розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.09.2017 (суддя Гончарук О.В.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 (головуючий: Скрипчук О.С., судді: Дубник О.П., Зварич О.В.)

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерства оборони України,

за участю військового прокурора Чернівецького гарнізону,

про усунення перешкод в користуванні майном,

За участю представників:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

третьої особи - не з'явився.

прокуратури - не з'явився.

06.07.2017 до Господарського суду Чернівецької області надійшла позовна заява Квартирно-експлуатаційного відділу м.Чернівці до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем нерухомим майном - об'єктами будівлі №4 військового містечка №101, яке розташовано за адресою: м. Чернівці, площа Театральна, 6, шляхом демонтажу базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного зв'язку).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про закінчення 31.12.2014 терміну дії договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України.

Ухвалами суду від 25.07.2017 та від 07.08.2017 допущено до участі у справі прокурора військової прокуратури Чернівецького гарнізону та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство оборони України відповідно.

21.09.2017 Господарський суд Чернівецької області позов задовольнив.

08.11.2017 Львівський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.09.2017 року у справі № 926/2230/17 - без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки договір зберігання припинив свою дію, позовні вимоги про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем нерухомим майном - будівлею №4 військового містечка №101 на Театральній площі, 6, у м. Чернівці, шляхом демонтажу обладнання базової станції ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

27.11.2017 (згідно із реєстраційним штампом ЛАГС) Приватним акціонерним товариством "ВФ Україна" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.09.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 до Вищого господарського суду України. Провадження за даною касаційною скаргою не відкривалося.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.09.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147а-19) ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою №926/2230/17 передано до Касаційного господарського суду.

05.03.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

05.03.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Міщенко І.С., Мачульський Г.М.

15.03.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення до розгляду на 19.04.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 30.03.2018.

Також даною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про зупинення виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.09.2017 у справі № 926/2230/17 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна", відповідач) зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими.

Відповідач вказує, що відповідно до п.п.2.2., 2.5. договору №У-09/875-00862 зберігання обладнання операторів від 01.02.2009, укладеного між сторонами, виконавець приймає у замовника майно за актом приймання-передачі, майно вважається повернутим замовнику з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення). Таким чином, до моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) майна, обладнання ПрАТ "ВФ Україна" перебуває у володінні КЕВ м. Чернівці.

Скаржник вказує, що як вбачається з укладеного між сторонами договору зберігання, предметом даного договору не є нерухоме майно позивача та його використання відповідачем. Предметом договору є обладнання відповідача та послуги щодо його зберігання позивачем. Сторони не укладали жодного правочину щодо нерухомого майна позивача, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували фактичну передачу нерухомого майна відповідачеві чи фактичне користування відповідачем будь-яким нерухомим майном на підставі договору зберігання. Крім того в тексті позовної заяви не конкретизовано характеристик такого майна, зокрема, таких як площа, поверх, місце розташування та ін.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують той факт, що обладнання ПрАТ "ВФ Україна" перебуває у володінні КЕВ м. Чернівці, оскільки передане позивачу згідно акту та не повернуте відповідачеві.

Посилаючись на статті 948, 949 ЦК України скаржник зазначає, що для того, щоб заявляти вимогу про усунення перешкод в користування нерухомим майном (негаторний позов), позивач спочатку має повернути вказане обладнання відповідачеві в порядку та на умовах, визначених договором зберігання, а після цього встановити факт наявності перешкод в користуванні власним нерухомим майном внаслідок розміщення відповідачем свого обладнання, крім того, позивач має довести, що він є власником вказаного нерухомого майна. Натомість, позивач жодного разу не звертався до відповідача з вимогою забрати обладнання внаслідок закінчення строку дії договору зберігання.

Також відповідач вважає, що укладений між сторонами договір зберігання є правомірним, оскільки жодним судовим рішенням даний договір не визнавався недійсним. Позовна вимога про визнання договору зберігання недійсним у зв'язку з тим, такий договір є удаваним договором оренди нерухомого майна позивачем не ставиться взагалі.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не надали зазначеним обставинам належної правової оцінки.

Прокурор надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

У судове засідання учасники справи не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.02.2009 року між КЕВ м.Чернівці (виконавець) та ЗАТ "Український мобільний зв'язок" (яке було перейменовано на ПрАТ "МТС Україна", а потім було перейменоване на ПрАТ "ВФ Україна") було укладено договір №У-09/875-00862 зберігання обладнання операторів (м.Чернівці, Театральна площа, 6, військове містечко №101, будівля №4 (надалі договір).

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернівці є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади Міністерства оборони України.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору позивач зобов'язався надати послуги з розміщення та зберігання об'єкта (будівлі №4) військового містечка №101, яке закріплене за позивачем та розташоване за адресою: м. Чернівці, Театральна площа, 6, для обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку, вартістю за актом оцінки на 11.12.2008 року 16359 грн., відповідно до затвердженої схеми розміщення майна (додаток №3), а відповідач зобов'язався оплатити послугу.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що позивач приймає у відповідача майно за актом приймання-передачі (додаток №2).

01.02.2009 року між сторонами договору підписано акт приймання-передачі майна замовника (відповідача), відповідно до якого відповідачем передано, а позивачем прийнято для розміщення на об'єкті позивача обладнання відповідача.

Пунктом 6.2. договору, з урахування змін до договору від 01.02.2012 року, передбачено строк дії договору до 31.12.2014 року.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази про продовження строку дії договору чи укладення нового договору з аналогічним предметом на новий строк між позивачем та відповідачем.

Відповідно до п. 6.7. договору договір припиняється у разі закінчення строку дії договору або у випадках його розірвання. Пунктом 2.5. договору сторонами погоджено, що у разі припинення цього договору відповідач складає та підписуєакт приймання-передачі, демонтує та вивозить майно з об'єкта позивача протягом двох тижнів. Майно вважається повернутим відповідачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач (після закінчення строку дії договору) вивіз майно з об'єкта позивача.

Предметом позову є зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці нерухомим майном об'єктами будівлі №4 військового містечка №101, яке розташоване за адресою: м. Чернівці, площа Театральна, 6, шляхом демонтажу обладнання базової станції ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку, оскільки відповідач без жодних підстав користується майном позивача.

Суди попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доказів по справі, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення "Про Міністерство оборони України", затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 406/2011 (406/2011) , Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади та головним органом у сфері оборони і військового будівництва, а КЕВ міста Чернівці є його структурним підрозділом та являється органом влади на місцях у системі Збройних Сил України, на балансі якого перебувають військове майно та покладено відомчий контроль за його використанням.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 626 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір зберігання, припинив свою дію 31.12.2014 р.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Судом встановлено, що у п.1 договору зазначено, що військове містечко №101, за адресою: м. Чернівці, Театральна площа, 6, (де знаходиться будівля №4 з обладнанням відповідача) закріплене за КЕВ м. Чернівці.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Такий захист не пов'язаний із захистом від порушень, які пов'язані із позбавленням володіння майном.

Припинення договору (як правової підстави для користування майном) є підставою для припинення прав та обов'язків сторін, їх взаємних зобов'язань за цим договором, а в даному випадку - для повернення майна та вивезення обладнання відповідачем за вимогою позивача для можливості безперешкодного користування власником своїм майном на свій розсуд.

Пунктом 2.5. договору сторонами погоджено, що у разі припинення цього договору саме відповідач, а не позивач, мав складати та в першу чергу підписувати акт приймання-передачі, демонтувати та вивозити своє майно з об'єкта позивача протягом двох тижнів, проте, не зробив цього протягом більше ніж два роки, а не два тижні, що і стало підставою подачі позову по даній справі позивачем.

Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що договір зберігання припинив свою дію, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем нерухомим майном - будівлею №4 військового містечка №101 на Театральній площі, 6, у м. Чернівці шляхом демонтажу обладнання базової станції ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що твердження апелянта про те, що укладений між сторонами договір зберігання є правомірним, оскільки у судовому порядку не визнавався недійсним, не спростовує те, що даний договір припинив свою дію, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" без задоволення, а судові рішення - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.09.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 у справі №926/2230/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.09.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 у справі №926/2230/17 залишити без змін.