розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 (головуючий - Марко Р.І., судді - Костів Т.С., Матущак О.І.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2017

(головуючий - Манюк П.Т., судді - Пазичев В.М., Фартушок Т.Б.)

у справі № 914/556/17

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Батіг Людмили Борисівни

про стягнення 67 030,48 грн.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Батіг Людмили Борисівни про стягнення 67 030, 48 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

1.2. В обґрунтування зазначених вимог позивач посилається на те, що 05.09.2013 між сторонами у справі було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-8769-13, предметом якого є оренда нерухомого майна, що знаходяться на балансі ЛКП "Тополя-406", а саме, приміщення, що знаходиться за адресою: місто Львів, вул. Гетьмана І. Мазепи, 26, загальною площею 272, 5 кв.м.

18 січня 2016 року Господарським судом Львівської області винесено рішення у справі №914/3983/15, яким з відповідача стягнуто заборгованість в сумі 54 116, 35 грн за договором оренди від 05.09.2013 №Ш-8769-13 за період з 01.01.2015 по 30.10.2015, розірвано договір та виселено ФОП Батіг Л.Б. з об'єкта оренди.

Постановою державного виконавця від 29.07.2016 встановлено, що боржника виселено з нежитлових приміщень 27.07.2016.

1.3. Оскільки рішення суду щодо виселення з об'єкта оренди відповідачем виконано лише 27.07.2016, позивач нарахував відповідачу неустойку за період з 19.01.2016 по 27.07.2016, а також просить стягнути заборгованість із сплати орендної плати у розмірі, що виникла за період з 01.10.2015 по 18.01.2016. Загальна сума боргу становить 67 030, 48 грн, стягнення якої є предметом спору у цій справі.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.08.2017 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Батіг Л.Б. на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради суму в розмірі 2 767, 16 грн, з яких: 2 702, 65 грн - заборгованості з орендної плати та неустойки та 64, 51 грн судовий збір.

2.2. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2017 залишено без змін.

2.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.01.2016 Господарським судом Львівської області прийнято рішення у справі № 914/3983/15, яким стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 54 116, 35 грн за договором оренди від 05.09.2013 №Ш-8769-13 за період з 01.01.2015 по 30.10.2015, розірвано договір та виселено відповідача з об'єкта оренди.

Рішення у господарській справі № 914/3983/15 набрало законної сили 05.02.2016, після чого з врахуванням п. 9.3 договору та ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був повернути об'єкт оренди не пізніше 22.02.2016 включно.

Сторонами не заперечується, що всупереч умовам договору відповідач не передав приміщення позивачу протягом 15 днів, а фактично продовжував ним користуватись в позадоговірному порядку. Постановою державного виконавця від 29.07.2016 встановлено, що боржника лише 27.07.2016 виселено зі спірних нежитлових приміщень.

2.4. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зазначив таке.

2.4.1. Перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що нарахування неустойки слід проводити за період з 23.02.2016 до фактичної передачі об'єкта оренди - 27.07.2016. Отже, здійснивши перерахунок суд зазначив, що сума неустойки за відповідний період становила 120 178, 96 грн (5 477, 36 грн - за лютий та 114 701, 60 грн - за період з 01.03.2016 по 26.07.2016) .

2.4.2. Щодо стягнення заборгованості за період з 01.10.2015 по 18.01.2016, суд зазначив, що позивачем під час розрахунку суми боргу зі сплати орендної плати не враховано, що рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/3983/15 вже було стягнуто суму боргу за період з 01.01.2015 по 30.10.2015. У відповідача був обов'язок сплачувати орендну плату згідно з умовами договору також з моменту розірвання договору в судовому порядку до набрання законної сили рішенням у справі №914/3983/15, та додатково 15 днів обумовлених п. 9.1. договору.

З огляду на зазначене, за висновком суду, заборгованість зі сплати орендної плати слід обраховувати за період з 01.11.2015 - по 22.02.2016.

2.4.3. Долучені до матеріалів справи докази свідчать, що відповідачем в червні, липні та листопаді 2016 року в рахунок сплати орендної плати згідно з договором № Ш-8769-13 сплачено 159 976, 75 грн.

2.4.4. Таким чином, виходячи із розміру боргу, встановленого рішенням суду у справі №914/3983/15, врахувавши часткові оплати проведені відповідачем, що підтверджені доказами, долученими до матеріалів справи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача боргу із сплати неустойки за період з 23.02.2016 по 27.07.2016 та орендної плати за період з 01.11.2015 по 22.02.2016 в загальному розмірі 2 702, 65 грн (162 679, 40 грн боргу (з якого 120 178, 96 грн неустойка + 42 500, 44 грн заборгованість зі сплати орендної плати (11 211, 53 грн - за листопад; 11 290, 01 грн - за грудень; 11 391, 62 грн - за січень, 8 607, 28 грн - за лютий ) за мінусом 159 976, 75 грн сплачених в червні, липні та листопаді 2016 року.

2.4.5. Суд першої інстанції також зазначив, що наведений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог розрахунок заборгованості відповідача належним чином не обґрунтований. Відтак, відхилив доводи позивача про те, що розмір заборгованості відповідача становить 67 030, 48грн, який ним відображено у довідці від 22.06.2017 №4-2302-813

2.5. Апеляційний господарський суд у повному обсязі погодився з висновками місцевого господарського суду, а також відхилив посилання позивача на довідку про заборгованість №4-2302-813 від 22.06.2017, зазначивши, зокрема, таке.

2.5.1. Позивач у заяві про збільшення позовних вимог належним чином не обґрунтував підстави для збільшення суми боргу, яка підлягає стягненню з відповідача, також ним не подано належного розрахунку стягуваної суми. В долученій до заяви про збільшення позовних вимог довідці про заборгованість від 22.06.2017 №4-2302-813 не зазначено підстав, з яких позивач не врахував суми в розмірі 39 951, 55 грн, яка була сплачена відповідачем в рахунок погашення боргу (159 976, 75 грн - загальна сума проплат, проведених відповідачем, визнана сторонами, зокрема, позивачем у довідці від 17.02.2017 №4-2302-202, що була долучена до позовної заяви) за мінусом 120 025, 20 грн (сума проплат відповідача згідно з довідкою позивача про заборгованість відповідача від 22.06.2017 № 4-2302-813).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

3.1. Не погоджуючись з вищезазначеними постановою та рішенням, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій зазначаючи, що судові рішення прийняті з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2017 у справі №914/556/17 скасувати та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.

3.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій його довідки від 22.06.2017 №4-2302-813, в якій, як він стверджує, чітко вказано заборгованість відповідача 67 030,48 грн. Відтак, з врахуванням здійснення часткової оплати відповідачем, стягненню з останнього підлягало 42 654,31 грн.

3.3. Скаржник вважає безпідставним висновок судів попередніх інстанцій про неврахування 54 116,35 грн заборгованості відповідача, яка була зарахована позивачем в оплату за рішенням Господарського суду Львівської області від 18.01.2016 у справі №914/3983/15. При цьому вказує, що немає значення той факт, що в платіжному дорученні від 22.06.2016 зазначено призначення платежу "орендна палата згідно договору Ш-8769-13 від 05.09.2013", а не на виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/3983/15, оскільки на підставі цього судового рішення якраз і стягнуто з відповідача заборгованість за цим договором оренди.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Батіг Л.Б. зазначає про безпідставність вимог касаційної скарги позивача та просить відмовити у її задоволенні, залишивши судові рішення, що оскаржуються без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

4.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. За приписами частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.3. Як зазначено у п.1.3 спір у справі стосується стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та неустойки, нарахованої позивачем, за використання відповідачем приміщення до його фактичного повернення.

4.4. За приписами ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) (п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

4.5. Відповідно до приписів статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За приписами ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).

4.6. Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 Цивільного кодексу України.

4.7. Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто обов'язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими.

4.8. Суди попередніх інстанцій, діючи в межах наданих їм повноважень, встановили, що у матеріалах справи є докази, якими підтверджено розмір заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 2 702, 65 грн.

Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, надали правову оцінку наданій позивачем довідці від 22.06.2017 №4-2302-813 (п.п. 2.4.5 та 2.5.1 постанови).

Відтак, доводи скаржника (п.3.2 постанови) про необхідність врахування зазначеної довідки та надання їй відповідної оцінки, судом касаційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки питання оцінки доказів не є компетенцією Верховного Суду відповідно до зазначеної вище ст. 300 Господарського процесуального кодексу України.

4.9. Інших належних доводів, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, скаржником у касаційній скарзі не наведено.

Отже, звертаючись з касаційною скаргою, позивач не довів неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування судових рішень, що оскаржуються. Зважаючи на те, що інших доводів, які б свідчили про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права касаційна скарга Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради не містить, суд касаційної інстанції вважає її необґрунтованою, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню судом.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради без задоволення, а постанови Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2017 - без змін.

6. Судові витрати

6.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

1. Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2017 у справі №914/556/17 залишити без змін.