Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Сбербанк",

представники позивача: Гринчук О.Ю. - адвокат (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 17.10.2005 НОМЕР_1); Разумов М.А. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 22.06.2006 НОМЕР_2),

відповідач - 1 - дочірнє підприємство "Край Проперті",

представник відповідача -1 - не з'яв.,

відповідач - 2 - компанія "Артпрогруп ЛТД",

представник відповідача - 2 - Мальцева А.В. - адвокат (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 28.12.2004 НОМЕР_3),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві,

представник третьої особи - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - Банк)

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 (головуючий - суддя Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А. і Майданевич А.Г.)

у справі №910/4772/17

за позовом Банку

до дочірнього підприємства "Край Проперті" (далі - Підприємство) та

компанії "Артпрогруп ЛТД" (далі - Компанія)

про звільнення з-під арешту нерухомого майна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві (далі - Відділ ДВС).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

Банк звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства та Компанії про звільнення з-під арешту нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що арешт, накладений на іпотечне майно, перешкоджає Банку як пріоритетному обтяжувачу реалізовувати своє визначене статтею 36 Закону України "Про іпотеку" право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору або застереження, що до нього прирівнюється.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2017 (суддя Спичак О.М.): позов задоволено; звільнено з-під арешту нерухоме майно, належне на праві власності Підприємству, а саме - нежилий будинок (літ. А) загальною площею 28 539,90 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 13-Б, реєстраційний номер 629128080000 (далі - Будинок), накладеного Відділом ДВС у рамках виконавчого провадження № 53384822 (номер запису про обтяження 18955459); стягнуто з Підприємства на користь Банку 1 600 грн. судового збору.

Рішення мотивовано тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового провадження проведено державним виконавцем за виконавчим документом для задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодавцем, та на порушення передбаченого частиною шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритету іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017: задоволено апеляційну скаргу Підприємства; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; з Банку стягнуто на користь Підприємства 1 760 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем: не подано доказів оскарження, визнання недійсною чи скасування постанови державного виконавця від 10.02.2017 у межах згаданого виконавчого провадження про накладення арешту на нерухоме майно; не доведено набуття ним права власності чи іншого речового права на це майно; не обґрунтовано неправомірності накладання арешту чи того, що потреба в такому заході відпала.

Банк, посилаючись на незаконність, безпідставність та необґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційної інстанції, просить суд касаційної інстанції скасувати згадану постанову, а рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2017 з цієї справи залишити без змін. Так, згідно з доводами Банку, викладеними в касаційній скарзі, судом апеляційної інстанції не враховано, що: право на заставне майно у осіб, які не є заставодержателями, виникає тільки на підставі рішення суду про стягнення заборгованості з боржника, а арешт у даному виконавчому провадженні був накладений згідно з виконавчим написом, вчиненим на договорі позики; державний виконавець не повідомив Банк як заставодержателя про накладення такого арешту; вартість предмета іпотеки, на який накладено арешт, значно нижча за суму заборгованості за кредитними договорами; Банк як заставодержатель не надавав згоди щодо стягнення на заставне майно, на яке накладено арешт; на момент звернення до суду у Підприємства існувала заборгованість щодо сплати процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим у Банку вже були наявні підстави для звернення стягнення на іпотечне майно на суму прострочених платежів.

У відзиві на касаційну скаргу Компанія зазначає, що вимоги, викладені у касаційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, а постанова апеляційної інстанції прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та просить останню залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно з доводами Компанії, викладеними у відзиві на касаційну скаргу:

- на час розгляду справи в суді як першої, так і апеляційної інстанцій єдиним законним власником іпотечного майна було Підприємство, тому у Банка були відсутні правові підстави для звернення до суду з позовом про зняття арешту із згаданого нерухомого майна;

- накладення арешту на нерухоме майно Підприємства державним виконавцем відповідає нормам чинного законодавства України та не порушує переважне право Банку на звернення стягнення за рахунок іпотечного майна у випадку невиконання основного зобов'язання іпотекодавцем, в свою чергу, зняття такого арешту порушить право Компанії на стягнення заборгованості;

- укладений договір іпотеки надає Банку лише право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або договору про задоволення вимог іпотекодержателя у разі невиконання Підприємством грошових зобов'язань за кредитними договорами, а сам факт укладення іпотечного договору жодним чином не є підставою для визнання іпотекодержателя власником чи володільцем нерухомого майна, переданого в іпотеку.

Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі, зокрема, встановлено, що:

- 27.09.2011 Банком (який є правонаступником публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії") і Підприємством з метою забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця (Підприємства), які випливають з раніше укладених договорів про відкриття кредитної лінії, було укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є Будинок, із заставною вартістю 461 418 602 грн., що за офіційним обмінним курсом НБУ становить 57 868 290, 61 долара США;

- 10.02.2017 державним виконавцем Відділу ДВС зроблено запис № 18955459 щодо обтяження іпотечного майна шляхом накладення арешту на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33803423 від 10.02.2017. На думку позивача, накладення арешту на майно відповідача постановою державного виконавця від 10.02.2017 в інтересах іншого стягувача порушує переважне право позивача як іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет обтяження та на задоволення з вартості заставленого (іпотечного) майна переважно перед іншими кредиторами боржника;

- заборону на відчуження іпотечного майна було накладено 27.09.2011 за реєстровим номером 11653515.

Іпотека, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про іпотеку", - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 3 названого Закону:

- у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки;

- пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Зі змісту наведених приписів Закону України "Про іпотеку" (898-15) випливає, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв'язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання на момент пред'явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов'язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов'язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

Апеляційний господарський суд у повторному розгляді даної справи наведеного не врахував, припустившись у зв'язку з цим неправильного застосування наведених норм статті 3 Закону України "Про іпотеку", що згідно із статтею 311 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Водночас скасування рішення місцевого господарського суду з даної справи судом апеляційної інстанції здійснено за відсутності підстав для цього, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017), що свідчить про неправильне застосування апеляційною інстанцією й зазначеної норми процесуального права. Натомість рішення суду першої інстанції від 08.06.2017 є обґрунтованим і таким, що відповідає засаді верховенства права. Тому зазначене рішення слід залишити в силі, задовольнивши, таким чином, касаційну скаргу.

Наведеним спростовуються й аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

У зв'язку із задоволенням касаційної скарги оплачена скаржником сума судового збору за подання касаційної скарги 3 200 грн. згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідачів у справі в рівних частках (по 50%).

У матеріалах справи відсутні відомості про фактичне стягнення зі скаржника на користь Підприємства 1 760 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, тому питання про поворот виконання оскаржуваної постанови у відповідній частині судом касаційної інстанції не розглядається; наведене не позбавляє Банк права подати, за наявності підстав для цього, відповідну заяву в порядку статті 333 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 308, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сбербанк" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/4772/17 скасувати.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі №910/4772/17 залишити в силі.

4. Стягнути з дочірнього підприємства "Край Проперті" на користь публічного акціонерного товариства "Сбербанк" 1 600 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

5. Стягнути з компанії "Артпрогруп ЛТД" на користь публічного акціонерного товариства "Сбербанк" 1 600 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.