1. 14.11.2017 поштовим відправленням, надісланим на адресу Київського апеляційного господарського суду, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2017 у справі №911/1474/17 в порядку статей 107, 109 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) в редакції до 15.12.2017.

2. На момент набрання чинності 15.12.2017 ГПК України (1798-12) в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017 питання про можливість прийняття до провадження касаційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" у справі №911/1474/17 Вищим господарським судом України не вирішено.

3. 03.01.2018, на підставі частини 5 статті 31 та підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України (1798-12) в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, справа №911/1474/17 Господарського суду Київської області передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

4. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №911/1474/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Жуков С.В., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2018.

5. Ухвалою Верховного Суду від 26.02.2018 відкрито касаційне провадження у справі №911/1474/17 за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" та призначено її розгляд на 17.04.2018.

6. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.

7. На розгляд касаційного суду винесено проблему застосування норм матеріального права - статей 203, 215, 229, 230, 998 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 29 Закону Україні "Про страхування".

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

8. До Господарського суду Київської області звернулось Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (далі - позивач) з позовною заявою за вих. №0784 від 12.05.2017 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чисте місто ЛТД" (далі - відповідач) про визнання недійсним полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/2545610.

9. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуваний договір (поліс) складений з порушенням норм ЦК України (435-15) , Законів України "Про страхування" (85/96-ВР) та "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , а тому підлягає визнанню недійсними на підставі статті 230 ЦК України.

10. У позовній заяві позивач зазначив, що до нього звернувся потерпілий в ДТП представник відповідача, який надав копію договору страхування, оформленого полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі №АК/2545610, забезпечений транспортний засіб - "Renault Premium 260", певний державний номерний знак, строком дії з 00:00 31.01.2017 до 30.01.2018 включно.

11. Позивач у позові зазначив, що спірний договір був складений страховим агентом позивача після настання дорожньо-транспортної події та з порушенням норм Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ) та ЦК України (435-15) , у зв'язку з чим просить суд визнати його недійсним на підставі статей 203, 215, 230 ЦК України.

Короткий зміст рішення першої інстанції

12. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2017 справу №911/1474/17 призначено до розгляду.

13. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №3017039286680358, видану Обухівським відділом поліції ГУНП в Київській області, 01.02.2017 о 13 год. 20 хв. у місті Обухів по вул. Чумацький шлях, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Renault Premium 260", під керуванням представника відповідача, транспортного засобу "Chevrolet" та транспортного засобу "Opel Vectra".

14. В подальшому, постановою Обухівського районного суду Київської області від 06.03.2017 у справі №372/367/17 водія транспортного засобу "Renault Premium 260" визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

15. Позивачем у справі надано засвідчену копію договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформленого полісом №АК/2545610. Судом встановлено, що оскаржуваний договір підписаний в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін у справі та їх підписи скріплені печатками позивача та відповідача.

16. Суд критично оцінив позицію позивача щодо не набрання чинності страховим договором (полісом), оскільки з матеріалів справи, зокрема, з договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформленого полісом №АК/2545610 (пункт 10 договору) вбачається, що страховий платіж в розмірі 706,32 грн. сплачений 30.01.2017. Зазначене підтверджується підписом представника позивача, засвідченим відтиском печатки позивача.

17. Відповідачем до відзиву додано звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №1 від 30.01.2017, відповідно до якого директору відповідача Посохову А.М. було видано 706,32 грн., які ним використано для сплати страхового платежу при укладенні з позивачем полісу №АК/2545610 від 30.01.2017, звіт перевірений та затверджений 31.01.2017 на суму 706,32 грн.

18. Судом встановлено, що в письмових поясненнях страхового агента позивача від 07.02.2017, яка підписувала від іменні позивача спірний поліс та підпис якої засвідчений печаткою позивача, жодним чином не зазначено, що від відповідача не було отримано страхового платежу. У зазначених вище поясненнях страховий агент вказує, що оскаржуваний поліс було виписано нею 01.02.2017 близько 14 год. 00 хв., строк дії полісу з 31.01.2017 був зазначений помилково. Однак, не зазначено в чому полягала помилка працівника позивача та чому вказану помилку було виявлено лише після звернення потерпілої в ДТП сторони до позивача з повідомленням потерпілої особи про дорожньо-транспортну пригоду (вхідний номер 35823 від 02.02.2017).

19. Оскільки позивач не довів обставини, з якими закон пов'язує можливість визнання спірного договору недійсними в судовому порядку, рішенням суду від 26.07.2017 позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

20. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду, ухвалою у справі №911/1474/17 від 01.09.2017 якого апеляційну скаргу прийнято до провадження.

21. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2017 без змін. Апеляційний суд прийняв до уваги таке:

- як зазначено в полісі №АК/2545610 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, датою укладення договору є - 30.01.2017;

- відповідно до пункту 10 полісу, страховий платіж в розмірі 706,32 грн. було сплачено страхувальником 30.01.2017;

- з наданої апелянтом виписки вбачається, що нею охоплено період з 01.02.2017 по 02.02.2017, без зазначення платежів, які були здійснені 31.01.2017. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що із наданої виписки за період з 01.02.2017 по 02.02.2017 не вбачається сплати відповідачем страхового внеску в розмірі 706,32 грн.;

- позивач, звертаючись апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не зазначав, чи було взагалі сплачено страховий платіж за його інформацією, або ж його було сплачено після настання страхового випадку;

- в письмових поясненнях страхового агента позивача не зазначено, в чому полягала помилка працівника позивача та чому вказану помилку було виявлено лише після звернення потерпілої в ДТП сторони до позивача, з повідомленням потерпілої особи про дорожньо-транспортну пригоду (№35823 від 02.02.2017).

- жодних доказів на підтвердження притягнення до відповідальності працівника позивача до суду не надано.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивача у справі)

22. Скаржник доводив порушення частини 1 статті 998 ЦК України та частини 2 статті 29 Закону України "Про страхування" і зазначив, що на час ДТП у відповідача був відсутній поліс страхування, а поліс АК/2545610 був виписаний агентом в інший час та внаслідок введення в оману, тому існують підстави для застосування частини 1 статті 230 ЦК України та визнання полісу АК/2545610 недійсним.

23. Також, скаржник зазначив, що строк дії полісу "з 31.01.2017" був зазначений помилково, а відтак, відповідно до частини 1 статті 229 ЦК України - такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

24. Скаржником також зазначено, що в порушення статей 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України, суд помилково дійшов висновку про надходження страхового платежу від ТОВ "Чисте місто ЛТД" на рахунок ТДВ "СК "Домінанта", а також суд не взяв до уваги довідку №1176 від 21.06.2017 про відсутність страхового платежу.

Доводи інших учасників справи

25. Відповідач відзиву на касаційну скаргу позивача не надав.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

26. Цивільний кодекс України (435-15)

Частини 1 - 3 статті 203 - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Стаття 215 - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1 статті 230 - якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Стаття 998 - договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: 1) його укладено після настання страхового випадку; 2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.

Стаття 983 - договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 979 - за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Стаття 981 - договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

27. Закон України "Про страхування" (85/96-ВР)

Стаття 29 - договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) . Відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню також у разі: 1) якщо його укладено після страхового випадку; 2) якщо предметом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

28. Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15)

Пункт 1.8. частини 1 статті 1 - страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

29. З огляду на те, що відповідно до статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Верховного Суду зазначає про неприйнятність доводів скаржника про неналежну оцінку того чи іншого доказу у справі. Доводи скаржника про порушення судами вимог статей 203, 215, 229, 230, 998 ЦК України, статті 29 Закону Україні "Про страхування" Суд вважає прийнятними.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

30. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочині. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Суди першої та апеляційної інстанції повно та всебічно дослідили наявні докази в матеріалах справи, а також доводи скаржника. Зокрема, судами встановлено, що між скаржником (позивачем) та відповідачем у справі укладено договір страхування у формі полісу АК/2545610, який набув чинності з 30.01.2017, згідно з умовами укладеного договору, які підтверджують сплату в цей день страхового платежу. Разом з тим, суди також повно і всебічно дослідили обставини щодо пояснень страхового агента позивача, яка складала спірний договір, про те, що його було складено нею з "помилковим зазначенням дати укладення договору 30.01.2017", оцінивши критично такі пояснення та доводи позивача про складення договору "заднім числом", після того, як відповідач потрапив у ДТП на застрахованому автомобілі 01.02.2017.

31. Верховний суд також звертає увагу на те, що згідно із статтею 18 Закону України "Про страхування", факт укладення договору страхування може посвідчуватись страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Стаття 983 ЦК України визначає моментом набрання чинності договором страхування внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлене договором. За змістом укладеного договору судами встановлено, що страховий платіж отримано страховим агентом під час укладення договору, що не оспорювалось ним під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не спростовано.

32. Щодо посилань скаржника на введення його працівника в оману, то Верховний Суд звертає увагу, що в силу положень частини 17.3. статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник за вимогою страховика зобов'язаний надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику. Скаржник не був позбавлений права перевірити інформацію, надану страхувальником, зокрема, міг з'ясувати місце перебування транспортного засобу, його стан та інші обставини, необхідні для укладення договору страхування, а тому у випадку невиконання таких дій або свідомого внесення недостовірної інформації в договір, страховик самостійно несе ризик негативних наслідків, які можуть настати після укладення страхового договору.

33. Суд, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин при розгляді даної справи зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення). Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ повноту дослідження судами обставин даної справи та обґрунтування судових рішень про відмову у визнанні недійсним спірного страхового договору, Суд погоджується з виконанням судами обов'язку щодо обґрунтування своїх висновків та не вбачає порушення судами норм матеріального та процесуального права, які могли б потягнути наслідки їх скасування.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

34. Суд не погоджується з доводами скаржника, зазначеними у пунктах 22-24 мотивувальної частини постанови, виходячи з висновків відповідно до пунктів 30-32 даної постанови. Також, необґрунтованими є доводи скаржника про порушення судами статті 229 ЦК України, в той час як судами досліджувались підстави визнання недійсним правочину за статтею 230 ЦК України.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

35. З огляду на зазначене та відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень судами першої та апеляційної інстанцій, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

В. Судові витрати

36. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд покладаються на Товариство з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта".