розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра"

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 (головуючий суддя - Давид Л.Л., судді: Гриців В.М., Кордюк Г.Т.)

про визнання незаконною постанови головного державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про повернення виконавчого документа стягувачу

за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фізична особа-підприємець Новоженов Олександр Олександрович

про розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу, зобов'язання повернути об'єкт оренди,

Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернувшись в суд зі скаргою, просило визнати недійсною постанову Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області про повернення виконавчого документа стягувачу від 02.06.2017 ВП №53855633, визнати дії державного виконавця неправомірними і незаконними, зобов'язати державного виконавця вжити заходів для виконання наказу у справі №914/2583/15 за позовом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра" (далі - відповідач) про розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу №10 від 26.06.2001, зобов'язання повернути об'єкт оренди.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.08.2017 (суддя Крупник Р.В.) скаргу позивача задоволено частково, визнано незаконною постанову головного державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 53855633 від 02.06.2017. В решті вимог скарги відмолено.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду відповідач подав апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду.

Оскаржуваною ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення встановленого для апеляційного оскарження строку, і повернуто апеляційну скаргу відповідачеві без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що можливість вчасного подання апеляційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого відповідача, тобто мала суб'єктивний характер, а тому підстав для відновлення пропущеного процесуального строку у даному випадку колегія суддів не вбачає, а відтак, заявлене клопотання про поновлення встановленого для апеляційного оскарження ухвали суду строку, задоволенню не підлягає. За таких обставин, апеляційна скарга повернута відповідачеві в силу положень пункту 4 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017.

У касаційній скарзі відповідач просить вказану ухвалу апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити до Львівського апеляційного господарського суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги відповідача. Вказані вимоги мотивовані порушенням апеляційним судом положень статті 87 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 та винесення оскаржуваної ухвали з обмеженням встановлених пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України прав відповідача.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи оскаржувану ухвалу, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

При прийнятті оскаржуваної ухвали про поверення апеляційної скарги без розгляду апеляційний суд з'ясував, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.08.2017 скаргу позивача задоволено частково, визнано незаконною постанову головного державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 53855633 від 02.06.2017. В решті вимог скарги відмолено.

Зазначена ухвала місцевого суду від 30.08.2017 була надіслана на адресу відповідача 06.09.2017 та отримана ним 11.09.2017 (т.4 а.с.27).

З апеляційною скаргою відповідач звернувся з пропуском строку, встановленого статтею 93 Господарського процесуального кодексу України в названій редакції, а саме 23.09.2017 разом з клопотанням про поновлення строку, встановленого для подання апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 53 цього ж Кодексу за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України у редакції чинній на час прийняття оскаржуваної ухвали, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Розглянувши аргументи відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження рішення у справі, суд визнав їх неповажними.

Так судом відхилено посилання відповідача на перебування директора у відпустці в період з 11.09.2017 по 21.09.2017 згідно наказу від 11.09.2017 через те, що перебування директора відповідача у відпустці в означений період не є поважною причиною пропуску процесуального строку подання апеляційної скарги, оскільки така причина носить суб'єктивний характер та не може вважатись поважною в розумінні статті 93 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017.

Колегія суддів визнає правомірним цей висновок апеляційного суду, покладений в основу оскаржуваної ухвали, позаяк особа, яка подала апеляційну скаргу, є юридичною особою, із матеріалів апеляційної скарги не вбачається, що вона припиняла свою діяльність, і її керівник не був позбавлений можливості уповноважити іншого представника для участі у судовому засіданні та підготовки і подання апеляційної скарги у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

Так апеляційний суд з'ясував наявність в матеріалах справи виданої на ім'я Демяновської Ю.Д. довіреності від 23.02.2017, терміном дії до 31.12.2017 (т. ІІІ, а.с. 133) на представництво інтересів відповідача, зокрема, в якості позивача, відповідача з усіма правами наданими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017. Доказів відкликання вказаної довіреності відповідачем не надано.

Отже пропуск строку на апеляційне оскарження залежав не від об'єктивних причин, а від суб'єктивних чинників, які особа, що звернулась із апеляційною скаргою, могла і повинна була уникнути при подачі апеляційної скарги.

При цьому слід зазначити, що як роз'яснив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 зі справи "Пономарьов проти України", вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Так дійсно, ухвала суду першої інстанції була надіслана відповідачеві із порушенням передбаченого статтею 87 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 строку, однак отримавши цю ухвалу 11.09.2017, відповідач подав апеляційну скаргу лише 23.09.2017, при тому, що стаття 93 названого Кодексу передбачає п'ятиденний строк на оскарження ухвали суду в апеляційному порядку.

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.10.2016 зі справи "Устименко проти України", дійшов до висновку що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Отже можливість поновлення судом апеляційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку, які у даному випадку були відсутні.

Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного суду погоджується з висновком апеляційного суду, оскільки згідно рішень Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Наведеним спростовуються доводи відповідача щодо незаконності оскаржуваної ухвали.

Посилання відповідача на порушення судом положень статті 87 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 та винесення оскаржуваної ухвали з обмеженням встановлених пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України прав відповідача відхиляються судом, як необґрунтовані та такі, що спростовуються вищевикладеним.

При цьому у названій статті Конституції України (254к/96-ВР) закріплено, окрім іншого, рівність учасників перед законом і судом, тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про недоведеність відповідачем обставин, які унеможливили його вчасно звернутись з апеляційною скаргою.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої ухвали немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіновідеомистецький центр дозвілля "Кассандра" залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 у справі Господарського суду Львівської області № 914/2583/15, залишити без змін.