У липні 2015 року Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 809 751 417, 33 грн., з яких: 344 937 395, 85 грн. основного боргу, 146 970 925, 25 грн. пені, 46 372 227, 71 грн. штрафу, 8 457 982, 28 грн. 3% річних та 263 612 886, 24 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2015 (колегія суддів у складі: Комарова О.С. - головуючий, Босий В.П., Турчин С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 (колегія суддів у складі: Баранець О.М. - головуючий, Ропій Л.М., Сітайло Л.Г.), провадження у справі в частині стягнення 32 927 306 грн. припинено. Позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Київенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 209 070 089, 85 грн. основного боргу, 87 394 938, 06 грн. пені, 5 614 581, 88 грн. 3% річних, 155 799 403, 02 грн. інфляційних втрат та 32 325 321, 42 грн. 7 % штрафу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 у справі №910/17962/15 змінено. Провадження у справі в частині стягнення 241 997 395, 85 грн. припинено. Позов задоволено частково. Стягнуто з Стягнуто з ПАТ "Київенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 80 705 728, 90 грн. пені, 5 162 620, 86 грн. 3% річних, 144 369 676 грн. інфляційних втрат та 29 432 410 грн. 7% штрафу. В іншій частині позову відмовлено.

На виконання постанови Вищого господарського суду України від 15.06.2016 Господарським судом міста Києва 04.07.2016 видано відповідний наказ.

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурла В.Е. (далі - державним виконавцем) 26.07.2016 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51788448 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.07.2016 у справі № 910/17962/15.

Державним виконавцем 02.08.2016 винесено постанову про приєднання виконавчого провадження № 51788448 до зведеного виконавчого провадження № 50215323.

Державним виконавцем 26.12.2016 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 16 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку зі списанням неустойки, інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за спожитий природний газ, згідно з Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) .

Не погоджуючись з зазначеними діями державного виконавця, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця, у якій просило визнати незаконними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 26.12.2016 ВП №51788448 про закінчення виконавчого провадження та визнати зазначену постанову недійсною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/17962/15 (колегія суддів у складі: Маринченко Я.В. - головуючий, Босий В.П., Турчин С.О.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 (колегія суддів у складі: Зеленін В.О. - головуючий, Чорногуз М.Г., Смірнова Л.Г.), скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурла В.Е. задоволено. Визнано незаконними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 26.12.2016 ВП № 51788448 про закінчення виконавчого провадження. Визнано недійсною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.12.2016 ВП № 51788448 про закінчення виконавчого провадження.

Задовольняючи вимоги скарги, суди обох інстанцій виходили з того, що закінчення виконавчого провадження № 51788448 на підставі п. 16 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" є передчасним, оскільки матеріали справи та виконавчого провадження не містять жодних документів, які б підтверджували факт списання заборгованості. Крім цього, для участі у процедурі врегулювання заборгованості шляхом її списання теплопостачальні та теплогенеруючі організації повинні бути включені до відповідного реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Проте матеріали справи не містять доказів включення відповідача до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2017 (колегія суддів у складі: Панова І.Ю. - головуючий, Білошкап О.В., Коваленко В.М.) постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своєї позиції суд касаційної інстанції зазначив, що ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон) є нормою прямої дії, а право на ненарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Натомість приписи наведеної норми встановлюють правило списання штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, процентів річних у разі погашення основної заборгованості боржником станом на дату набрання Законом чинності. Таким чином, господарський суд на підставі належних та допустимих доказів достеменно не встановив в рішенні, а апеляційний господарський суд не перевірив, чи була погашена відповідачем основна заборгованість станом на 30.11.2016, коли набрав чинності Закон, та в залежності від цього належним чином не перевірив, чи наявна у боржника заборгованість (інфляційні втрати, 3% річних, пеня), що підлягає врегулюванню саме через визначену в Законі процедуру з включенням боржника до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (з відповідними наслідками, передбаченими Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) ), чи наявна заборгованість підлягає безумовному списанню, в порядку ч. 3 ст. 7 цього Закону.

За результатам нового розгляду справи постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/17962/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні скарги.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, та зазначає, що єдиною умовою для списання неустойки, інфляційних втрат та процентів річних в порядку ч. 3 ст. 7 Закону є погашення заборгованості за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, до набрання чинності Законом, при цьому включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, не потребується. До того ж постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2016 у справі № 910/17962/15, на виконання якої видано наказ, встановлено, що заборгованість у відповідача перед позивачем виникла на підставі договору купівлі-продажу природного газу від 25.02.2014 № 203/14-ПР, та остаточно погашена відповідачем, а тому факт відсутності такої заборгованості не повинен був доводитись якимись доказами чи діями сторін, як то зазначено в оскаржуваній постанові.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2018 касаційну скаргу прийнято до провадження, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.03.2018 та встановлено строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 28.02.2018.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що: 1) для врегулювання заборгованості з неустойки, 3% річних та інфляційних нарахувань в порядку, передбаченому Законом шляхом списання, відповідач має набути статусу учасника такої процедури, тобто бути включеним до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, проте матеріали справи на містять доказів включення відповідача до відповідного Реєстру; 2) списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, здійснюється у тому випадку, якщо вони нараховані на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а не за використання природного газу для власних потреб. При цьому відповідач, за умовами договору, використовував газ саме для власних потреб та був його кінцевим споживачем.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами обох інстанцій встановлено, що предметом спору є винесення державним виконавцем 26.12.2016 постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 16 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку зі списанням згідно з Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) пені, інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за спожитий природний газ.

Задовольняючи вимоги скаржника місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт списання заборгованості жодним чином не підтверджено, а матеріали справи не містять доказів вчинення сторонами до моменту винесення оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження будь-яких дій щодо списання. При цьому для участі у процедурі врегулювання заборгованості шляхом її списання, теплопостачальні та теплогенеруючі організації повинні бути включені до відповідного Реєстру, який виде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в сфері житлово-комунального господарства. Проте в матеріалах справи відсутні докази включення відповідача до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, чи подання документів для включення до відповідного Реєстру.

Проте, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3. ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

30.11.2016 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) , який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 1 Закону процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

З наведених норм вбачається, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості (проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості) необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.

Разом з тим, ч. 3 ст. 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 28.02.2018 у справі № 911/3914/14 та від 14.03.2018 у справі № 904/11460/16.

Таким чином, висновки судів обох інстанцій, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості шляхом її списання теплопостачальні та теплогенеруючі організації повинні бути включені до відповідного Реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в сфері житлово-комунального господарства, є помилковими.

Разом з тим, за умовами ч. 3 ст. 7 Закону, списанню підлягають неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування та проценти річних, нараховані на заборгованість, погашену до набрання чинності цим Законом, саме за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій належним чином не встановлено, для яких саме потреб використовувався відповідачем природний газ за договором від 25.02.2014 № 203/14-ПР, позаяк встановлення зазначених обставин є важливим для правильного вирішення даного спору, оскільки Законом передбачено списання неустойки (штраф, пеня), інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на заборгованість, погашену до набрання чинності цим Законом, саме за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином встановити для яких саме цілей використовувався відповідачем природний газ за договором від 25.02.2014 № 203/14-ПР та в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що судові рішення у справі № 910/17962/15 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України (редакції, чинній з 15.12.2017) судом не здійснюється.