Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.,

за участю секретаря: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Першого заступника прокурора Київської області

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017

(головуючий - Тищенко О.В., судді: Іоннікова І.А., Гончаров С.А.)

у справі №911/1654/17

за позовом Керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наталія-Альянс"

про виселення з приміщення,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Ніколаєв Д.Ю.;

прокуратури - Попенко О.С.;

Керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі - РВ ФДМ України по Київській області) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наталія-Альянс" (далі - ТОВ "Наталія-Альянс") про виселення ТОВ "Наталія-Альянс" з будівлі конюшні, загальною площею 1 243 кв. м., розташованої за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Чубинське, вул. Липнева, 1 та передання такого приміщення Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області (з урахуванням письмових уточнень позовних вимог від 04.07.2017).

В обґрунтування позовних вимог керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області посилається на те, що укладений між сторонами договір оренди припинився у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому у відповідача в силу законодавчих положень виник обов'язок щодо повернення спірного майна. При цьому, прокурор зауважив, що обставини припинення договору оренди та відсутності додаткових угод щодо його пролонгації встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2013 у справі №910/6574/13 та рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 у справі №910/21570/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 та постановою Вищого господарського суду України. Однак, відповідно до наданих прокурором та позивачем пояснень, станом на час подання до суду відповідного позову відповідач отриманого у користування за договором оренди майна не повернув, а тому керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області просить суд виселити ТОВ "Наталія-Альянс" з будівлі конюшні, загальною площею 1 243 кв. м., розташованої за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Чубинське, вул. Липнева, 1 та передати таке приміщення Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.07.2017 позовні вимоги задоволено; виселено ТОВ "Наталія-Альянс" з будівлі конюшні, загальною площею 1 243 кв. м., розташованої за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Чубинське, вул. Липнева, 1 та передано відповідне приміщення Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області.

Місцевим господарським судом встановлено такі обставини:

- між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнат-М", яке в подальшому було перейменовано в ТОВ "Наталія-Альянс" (орендар), 30.04.2010 укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №1015;

- відповідно до пункту 1.1. договору оренди орендодавець передає а орендар приймає в строкове платне користування державне індивідуально визначене майно: будівля конюшні, реєстровий номер 5407976.51.ААББВЖ 421, загальною площею 1 243, 44 кв. м., що розташоване за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Чубинське, вул. Липнева, 1, перебуває на балансі ВАТ "Племзавод "Олександрівка", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.11.2009 і становить за незалежною оцінкою 957 573, 00 грн;

- цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01.05.2010 до 31.03.2013 (пункт 10.1 договору);

- у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору (пункт 10.4 договору);

- згідно з пунктом 10.6 договору чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема закінчення строку, на який його було укладено;

- відповідно до п. 5.11. договору оренди у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язується повернути орендодавцеві або підприємству/товариству, указаному орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2013 у справі №910/6574/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнат - М" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про внесення змін до договору №1015 від 30.06.2010, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При прийнятті зазначеного рішення судом встановлено, що на час звернення позивача до господарського суду - 04.04.2013 чинність договору припинилася внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, оскільки, незважаючи на відсутність в матеріалах справи заяви сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, дії щодо пролонгації відповідного правочину не оформлені сторонами додатковим договором, а інших доказів поновлення договору суду не надано;

- додаткова угода до договору оренди щодо його пролонгації на новий термін між сторонами не укладалась;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2016 у справі №910/21570/15 за позовом ТОВ "Наталія-Альянс" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про спонукання укласти додатковий договір до договору оренди №1015 від 30.04.2010, в задоволенні позову відмовлено.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що встановлені рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/6574/13 обставини припинення договору оренди, які в силу приписів ст. 35 ГПК України є преюдиціальними, в сукупності з обставинами не укладення сторонами додаткового договору про продовження строку дії договору оренди, породжують для орендаря обов'язок по поверненню об'єкта оренди, а для позивача, як орендодавця, право вимагати усунення перешкод у розпорядженні означеним майном.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2017 скасовано, прийнято нове, яким

у задоволенні позову керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до ТОВ "Наталія-Альянс" про виселення з приміщення відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із встановлених ним фактичних обставин справи, що договір оренди було продовжено на той самий строк, на який його було укладено, враховуючи відсутність саме протягом одного місяця з боку орендодавця заперечень щодо продовження дії договору. При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього чи укладення додаткової угоди. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний договір вважається пролонгованим з 01.04.2013 та діяв до 29.02.2016 та оскільки, позивачем і протягом даного строку не надсилалось відповідачу жодних листів щодо заперечень проти пролонгації даного договору, то останній, в порядку встановленому ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вважається пролонгованим з 01.03.2016 та діє до 31.01.2019. Окрім того, суд апеляційної інстанції вважав помилковими посилання суду першої інстанції на рішення Господарського суду міста Києва у іншій справі №910/6574/13 від 25.06.2013 та висновки про преюдиціальне значення відповідно до ст. 35 ГПК України. Так, у рішенні суду у справі №910/6574/13 зазначено, що на час звернення ТОВ "Наталія-Альянс" до Господарського суду міста Києва (04.04.2013 року) чинність договору № 1015 оренди нерухомого майна від 30.04.2010 припинилася внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. У зазначеній справі лише вказувалось про припинення договору оренди на спірне нерухоме майно без дослідження обставин, на підставі чого та з яких мотивів суд прийшов до висновку про припинення даного договору. У справі №910/6574/13 предметом спору було внесення змін до договору № 1015 від 30.06.2010 в частині розміру орендної плати та при розгляді вказаної справи судом не досліджувалось та не визнавалось право на пролонгацію договору, у зв'язку із не направленням позивачем листа про відмову від його пролонгації, тоді, як відповідачем спростовувалось належними та допустимими доказами факт припинення договору оренди.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, Перший заступник прокурора Київської області подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги:

- судом апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права, а саме: ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтю 785 Цивільного кодексу України;

- судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано всі істотні обставини справи, зокрема не надано належної правової оцінки доводам ТОВ "Наталія-Альянс" про сплату ним орендних платежів по теперішній час. Так, відповідно до пункту 3.11 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди, орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно;

- висновок суду апеляційної інстанції про те, що для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього чи укладення додаткової угоди, не відповідає обставинам справи, та суперечить пункту 10.4 спірного договору, яким передбачено, що оформлення пролонгації спірного договору додатковим договором, що є невід'ємною частиною договору, є обов'язковим для його сторін;

- судом апеляційної інстанції порушено норму статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Верховного Суду від 15.02.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі №911/1654/17. Призначено до розгляду касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі №911/1654/17 на 13.03.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу, який не перевищує 15 днів з дня вручення цієї ухвали.

Учасники справи своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.

Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2018 у розгляді касаційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 911/1654/17 оголошено перерву до 10.04.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 10.04.2018 у розгляді касаційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 911/1654/17 оголошено перерву до 12.04.2018.

Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги Першого заступника прокурора Київської області з огляду на таке.

Статтею 763 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У частині 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з частиною 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини (частина 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

В обґрунтування позовних вимог керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області посилається на те, що укладений між сторонами договір оренди припинився у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому у відповідача в силу законодавчих положень виник обов'язок щодо повернення спірного майна. При цьому, прокурор зауважив, що обставини припинення договору оренди та відсутності додаткових угод щодо його пролонгації встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2013 у справі №910/6574/13 та рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 у справі №910/21570/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 та постановою Вищого господарського суду України.

З врахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій вдалися до перевірки наявності чи відсутності преюдиційних обставин.

Так, місцевий господарський суд дійшов висновку, що встановлені рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/6574/13 обставини припинення договору оренди, в силу приписів ст. 35 ГПК України є преюдиціальними.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, вважав помилковими посилання суду першої інстанції на рішення Господарського суду міста Києва у іншій справі №910/6574/13 від 25.06.2013 та висновки про преюдиціальне значення відповідно до ст. 35 ГПК України.

У пункті 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) зазначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Як наслідок судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх фактичних обставин справи, які входять до предмета доказування у даній справі, зокрема щодо реалізації чи нереалізації ТОВ "Наталія-Альянс" свого переважного права на укладення договору на новий строк.

Відповідно до положень статті 777 ЦК, статті 285 ГК, які регулюють переважне право наймача на укладання договору на новий строк, передбачено, що орендар (наймач), який належно виконує свої обов'язки за договором оренди (найму), після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення цього договору на новий строк.

Частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

При цьому сутністю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. Наймач повинен повідомити наймодавцю про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або в розумний строк до закінчення строку договору найму. У разі якщо наймач не надсилає повідомлення наймодавцю, він відмовляється від здійснення свого переважного права.

Неврахування судом переважного перед іншими особами права наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, на укладання договору найму на новий строк, свідчить про ігнорування національними судами практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у справі "Стрейтч проти Сполученого Королівства", суд дійшов висновку, що заявника слід вважати особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження строку оренди, і - в цілях статті 1 Першого протоколу - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих йому муніципалітетом Дорчестера за орендним договором (пункт 35).

Окрім того, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про автоматичну пролонгацію спірного договору на підставі вимог закону, не врахувавши відповідних умов договору, якими сторонами диспозитивно врегульовано таке питання.

Таким чином, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції, не було встановлено та надано належної правової оцінки взаємовідносинам сторін щодо врегулювання питання продовження користування наймачем майном після 31.03.2013, а саме: чи вчинялися ТОВ "Наталія-Альянс" дії спрямовані на реалізацію свого переважного права на укладення договору на новий строк; які дії відповідно вчинялися власником майна.

При цьому колегія суддів зазначає, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України, в редакції до 15.12.2017, якою керувалися господарські суди при розгляді даної справи, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 79 ГПК України в редакції Закону України № 2447-VІІІ від 03.10.2017 року передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З врахуванням викладеного, оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, що діяла на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень, щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 цієї ж редакції Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

1. Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2017 у справі № 911/1654/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.