Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір застави майнових прав від 25.02.2015 є нікчемним на підставі пунктів 1, 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон) з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини третьої статті 38 Закону); банк прийняв на себе зобов'язання (застава) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (пункт 5 частини третьої статті 38 Закону); банк уклав правочин (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону). Позивач також вказує, що оспорюваний договір був укладений без отримання на це згоди куратора, яка була обов'язковою, що суперечить статтям 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банківську діяльність". Всупереч імперативним вимогам постанови Національного Банку України № 692/БТ, яка отримана ПАТ "Дельта Банк" у встановленому законом порядку та була обов'язковою для виконання, позивач та відповідач уклали договір застави в період існування у банку відповідних заборон, зокрема щодо передачі в забезпечення третім особам майна та активів банку без погодження з куратором Національного Банку України. Крім того, оспорюваний правочин не визначає розміру основного зобов'язання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.11.2016: позов задоволено повністю; визнано недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований у реєстрі за № 294, що укладений ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Державний ощадний банк України"; стягнуто з ПАТ "Державний ощадний банк України" на користь ПАТ "Дельта Банк" судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017: апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" на рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2016 задоволено; рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю; стягнуто з ПАТ "Дельта Банк" на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 1 515,80 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 910/10919/16 у складі колегії суддів: Плюшка І.А. (головуючий), суддів Малетича М.М., Сибіги О.М. касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 скасовано, рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2016 залишено без змін.

14.12.2017 до Верховного Суду України надійшла заява ПАТ "Державний ощадний банк України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 910/10919/16 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) , Кодекс; у редакції, чинній до 15.12.2017) - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та на підтвердження невідповідності прийнятої постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 910/10919/16 викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 22.06.2016 у справі №910/14741/15, від 06.07.2016 у справі № 910/27921/15, від 26.04.2016 у справі № 908/2781/15, від 31.05.2011 у справі №33/303-10, від 14.09.2016 у справі №910/25487/15, від 09.11.2017 у справі №914/3703/15, від 19.06.2017 у справі №910/18928/16, від 30.11.2017 у справі №908/1806/16, копії постанов Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-72цс17, від 27.04.2016 у справі №6-62цс16, копії постанов Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі №3-84гс16, від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14, від 19.08.2014 у справі № 3-38гс14, від 21.09.2016 у справі №902/841/1516, в яких, на думку заявника, неоднаково та помилково застосовано судами касаційної інстанції частину третю статті 92, частини першу, другу, третю, п'яту, шосту статті 203, частину першу статті 215, статтю 241 Цивільного кодексу України та статтю 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

11.01.2018 на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (1798-12) заява про перегляд постанови у справі № 910/10919/16 була передана до Касаційного господарського суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2018 для розгляду справи визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі: Селіваненко В.П. (головуючий), Булгакова І.В. і Львов Б.Ю.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 14.02.2018 справу № 910/10919/16 допущено до провадження та відкрито провадження за заявою ПАТ "Державний ощадний банк України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017.

05.03.2018 з господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/10919/16.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 12.03.2018 справу № 910/10919/16 за заявою ПАТ "Державний ощадний банк України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 призначено до розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду без повідомлення та виклику учасників справи.

22.03.2018 на адресу Верховного Суду надійшов відзив ПАТ "Дельта Банк" на заяву ПАТ "Державний ощадний банк України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 910/10919/16, в якому ПАТ "Дельта Банк" стверджує про те, що норми матеріального права у рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого заявлено ПАТ "Державний ощадний банк України", до спірних правовідносин застосовані правильно, а посилання заявника на низку судових рішень як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права є хибним, що підтверджується наведеними ПАТ "Дельта Банк" доводами та низкою рішень суду касаційної інстанції, зазначених ПАТ "Дельта Банк" у відзиві. ПАТ "Дельта Банк" просить Суд: відмовити у задоволенні заяви ПАТ "Державний ощадний банк України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі №910/10919/16; залишити в силі постанову Вищого господарського суду України від 14.11.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі №910/10919/16.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 29.03.2018 відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ "Дельта Банк" про розгляд заяви ПАТ "Державний ощадний банк України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 910/10919/16 з повідомленням та викликом учасників справи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (1798-12) (у редакції, чинній з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, відзив ПАТ "Дельта Банк", Касаційний господарський суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті - 111-16 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті - 111-16 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції зазначає, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, зокрема, таке:

- 15.12.2010 ПАТ "Дельта Банк" (заставодавець) та ПАТ "Державний ощадний банк України" (заставодержатель, клієнт, кореспондент) укладено договір № 151210-Л1 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку, відповідно до пункту 1.1 якого банк відкриває кореспонденту мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро" №16000804033 у валютах згідно із заявою кореспондента та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору і здійснює його обслуговування;

- 15.12.2010 ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Державний ощадний банк України" укладено договір № 151210-Л2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку, згідно з пунктом 1.1 якого банк відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок типу "Лоро" в українських гривнях (980) №16001804043 та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору і здійснює його обслуговування;

- 11.09.2014 прийнято постанову Правління Національного Банку України № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПAT "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", якою призначено куратором Банку службовця Національного Банку України Губенко С.М. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними Положенням про застосування Національним Банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 17.08.2012 № 346 (z1590-12) ;

- 30.10.2014 постановою Національного Банку України № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних" позивача віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів та запроваджено ряд обмежень у його діяльності, зокрема: заборонено здійснювати кредитні операції, у тому числі бездокументарні операції (гарантії, авалі, акредитиви), а також надавати поруки та інші зобов'язання; заборонено банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку;

- постанова Національного банку України № 692/БТ поширювалася на всі без виключення операції банку та його клієнтів, здійснені в період її дії, та була обов'язковою для виконання;

- 03.11.2014 Головою Ради директорів ПAT "Дельта Банк" Поповою О.Ю. видано наказ № 2650 "Щодо стабілізації діяльності Банку", відповідно до підпункту 1.4 пункту 1 якого з 04.11.2014 запроваджено обмеження в діяльності ПАТ "Дельта Банк", зокрема заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором Банку (проекти ради директорів погоджувати з куратором);

- 25.02.2015 з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договорами кореспондентських рахунків між позивачем як заставодавцем та відповідачем як заставодержателем укладено договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №294, відповідно до пункту 1.1 якого заставодавець передає, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, а саме: майнові права - права вимоги від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за контрактами в розмірах та в строки, передбаченими контрактами з такими боржниками, та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за контрактами (договорами забезпечення), вичерпний перелік яких наведено в додатку № 1 до цього договору;

- пункт 1.2. договору застави передбачає, що сторони погоджуються з тим, що на момент укладення цього договору договірна вартість предмета застави становить 1 298 834 955,00 грн.;

- пункт 6.1 договору застави встановлює, що заставодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет застави у випадках, передбачених умовами цього договору та законодавством, в тому числі якщо у момент настання строку виконання зобов'язання воно не буде виконане;

- пунктом 11.1 договору застави передбачено, що цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками сторін та нотаріального посвідчення і діє до виконання зобов'язання за договорами кореспондентського рахунку та цим договором в повному обсязі;

- договір застави майнових прав від 25.02.2015 з боку ПAT "Дельта Банк" підписано Поповою О.Ю.;

- пунктом 6.5.12 статуту ПAT "Дельта Банк" передбачено правило двох підписів, а саме: будь-які правочини [у тому числі, але не виключно: договори (контракти), угоди, довіреності, гарантії, тощо] та інші документи, конкретний перелік яких визначається та встановлюється Спостережною радою Банку, від імені Банку повинні бути підписані спільно Головою Ради Директорів (або виконуючим обов'язки Голови Ради Директорів) та особою, призначеною Спостережною радою Банку з-поміж Членів Ради Директорів Банку або Заступників Голови Ради Директорів Банку. Правочини та документи, зазначені в цьому пункті Статуту, вважатимуться належним чином укладеними (вчиненими) та будуть мати юридичну силу для Банку виключно у випадку, коли вони укладені з дотриманням такого правила двох підписів;

- пунктом 1.1 виписки з протоколу № 487 Спостережної Ради AT "Дельта Банк" від 22.07.2014 встановлено, що на виконання пункту 6.5.12 статуту Банку визначено та встановлено перелік правочинів, які мають вчинятися з дотриманням правила двох підписів, які спрямовані на, зокрема: договори факторингу, відступлення (уступки) прав вимоги, переведення боргу (заміни кредитора у зобов'язанні), купівлі-продажу прав вимоги. Пунктом 1.2 цього протоколу визначено перелік осіб, які за правилом двох підписів мають право підписувати правочини, визначені у пункту 1.1 цього протоколу разом із Головою Ради директорів;

- 02.03.2015 на підставі постанови Правління Національного Банку України від № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення № 51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком з 03.03.2015 до 02.06.2015, та рішення від 03.08.2015 № 147, яким строк здійснення тимчасової адміністрації продовжено до 02.10.2015 включно;

- протоколом від 24.09.2015 № 56 затверджено результати перевірки, якою виявлено, що договір застави майнових прав від 25.02.2015 є нікчемним згідно з пунктами 1, 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- 30.09.2015 уповноваженою особою Фонду направлено відповідачу повідомлення від 29.09.2015 № 9310 про нікчемність, в тому числі, оспорюваного договору застави з підстав, передбачених пунктами 1, 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що підтверджується фіскальним чеком від 30.09.2015 № 3240 та описом вкладення у цінний лист, копії яких наявні в матеріалах справи;

- 02.10.2015 прийнято Постанову Правління Національного Банку України № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта-Банк"; рішенням виконавчої дирекції Фонду № 181 від 02.10.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта-Банк" з 05.10.2015 до 04.10.2017 включно;

постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2017, про перегляд якої подано заяву, залишено в силі рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2016, яким: позов задоволено повністю; визнано недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований у реєстрі за № 294, що укладений ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Державний ощадний банк України".

Залишаючи в силі згадане рішення місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України виходив з такого:

- спірний договір застави був укладений ПАТ "Дельта Банк" з ПАТ "Державний ощадний банк України" в період, коли існували встановлені постановою Національного Банку України від 30.10.2014 № 692/БТ заборони на здійснення кредитних операцій, надання майнових порук та передачу третім особам майна та активів банку, зокрема у зв'язку із виникнення у позивача проблем з ліквідністю, без погодження з куратором НБУ, яка була обов'язковою, що суперечить статтям 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність";

- договір застави майнових прав є способом забезпечення виконання зобов'язання, однак його укладення відбулося 25.02.2015 з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договорами кореспондентських рахунків від 15.12.2010, тобто більше ніж через чотири роки; зазначений договір було укладено після порушення (невиконання) основного зобов'язання, що свідчить про фактичну відмову позивача від власних активів, майнових вимог;

- договір застави майнових прав від 25.02.2015 з боку ПAT "Дельта Банк" підписано Поповою О.Ю., що свідчить про порушення статутних положень позивача, частини другої статті 203 Цивільного кодексу України та перевищення повноважень Головою Ради Директорів під час вчинення правочину, наслідком чого є його недійсність на підставі частини першої статті 215 Цивільного кодексу України;

- ПАТ "Державний ощадний банк України", підписуючи спірний договір, своїм підписом засвідчило свою обізнаність зі статутом, в якому передбачено правило двох підписів.

Що ж до наданих для порівняння постанов Вищого господарського суду України:

- у наданій для порівняння постанові від 22.06.2016 у справі № 910/14741/15 суд касаційної інстанції виходив з того, що причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо визнання недійсним договору застави майнових прав № 130215/1-Z, укладеного публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" та публічним акціонерним товариством "Златобанк" 13.02.2015, предметом якого є правовідносини сторін, що виникають у зв'язку із заставою майнових прав у забезпечення вимог заставодержателя відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної сторонами на підставі генеральної угоди та свіфтових повідомлень від 13.02.2015. Позов обґрунтовано тим, що на порушення вимог статей 215, 227 Цивільного кодексу України спірний договір укладено за відсутності дозволу Національного банку України, на порушення постанови Правління Національного банку України від 04.12.2014 № 777/БТ. Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016, якою скасовано рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2015 про задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору застави майнових прав від 13.02.2015 № 130215/1-Z, суд касаційної інстанції виходив з того, що: постановою Правління Національного банку України від 04.12.2014 № 777/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії проблемних" передбачена необхідність отримання публічного акціонерного товариства "Златобанк" обов'язкового погодження від куратора банку та Національного банку України виключно у двох випадках: у разі здійснення будь-якого відчуження будівель і споруд банку; у разі погашення заборгованості за наданими кредитами та іншими активними операціями шляхом набуття права власності на об'єкти застави. Встановлено, що, укладаючи договір застави, публічне акціонерне товариство "Златобанк" не здійснювало будь-якого відчуження будівель і споруд банку, оскільки в заставу надавалося майнове право вимоги повернення кредитних коштів у сумі 87 900 986, 30 грн. При цьому, уклавши договір застави, публічне акціонерне товариство "Златобанк" не здійснило погашення боргу за наданими кредитами чи іншими операціями, оскільки внаслідок укладення цього договору жодна з його сторін не набувала права власності на об'єкт застави (майнові права), а постанова Національного банку України від 04.12.2014 № 777/БТ не передбачала необхідності обов'язкового отримання погодження (дозволу) від куратора банку та Національного банку України на укладення оспорюваного договору застави. Крім того, судом касаційної інстанції враховано, що спірний договір укладено 13.02.2015, а тимчасову адміністрацію у публічному акціонерному товаристві "Златобанк" запроваджено з 14.02.2015 на підставі постанови Правління Національного Банку України від 13.02.2015 № 105 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних", підписання цього правочину заступником голови правління з бізнесу на фінансових ринках Косовим А.С. на підставі вказаної довіреності здійснено уповноваженою особою та у відповідності до вимог чинного законодавства України. Також судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що будь-які докази, які свідчили б про проведення Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінським В.І. перевірки договору застави на предмет нікчемності та про прийняття рішення про його нікчемність протягом дії тимчасової адміністрації в ПАТ "Златобанк" - відсутні;

- з постанови від 06.07.2016 у справі № 910/27921/15 вбачається, що підставою спору є визнання недійсним пункту 4.7 договору застави майнових прав від 05.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 213, укладеного публічним акціонерним товариством "Авант-Банк" та ПАТ "Дельта Банк"; предметом укладеного 05.02.2015 договору застави майнових прав, з урахуванням договору про внесення змін та доповнень від 12.02.2015, були майнові права за кредитними договорами, що укладені заставодавцем і юридичними особами;

- у наданій для порівняння постанові від 30.11.2017 у справі № 908/1806/16 суд касаційної інстанції виходив з того, що причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо визнання недійсними з моменту укладання договорів купівлі-продажу від 14.08.2014 № АМВ-2-1408/14, від 14.08.2014 № АМЛ-3-1408/14, від 14.08.2014 № МАН-1-1408/14, від 14.08.2014 № ОБЛ-5-1408/14, від 14.08.2014 № СГТ-6-1408/14, від 14.08.2014 № СПТ-4-1408/14, від 02.09.2014 № СГТ-7-0209/14, від 01.11.2014 № ТМЦ-8-0111/14-МЛДТ, укладених товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-Лізинг" та товариством з обмеженою відповідальністю "Колексі", у зв'язку з їх укладенням директором з перевищенням наданих йому статутом повноважень без надання згоди загальними зборами товариства та без наступного схвалення цих правочинів зазначеним органом;

- з постанови від 19.06.2017 у справі № 910/18928/16, яку додано до заяви в обґрунтування підстави для перегляду рішення суду касаційної інстанції, вбачається, що позов у ній подано про: визнання недійсними правочинів (дій) публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом державної реєстрації права власності за іпотечним договором від 29.08.2008; скасування рішення про державну реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" на нерухоме майно: нежитлові приміщення на першому поверсі №"29-1" - "29-22" та другому поверсі №"29- 23" - "29-30", площею 623, 1 м.кв., що знаходяться за адресою: Львівська область, м. Львів, пр. Свободи, 5; нежитлові приміщення №"59-1" - "57-1", площею 128, 2 м.кв., що знаходяться в будівлі за адресою: Львівська область, м. Львів, пр. Свободи, 1/3; квартиру №6-а (шість "а") в будинку №3 (три) на проспекті Свободи у м. Львові, загальною площею 48, 9 м.кв.;

- з постанови від 09.11.2017 у справі № 914/3703/15 вбачається, що підставою спору є: за первісним позовом - стягнення за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-260-Н, укладеного публічним акціонерним товариством "НАК "Нафтогаз України" та публічним акціонерним товариством "Львівгаз", 41 259 181,96 грн. (з яких: 14 368 409,20 грн. - основний борг, 14 104 866,31 грн. - пеня, 2245849,92 грн. - 3% річних; 10540056,53 грн. - інфляційні); за зустрічним позовом - стягнення 193 220 539,37 грн., що обґрунтовано наявністю суми попередньої оплати за договором купівлі - продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-260-Н, на яку газ у власність покупця не був переданий;

- у наданій для порівняння постанові від 14.09.2016 у справі № 910/25487/15 суд касаційної інстанції виходив з того, що причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо визнання недійсним зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" від 27.02.2015 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог;

- з постанови від 31.05.2011 у справі № 33/303-10 вбачається, що предметом спору у справі є визнання недійсним договору поруки від 01.10.2009 № 01-10/09П; в обґрунтування позовних вимог закрите акціонерне товариство "Криворізький завод гірничого обладнання" вказувало на те, що договір поруки змінює обсяг його обов'язків за основним договором без надання його згоди на це та вказаний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків;

- з постанови від 26.04.2016 у справі № 908/2781/15, яку додано до заяви в обґрунтування підстави для перегляду рішення суду касаційної інстанції, вбачається, що позов у ній подано публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль"

про звернення стягнення на майнові права за укладеним товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металургмонтаж" та приватним підприємством "Згода 06" договором будівельного підряду від 07.09.2007 № 2/09 шляхом стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металургмонтаж" 35 690 868,00 грн. боргу в рахунок погашення кредитної заборгованості ПП "Згода 06".

Таким чином, дослідивши додані до заяви матеріали та доводи, викладені у заяві ПАТ "Державний ощадний банк України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 910/10919/16, здійснивши аналіз зазначених судових рішень та оскаржуваної постанови, Касаційний господарський суд вважає, що підстави для висновку про наявність неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права відсутні, оскільки прийняття таких рішень у вказаних заявником справах (№ 910/14741/15, № 910/27921/15, № 908/1806/16, № 910/18928/16, № 914/3703/15, № 910/25487/15, № 33/303-10, № 908/2781/15) зумовлено відмінними одна від одної підставами виникнення спорів, різняться за предметом спору, та пов'язане з різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду справ, перевірка правильності встановлення яких виходить за межі повноважень Верховного Суду.

З постанови Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 5011-31/17917-2012, також наданій для порівняння, вбачається, що позов у ній подано про визнання недійсним договору від 10.06.2008 № F150; позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір укладено директором з перевищенням наданих йому повноважень за відсутності рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю "Вільний". Постановою Верховного Суду України від 19.08.2014 у даній справі заяву товариства з обмеженою відповідальністю "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" задоволено частково, постанову Вищого господарського суду України від 17.02.2014 у справі № 5011-31/17917-2012 скасовано, а справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вільний" до товариства з обмеженою відповідальністю "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" про визнання договору недійсним направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

До заяви про перегляд ПАТ "Державний ощадний банк України" додано також копію постанови Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 5013/492/12, предметом позову якої є визнання біржових договорів (угод) купівлі-продажу транспортних засобів (спірні договори) недійсними та повернення майна. Постановою Верховного Суду України від 19.08.2014 у даній справі заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Віконт" задоволено частково, постанову Вищого господарського суду України від 19.02.2014 у справі № 5013/492/12 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Отже, подібність правовідносин у постановах Верховного Суду України, на які здійснено посилання заявником на підтвердження підстави для перегляду, та в судовому рішенні, щодо якого подано заяву, не підтвердилася.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає про те, що прийняття Верховним Судом України постанов про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідні постанови (від 19.08.2014 у справі № 5013/492/12 та від 19.08.2014 у справі № 5011-31/17917-2012) не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті - 111-16 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Крім того, з постанови Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 922/796/15, яку додано до заяви в обґрунтування підстави перегляду рішення суду касаційної інстанції, вбачається таке. Первісний позов у ній подано про стягнення з приватного акціонерного товариства "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" суму основного боргу в розмірі 21 897 522,78 грн., а також курсової різниці в сумі 20 161 529,37 грн. з посиланням на порушення приватним акціонерним товариством "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" умов договору від 02.01.2014 № 5/14 щодо оплати поставленої продукції. Зустрічний позов подано про визнання недійсним договору від 02.01.2014 № 5/14 та всіх додатків до нього з посиланням на те, що цей договір від імені товариства підписав генеральний директор, який не мав повноважень на укладення даного договору без доручення наглядової ради, про що товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" мало бути відомо, оскільки про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

До заяви про перегляд ПАТ "Державний ощадний банк України" додано також копію постанови Верховного Суду України від 21.09.2016 у справі № 902/841/15, предметом позову якої є вимога акціонера відкритого акціонерного товариства "Бродецький цукровий завод" ОСОБА_14 про визнання недійсними договорів про зарахування боргу від 06.07.2010 № 11, від 07.07.2010 № 12, від 08.07.2010 № 13, від 09.07.2010 № 14, від 09.07.2010 № 15, від 12.07.2010 № 16, від 12.07.2010 № 17, від 13.07.2010 №18, від 14.07.2010 № 19, від 15.07.2010 № 20, від 16.07.2010 року № 21, від 19.07.2010 № 22, від 20.07.2010 № 23, укладених відкритим акціонерним товариством "Бродецький цукровий завод" і товариством з обмеженою відповідальністю "Мар'їнський Укрпромзбут". Позовні вимоги обґрунтовано порушенням корпоративних прав позивача як акціонера відкритого акціонерного товариства "Бродецький цукровий завод" на володіння та управління активами цього товариства внаслідок незаконного відчуження за оспорюваними договорами цілісного майнового комплексу відкритого акціонерного товариства "Бродецький цукровий завод", вчиненими у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, з порушенням положень статей 203, 188, 215, 377 Цивільного кодексу України.

З постанови Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, яку додано до заяви в обґрунтування підстави для перегляду рішення суду касаційної інстанції, вбачається, що позов у ній подано визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсним, позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на час укладання оскаржуваного договору товариство не мало вільного волевиявлення відчужувати своє майно.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-72цс17 Суд виходив з того, що заступник Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України подав позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Враховуючи те, що подібність правовідносин у постановах Верховного Суду України, на які здійснено посилання заявником на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті - 111-16 ГПК України (в редакції, що була чинна до 15.12.2017), та в судовому рішенні, щодо якого подано заяву про перегляд, також не знайшла підтвердження, то не знайшли підтвердження й обставини, на які посилається заявник в обґрунтування заяви про перегляд.

Доводи поданої заяви фактично зводиться до висловлення незгоди з прийнятими у справі судовими рішеннями, проханням про повторний перегляд матеріалів справи, переоцінкою доказів та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 "Справа "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) вказано, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення у справі "Рябих проти Росії", заява N 52854/99).