Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі Структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" (далі - ПАТ "Укрнафта" в особі СП Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз") звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут" (далі - ТОВ "Чернігівгаз збут") про визнання укладеним з 01.05.2016 договору між ПАТ "Укрнафта", від імені якого діє структурна одиниця Нафтогазовидобувне управління "Чернігівнафтогаз", та ТОВ "Чернігівгаз збут" про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами на 2016-2017 роки, в редакції ПАТ "Укрнафта" (з урахуванням заяви про уточнення предмету позовних вимог від 08.08.2017).

Позов мотивований тим, що відповідач зобов'язаний укласти договір про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в редакції позивача, виходячи з приписів ч. 3 ст. 179, ст.ст. 180, 181 ГК України, ч. 1 ст. 306, ст.ст. 627, 628, 638 ЦК України, Закону України "Про ринок природного газу" (329-19) , положень постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 12.01.2015 № 9 (z0289-15) "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом" та постанови НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (v0201874-17) "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу". Обов'язок для керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу та газодобувних підприємств укладати договори на транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами передбачений у постанові НКРЕКП від 30.09.2015 за № 2516 (z1505-15) .

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2017 у справі №927/667/17 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2017 у справі №927/667/17 залишено без змін.

Господарськими судами встановлено такі обставини:

- позивачем 04.01.2017 на адресу відповідача направлено лист №26-16/11 з пропозицією укласти договір № 2-Г від 29.12.2016 про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами та додано два примірники проекту договору;

- відповідно до проекту зазначеного договору (п.п.2.1) позивач, як виконавець, зобов'язується надати відповідачу, як замовнику, послуги з переміщення власними внутрішньопромисловими трубопроводами природний газ, який постачається відповідачем для забезпечення потреб споживачів категорії установ і організацій, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, горіння вічного вогню (далі - споживачів), до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а відповідач, як замовник, зобов'язується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами даного договору.

- відповідач листом №Crz1.4-ЛВ-364-0117 від 26.01.2017 повернув позивачеві не підписаний проект договору про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами та зазначив наступне: діяльність пов'язана з експлуатацією трубопроводів здійснюється на підставі ліцензії, якої позивачем не надано; переміщення вуглеводнів внутрішньопромисловими трубопроводами та їх підготовка є складовою частиною технологічного видобутку вуглеводної сировини, а не відокремленим видом господарської діяльності; собівартість природного газу формується з урахуванням витрат, пов'язаних з операційною діяльністю по видобутку природного газу, в тому числі витрат на утримання та обслуговування внутрішньопромислових трубопроводів; законодавчими актами, регламентуючими засади функціонування ринку природного газу окремого виду діяльності як переміщення природного газу не визначено; переміщення природного газу визначається складовою частиною як транспортування, так і розподілу природного газу, що здійснюється оператором газорозподільних систем, яким в Чернігівській області є ПАТ "Чернігівгаз", а ціна зазначена в проекті договору визначена на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) №3159 від 29.12.2015 (v3159874-15) , якою визначено тарифи на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання укладеним з 01.05.2016 договору між ПАТ "Укрнафта", від імені якого діє структурна одиниця Нафтогазовидобувне управління "Чернігівнафтогаз" та ТОВ "Чернігівгаз збут" про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами на 2016-2017 роки, в редакції ПАТ "Укрнафта", місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено наявності правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, передбачених ч.2 ст. 649 Цивільного кодексу України, або наявності державного замовлення, або наявності прямої вказівки закону, які б встановлювали обов'язковість укладення спірного договору, передбачену ст. ст. 179, 187 Господарського кодексу України, або наявності угоди сторін про передачу спору про укладення спірного договору на вирішення суду чи наявності відповідного попереднього договору, передбачених ст. 187 Господарського кодексу України. Таким чином, надання послуг позивачем з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами безпосередньо покупцям природного газу (замовникам послуг з транспортування), які придбавають природний газ для подальшої реалізації споживачам, є таким, що суперечить чинному законодавству України, тому правові підстави для існування договірних відносин між сторонами у справі щодо переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами відсутні.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 у справі №927/667/17, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі Структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Узагальнені доводи касаційної скарги:

- укладення договору на переміщення природного газу є обов'язковим, оскільки є необхідною складовою постачання природного газу споживачам категорії промислових споживачів та іншим суб'єктам господарювання. Вказане випливає з постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2516 (z1505-15) , якою затверджено алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки. На теперішній час позивач продовжує надавати відповідачеві послуги з переміщення природного газу, а останній продовжує приймати (отримувати) ці послуги;

- вимоги провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом встановлені постановою НКРЕКП № 9 від 12.01.2015 (z0289-15) "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом" передбачають, що провадження господарської діяльності постачання природного газу за регульованим тарифом можливе при укладенні договорів (контрактів) купівлі-продажу природного газу з власниками газу, договори на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/або договори на розподіл природного газу (за умови, що газопостачальне та газорозподільне підприємство - окремі юридичні особи), а також договори на постачання природного газу, укладені із споживачами, які знаходяться на території ліцензованої діяльності. Обов'язкові умови цих договорів установлені у типових договорах, затверджених в установленому законодавством України порядку (пункт 3.1.(3) розділ III постанови НКРЕКП від 12.01.2015 № 9 (z0289-15) ).

Ухвалою Верховного Суду від 23.02.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Укрнафта" в особі СП Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 у справі №927/667/17. Призначено до розгляду касаційну скаргу ПАТ "Укрнафта" в особі СП Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 у справі №927/667/17 на 10.04.2018. Надано ТОВ "Чернігівгаз Збут" строк для подання відзиву на касаційну скаргу, який не перевищує 15 днів з дня вручення цієї ухвали.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Чернігівгаз Збут" просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги ПАТ "Укрнафта" в особі СП Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як було зазначено вище, відповідачем (замовником згідно з проектом договору), не було надано позивачеві згоди на укладення даного договору.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Згідно з ч.3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Позивач в цій справі повинен, крім іншого, довести наявність правових підстав для укладення договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в судовому порядку.

Спір у цій справі виник з приводу обов'язковості укладення сторонами договору про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Згідно ч. 1 ст. 306 ГК України, транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності, що регулюється зокрема нормами даного Кодексу.

Пунктами 7, 45 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу; газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

Статтею 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено поняття магістральних та промислових трубопроводів (приєднані мережі), зокрема, магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про трубопровідний транспорт" діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом, ремонтом та експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту, здійснюється на підставі ліцензії. Ліцензії видаються в порядку, встановленому законодавством.

В силу приписів ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу", транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.

Регламентом функціонування газотранспортної системи України є Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за №2493 (z1378-15) . Кодекс також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.

Відповідно до п. 4 глави 3 розділу І Кодексу газотранспортної системи, експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключно оператор газотранспортної системи.

Згідно з п. 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про ринок природного газу", оператор газотранспортної системи є юридичною особою, яка не є складовою вертикально інтегрованої організації і здійснює свою господарську діяльність незалежно від діяльності з видобутку, розподілу, постачання природного газу, діяльності оптових продавців. Оператор газотранспортної системи не може провадити діяльність з видобутку, розподілу або постачання природного газу.

Отже, нормами чинного законодавства визначено, що транспортування природного газу може здійснюватись лише в межах газотранспортної системи, на підставі договору, укладеного з оператором газотранспортної системи.

Діяльність з транспортування природного газу є монопольним видом діяльності, яка регулюється НКРЕКП відповідно до вимог Закону України "Про природні монополії" (1682-14) .

Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що норми Кодексу газотранспортної системи та Закону України "Про ринок природного газу" (329-19) в частині надання послуг з транспортування газу оператором у межах газотранспортної системи до правовідносин між ПАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" та ліцензіатами не застосовуються.

Оператором газотранспортної системи України, відповідно до постанови НКРЕКП від 28.02.2013 № 211 (v0211862-13) "Про видачу ліцензії з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз", є ПАТ "Укртрансгаз".

Експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно оператори ГРМ (п. 1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем).

Між ПАТ "Укртрансгаз" та відповідачем 25.12.2015 було укладено договір на транспортування природного газу № 1512001042. Окрім того, до матеріалів справи долучено укладений 25.06.2015 та чинний на час судового розгляду типовий договір на розподіл природного газу № 8-Н між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" та ТОВ "Чернігівгаз збут", відповідно до якого ПАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" надає відповідачу послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів відповідача або його споживачів.

Таким чином, господарськими судами обґрунтовано встановлено, що відповідачем вже укладені договори на транспортування природного газу з ПАТ "Укртрансгаз" як оператором газотранспортної системи України та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" як оператором газорозподільної системи.

Згідно з п. 27-28 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", постачальник природного газу - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу. Постачання природного газу господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

У касаційній скарзі позивач вказує, що вимоги провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом встановлені постановою НКРЕКП № 9 від 12.01.2015 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом" передбачають, що провадження господарської діяльності постачання природного газу за регульованим тарифом можливе при укладенні договорів (контрактів) купівлі-продажу природного газу з власниками газу, договори на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/або договори на розподіл природного газу (за умови, що газопостачальне та газорозподільне підприємство - окремі юридичні особи), а також договори на постачання природного газу, укладені із споживачами, які знаходяться на території ліцензованої діяльності. Обов'язкові умови цих договорів установлені у типових договорах, затверджених в установленому законодавством України порядку (пункт 3.1.(3) розділ III постанови НКРЕКП від 12.01.2015 № 9 (z0289-15) ).

Вказаним аргументує обов'язковість укладення договору на переміщення газу. Проте, з цим твердженням неможливо погодитись з огляду на таке.

Господарськими судами встановлено, що з 01.07.2015 до 16.05.2017 відповідач здійснював діяльність з постачання газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на підставі ліцензії виданої НКРЕКП № 1644 від 28.05.2015 (v1644874-15) терміном дії до 30.06.2020.

Постановою НКРЕКП від 16.05.2017 № 648 "Про анулювання ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої ТОВ "Чернігівгаз збут", зазначену вище ліцензію було анульовано, а постановою від 16.05.2017 № 653 відновлено. Вказане було здійснено на виконання пункту 2 постанови НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (v0201874-17) "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу". Відповідно до п. 3 зазначеної постанови НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (v0201874-17) , постанову НКРЕКП від 12.01.2015 № 9 (z0289-15) "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом", на яку посилається позивач у позові, скасовано.

Із 26.03.2017 в Україні діють нові, затверджені пунктом 1 постанови № 201 (v0201874-17) Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу. Вказаними ліцензійними умовами обов'язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не передбачено.

В обґрунтування обов'язковості укладення спірного договору позивач посилався на п.п. 13, 29 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки (далі - Алгоритм), затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2516 (z1505-15) . Вказаними нормами передбачено можливість, за певних обставин укладення договорів на переміщення природного газу.

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що вказаний Алгоритм, як зазначено в його пункті 1, установлює порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, а також механізм розрахунку зазначеними постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки операторів газотранспортної та газорозподільних систем, газопостачальних підприємств та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптових продавців, а тому цей Алгоритм за своїм призначенням не є нормативно-правовим актом, який регулює питання обов'язковості укладення будь-яких договорів і не містить таких положень. В п. 29 Алгоритму зазначено не про обов'язковість укладення певних договорів а про уповноваження керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу на забезпечення своєчасності укладення відповідних договорів, без зазначення, яких саме.

Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2516 (z1505-15) також не затверджено типового договору, обов'язкового для укладання певними суб'єктами господарювання.

Крім цього, зазначений Алгоритм та постанова НКРЕКП від 30.09.2015 №2516 (z1505-15) є підзаконними нормативно-правовими актами, в той час як відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України обов'язковість укладення господарського договору повинна встановлюватися прямою вказівкою закону.

Суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. Проте, позивачем не доведено наявності відповідного правовідношення, а саме - обов'язку відповідача щодо укладення договору.

Позивач в суді першої та апеляційної інстанції не довів наявності відповідного державного замовлення, не навів прямої вказівки закону, яка б встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, не надав до матеріалів справи доказів наявності укладеної сторонами угоди або попереднього договору, які б передбачали можливість укладення спірного договору.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи ПАТ "Укрнафта" в особі СП Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" колегією суддів відхиляються, оскільки суд касаційної інстанції в силу положення частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Окрім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008) принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (принцип юридичної визначеності), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2017 у справі № 927/667/17 - без змін.