розглянула заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство "Консалтинг-профі" (далі - позивач, ТОВ "АКП", заявник) про перегляд за виключними обставинами судового рішення у справі №14/278 за позовом Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" (далі - Банк) (новий кредитор ТОВ "АКП") до Державної акціонерної компанії "Хліб України" (далі - відповідач, ДАК "Хліб України") про стягнення коштів.

Учасники справи:

позивач - Зима Л.М.,

відповідач - не з'явився.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. У квітні 2000 року Акціонерний комерційний агропромисловий банк "Україна" звернувся до Арбітражного суду міста Києва з позовом до Державної акціонерної компанії "Хліб України" про стягнення з відповідача як аваліста опротестованих векселів коштів в сумі 1000000 грн.

2. Обґрунтовуючи позов та керуючись приписами Положення про переказний та простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07 серпня 1937 року та статтями 12, 15, 54, 57 Арбітражного процесуального кодексу України, чинних на момент звернення з позовом, Банк зазначив про несплату відповідачем як особою, солідарно зобов'язаною перед Банком, суми непогашених авальованих ним векселів.

3. Відповідач не надіслав відзив або заперечення на позов, у судове засідання Арбітражного суду міста Києва не з'явився.

Короткий зміст рішень судів

4. Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 23 травня 2000 року позов задоволено, стягнуто з поточного рахунку Державної акціонерної компанії "Хліб України" на користь Акціонерного комерційного агропромбанку "Україна" 1000000 грн основного боргу та 10000 грн державного мита.

5. Постановою Арбітражного суду міста Києва від 25 вересня 2000 року у цій справі здійснено перевірку рішення в порядку нагляду та викладено резолютивну частину рішення Арбітражного суду міста Києва від 23 травня 2000 року в такій редакції: "Стягнути з поточного рахунку Державної акціонерної компанії "Хліб України" на користь акціонерного комерційного агропромбанку "Україна" 1000000 грн основного боргу та 1700 грн державного мита"; повернуто відповідачу суму зайво сплаченого державного мита за перевірку рішення в порядку нагляду. Постановою Вищого арбітражного суду України від 19 лютого 2001 року вказані рішення та постанова залишені без змін.

6. На виконання рішення суду Арбітражний суд міста Києва видав наказ від 23 травня 2000 року №14/278.

7. Суди неодноразово розглядали заяву про поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання.

8. 14 жовтня 2009 року ТОВ "АКП" подало до Господарського суду міста Києва заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні.

9. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 червня 2010 року у задоволенні заяви ТОВ "АКП" відмовлено.

10. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 січня 2011 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 23 червня 2010 року скасовано; задоволено заяву ТОВ "АКП" про заміну сторони у виконавчому провадженні; здійснено заміну Банку на ТОВ "АКП" у виконавчому провадженні щодо виконання наказу Арбітражного суду міста Києва, виданого за рішенням від 23 травня 2000 року у справі № 14/278. Доручено Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

11. Постановою Вищого господарського суду України від 22 березня 2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 січня 2011 року про заміну сторони у виконавчому провадженні залишено без змін.

12. Враховуючи тривале невиконання постанови Вищого господарського суду України від 22 березня 2011 року, у листопаді 2012 року ТОВ "АКП" звернулося до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стосовно справедливої сатисфакції у справах про тривале невиконання рішень судів на національному рівні в Україні.

Короткий зміст вимог поданої заяви про перегляд судового рішення

13. 04 грудня 2017 року ТОВ "АКП" звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 березня 2011 року у справі № 14/278 (з урахуванням викладеного у заяві про усунення недоліків) з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання заяви), а саме у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

14. На обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що у листопаді

2012 року він звернувся до ЄСПЛ із заявою (присвоєно № 1468/14), у якій вказав на порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішення, винесеного на користь ТОВ "АКП" у справі № 14/278.

15. Листом від 12 жовтня 2017 року ЄСПЛ поінформував ТОВ "АКП" про рішення у справі "Бурмич та інші проти України" і зазначив про приєднання до цієї справи поданої ним заяви № 1468/14, що, на думку заявника, є підставою для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 22 березня 2011 року у справі №14/278.

16. ТОВ "АКП" у своїй заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 березня 2011 року у справі № 14/278 просить (із урахуванням заяви від 13 лютого 2018 року) стягнути з держави Україна штрафні санкції в розмірі 2256751,32 грн станом на 15 лютого 2018 року, що становить 84081,64 доларів США, вартість знецінення гривні, що відбулося за період 2000-2017 роки у розмірі 153000 доларів США, що становить 4106520 грн., що буде являти собою справедливу сатисфакцію йому як заявнику зі сторони держави за констатовані ЄСПЛ порушення.

17. Кабінет Міністрів України, до якого звернені вимоги про перегляд судового рішення, надав відзив на заяву, в якій не погодився з доводами заявника. Вказав, що рішення ЄСПЛ у справі "Бурмич та інші проти України" є рішенням про вилучення заяв з реєстру з метою їх розгляду в рамках загальних заходів щодо виконання пілотного рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" під наглядом КМ РЄ і цим рішенням не передбачено виплату справедливої сатисфакції жодному зі заявників.

18. В судовому засіданні ТОВ "АКП" підтримало свої вимоги.

Мотиви, якими керувався Верховний Суд, та застосоване ним законодавство

19. Законом від 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

20. Втілення таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики ЄСПЛ, як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема у частинах першій та четвертій статті 11 Господарського процесуального кодексу України у редакції на час подання заяви.

21. З огляду на наведене відповідно до статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ

у будь-якій справі, у якій вона є стороною.

22. 12 жовтня 2017 року Велика палата ЄСПЛ ухвалила рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (заяви № 46852/13 та ін.) (далі - Рішення).

23. У цій справі заявники скаржилися на невиконання або тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, і з цих підстав стверджували про порушення державою Україна їх прав, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

24. Розглядаючи вказану справу, ЄСПЛ відзначив, що порушені заявниками питання вже вирішувалися Судом у пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04), проте Україною не було забезпечено ефективного виконання цього рішення, що обумовило лише зростання кількості аналогічних заяв.

25. Із цього приводу ЄСПЛ зазначив, що "неефективне виконання рішення у справі типу Іванов продовжує, і буде продовжувати, доки не буде прийнято належне рішення у процесі нагляду Комітетом міністрів, призводити до повторного встановлення у майбутньому порушення пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо кожної особи на користь якої ухвалено судове рішення, яке не виконане в Україні. Згідно з наявними у Комітету міністрів матеріалами, в Україні налічується 120000 осіб, рішення ухвалені на користь яких залишаються невиконаними" (пункт 171 Рішення).

26. "На думку Суду, така ситуація у справах типу Іванов означає, що існує потреба у зміні його підходу до розгляду подальших справ, що виникають з тієї самої системної проблеми. Суд знову посилається на оцінку Комітету міністрів, зроблену у вересні 2016 року, згідно з якою не позасудове врегулювання спорів за участі Суду, а тільки тривалий засіб усунення першопричини проблеми, вжитий у процесі виконання, зможе забезпечити належне вирішення цієї ситуації" (пункт 172 Рішення).

27. "У світлі зазначених міркувань постійний розгляд справ типу Іванов є, поза будь-яким сумнівом, суперечливим у контексті мети Конвенції. Таким чином, виникає питання, чи є виправданим продовження розгляду справ типу Іванов у контексті статей 19 та 46 Конвенції та повноважень Суду відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 вилучати заяви з реєстру у разі відсутності підстави для їхнього розгляду" (пункт 175 Рішення).

28. У пункті 194 Рішення зазначено про розподіл завдань між ЄСПЛ та Комітетом міністрів Ради Європи: "Суд може допомогти державі-відповідачу у виконанні її зобов'язань за статтею 46, намагаючись вказати тип заходів, які можуть бути вжиті державою з метою усунення системної проблеми, встановленої Судом. Проте саме Комітет міністрів має здійснювати нагляд за виконанням рішення та забезпечувати виконання державою її юридичного зобов'язання за статтею 46, у тому числі вжиття заходів загального характеру, що можуть вимагатись пілотним рішенням щодо надання відшкодування всім іншим існуючим або потенційним потерпілим від констатованого системного недоліку".

29. Далі ЄСПЛ зазначив: "Ситуація, з якою зіткнувся Суд у справах типу Іванов, по суті виникає внаслідок неефективного виконання остаточного рішення Суду, яким вимагається вжиття заходів загального характеру під наглядом Комітету міністрів з метою усунення першопричини системної проблеми, що призвела до подання великої кількості заяв до Суду. Відповідні проблеми мають виключно фінансовий та політичний характер, і, як вбачається з наслідків ухвалення пілотного рішення у справі Іванов (див. пункти 137, 142 та 168), їхнє вирішення виходить за межі компетенції Суду, визначеної статтею 19 Конвенції. Ці проблеми можуть бути належним чином вирішені лише державою-відповідачем, з одного боку, та Комітетом міністрів, з іншого, який відповідно до пункту 2 статті 46 Конвенції має повноваження здійснювати нагляд за виконанням рішень Суду. Отже, держава-відповідач і Комітет міністрів мають взяти на себе відповідальність за статтею 46 та забезпечити повне виконання пілотного рішення Суду у справі Іванов та, окрім вжиття необхідних заходів загального характеру, спрямованих на вирішення першопричини проблеми, забезпечити заявників належним юридичним захистом на національному рівні, у тому числі механізмом відшкодування їм шкоди, завданої встановленого Судом порушенням Конвенції, який виконуватиме таку ж функцію, що й рішення про надання справедливої сатисфакції відповідно до статті 41 Конвенції" (пункти 195 і 196 Рішення).

30. За висновком ЄСПЛ, "юридичні питання за Конвенцією щодо тривалого невиконання рішень національних судів в Україні, вже були вирішені у пілотному рішенні у справі Іванов. Таким чином, Суд виконав свою функцію за статтею 19 Конвенції. Зокрема, він визначив системний недолік, дійшов висновку, що він є порушенням Конвенції, та надав вказівки щодо заходів загального характеру, які слід вжити відповідно до статті 46 з метою належного виконання пілотного рішення для забезпечення юридичного захисту та відшкодування шкоди всім жертвам, минулим, теперішнім і майбутнім, встановленого системного порушення. Відповідно до принципу субсидіарності, який лежить в основі всієї Конвенції, а не лише процедури пілотного рішення, питання, розглянуте у пілотному рішенні у справі Іванов, у тому числі забезпечення відшкодування потерпілим від системного порушення Конвенції, констатованого у справі Іванов, є питанням виконання рішення відповідно до статті 46 Конвенції" (пункт 197 Рішення).

31. Також у пункті 126 Рішення зазначено, що на своєму 1259-му засіданні

7-9 червня 2016 року Комітет Міністрів вивчив стан виконання пілотного рішення у справі Іванова та висловив таке: " за цих умов першим кроком, який необхідно вжити, є розрахунок розміру заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання рішень в Україні. Другий крок полягає в тому, щоб запровадити схему виплат з певними умовами або яка містить альтернативні пропозиції для забезпечення виконання рішень, які все ще залишаються невиконаними. Третім кроком має стати внесення необхідних змін до бюджетного законодавства України для того, щоб відповідні кошти стали доступними для ефективного функціонування зазначеної вище схеми, а також з метою запобігання виникненню ситуацій невиконання рішень національних судів, ухвалених проти держави або державних підприємств, розробка необхідних процедур для гарантування належного врахування бюджетних обмежень при ухваленні законів".

32. У зв'язку з цим ЄСПЛ дійшов висновку, що він фактично виконав функцію відповідно до статті 19 Конвенції. Відповідно ж до принципу субсидіарності, який лежить в основі положень Конвенції, питання, що розглядається в пілотному рішенні у справі Іванова, включаючи надання компенсації жертвам системного порушення Конвенції, знайденого в справі Іванова, є питанням виконання відповідно до статті 46 Конвенції.

33. Ця справа і всі аналогічні 12143 справи, які очікували розгляду в ЄСПЛ, а також будь-які аналогічні майбутні справи, які можуть бути подані до ЄСПЛ, є частиною процесу виконання пілотного рішення. Їх вирішення, включаючи індивідуальні компенсаційні заходи, має обов'язково охоплюватися загальними заходами з виконання, які повинна вжити держава-відповідач під наглядом Комітету міністрів (пункт 198 Рішення).

34. У пункті 219 Рішення ЄСПЛ дійшов висновку об'єднати в одному провадженні всі вказані справи зі справою "Бурмич та інші проти України". Усі 12143 заяви були приєднані до п'яти заяв у цій справі, про що зазначено в пункті 1 резолютивної частини Рішення.

Також ЄСПЛ зазначив, що продовження розгляду справ групи Іванова не найкращим чином відповідатиме цілям Конвенції. У цьому зв'язку він дійшов висновку, що подальший розгляд цієї справи не є виправданим у розумінні підпункту "с" пункту 1 статті 37 (пункт 202 Рішення).

Відповідно до цієї статті Конвенції ЄСПЛ може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини у справі дають підстави дійти висновку: с) що на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим (підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції).

35. Згідно з позицією ЄСПЛ "недоліки, на які скаржаться заявники у цих заявах, мають бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру в рамках виконання пілотного рішення у справі Іванов, у тому числі й наданням належного та достатнього відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції, встановленим зазначеним рішенням (), які мають здійснюватись під наглядом Комітету міністрів" (пункт 204 Рішення).

36. Водночас ЄСПЛ нагадав, що зроблений ним висновок "не обмежує його повноважень щодо поновлення відповідно до пункту 2 статті 37 цієї або будь-якої іншої аналогічної заяви у реєстрі справ, якщо це буде виправдано обставинами" (пункт 207 Рішення).

37. З огляду на такі висновки ЄСПЛ за результатами розгляду справи "Бурмич та інші проти України" вирішив вилучити 12143 заяви, наведені в додатках І і ІІ до цього рішення, що стосуються однієї системної проблеми невиконання рішень національних судів в Україні, серед яких і заява ТОВ "АКП" № 1468/14, з реєстру справ Суду відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції та передати їх Комітету міністрів Ради Європи з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання зазначеного пілотного рішення у справі Іванова (пункт 4 резолютивної частини Рішення).

38. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виконання Рішення включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру

39. Згідно з частинами другою та третьою статті 10 цього ж Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

40. Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

41. З огляду на те, що заяви у справі "Бурмич та інші проти України" передані до Комітету Міністрів Ради Європи для їх розгляду саме в системі заходів загального характеру з виконання пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", то правові підстави для повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, відсутні, оскільки про потребу вжиття заходів індивідуального характеру щодо заявників у справі "Бурмич та інші проти України" у Рішенні не зазначається.

42. Відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) ) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні відповідної справи судом, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Верховного Суду для їх розгляду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

43. За змістом частини першої статті 320 Господарського процесуального кодексу України рішення, постанови та ухвали господарського суду, якими закінчено розгляд справи, можуть бути переглянуті за виключними обставинами.

44. Підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом (пункт 2 частини третьої статті 320 цього ж Кодексу).

45. Аналіз змісту наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що встановлення міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом у тому випадку, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Конвенції були спричинені саме під час вирішення судом тієї справи, про перегляд рішення (рішень) у якій ставиться питання.

46. З матеріалів справи вбачається, що ЄСПЛ приєднав до Рішення заяву ТОВ "АКП" № 1468/14, в якій заявник послався на порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішення, винесеного на користь Товариства 22 березня 2011 року під час розгляду справи № 14/278.

47. Наведені обставини вказують на те, що підстав для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 22 березня 2011 року у справі № 14/278 у зв'язку з ухваленням ЄСПЛ рішення у справі "Бурмич проти України" немає.

48. Заяву ТОВ "АКП" про застосування до держави Україна справедливої сатисфакції у справах про тривале невиконання рішень судів на національному рівні в Україні подано в межах процедури, законодавчо визначеної для перегляду судових рішень у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні відповідної справи судом, тобто, процедури, передбаченої для виправлення недоліків, допущених судами саме при вирішенні цієї справи.