всі витрати, понесені продавцем у зв'язку із таким, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання вимоги від продавця.

Пунктом 2 додатку № 2 до угоди сторонами визначено заставну вартість нового обладнання, а пунктом 3 цього додатку - вартість обладнання, що було у використанні.

Судом першої інстанції встановлено, що листом від 14.01.2016 № 17/1 відповідач на вимогу позивача про повернення обладнання відповів, що не заперечує проти повернення обладнання.

Водночас судами не встановлено, а матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від повернення позивачу переданого ним обладнання в кількості 13 одиниць, тоді як пунктом 5 додатку № 2 до угоди здійснення повернення обладнання передбачено силами і за рахунок продавця.

За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно встановив та виходив з відсутності вини відповідача у неповерненні позивачем належного йому торгівельного обладнання, що виключає можливість застосування до відповідача такого заходу відповідальності, як стягнення збитків.

Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та посилаючись у своїй постанові на пункти 5, 13, 16 додатку № 2 до угоди, якими чітко визначено порядок повернення торгівельного обладнання, за відсутності доказів відмови відповідача здійснити повернення обладнання, помилково вважав, що відповідачем порушено зобов'язання в частині повернення обладнання позивачу, в зв'язку з чим останнє втратило для нього інтерес, що помилково вважав підставою для стягнення з відповідача ринкової вартості обладнання.

Крім того, умовами угоди сторонами погоджено відшкодування дистриб'ютором продавцю заставної вартості обладнання, яку визначено пунктами 2, 3 додатку № 2 до угоди, тому судом апеляційної інстанції безпідставно враховано наданий позивачем звіт про оцінку майна № 90/17, яким встановлено ринкову вартість обладнання

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача збитків з наведених позивачем підстав є такими, що не відповідають вимогам статті 43 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Судові витрати.

Судовий збір в порядку статті 129 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), покладається на ТОВ "Три ведмеді".

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147а-19) , Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прядко Тетяни Павлівни задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 917/1026/17 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Полтавської області від 28.08.2017 у справі № 917/1026/17 залишити в силі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Три ведмеді" на користь Фізичної особи-підприємця Прядко Тетяни Павлівни 1 920 грн судового збору за подання касаційної скарги.