Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснив перегляд в порядку письмового провадження ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 06.01.2017 (судді: Будко Н.В., Ушенко Л.В., Склярук О.І.)

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуглезбагачувальне підприємство "Центральна збагачувальна фабрика "Чумаківська" у справі № 908/2655/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуглезбагачувальне підприємство "Центральна збагачувальна фабрика "Чумаківська",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецьквуглезбагачення",

про звернення стягнення на предмет застави,

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуглезбагачувальне підприємство "Центральна збагачувальна фабрика "Чумаківська" (далі - ТОВ "ВП ЦЗФ "Чумаківська") про звернення стягнення на предмет застави.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.02.2016 справу № 908/2655/15 передано за підсудністю до Господарського суду Донецької області.

ТОВ "ВП ЦЗФ "Чумаківська" звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 29.02.2016.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.01.2017 апеляційну скаргу ТОВ "ВП ЦЗФ "Чумаківська" повернуто на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, у зв'язку з ненаданням скаржником доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Суд визнав недоведеним наявність підстав для звільнення скаржника від сплати судового збору.

ТОВ "ВП ЦЗФ "Чумаківська", не погоджуючись із постановленою у справі ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.01.2017, подало касаційну скаргу на зазначену ухвалу, в якій просить її скасувати, а справу передати до апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги по суті.

Підставами для скасування оскарженої ухвали скаржник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статті 97 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, статті 8 Закону України "Про судовий збір", посилаючись на необґрунтоване, на його думку, повернення апеляційної скарги через ненадання доказів сплати судового збору та наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Переглянувши оскаржену у справі ухвалу, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної у справі ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на нормах процесуального права та не спростовують аргументованих висновків суду апеляційної інстанції.

Посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній на час звернення із апеляційною скаргою, визнаються необґрунтованими. За змістом цієї норми суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі; суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. У розумінні наведених положень підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Водночас обґрунтування пов'язаних із цим обставин, що свідчать про неможливість або утруднення у здійсненні сплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону. Тобто в силу наведених приписів особа, яка заявляє клопотання про відстрочення сплати судового збору або звільнення від сплати судового збору, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав сплаті нею судового збору у встановленому законом порядку і розмірі. При цьому звільнення від сплати судового збору з підстав, визначених законодавством, є правом, а не обов'язком суду.

Отже, звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин, тобто лише у разі скрутного фінансового становища скаржника, що необхідно довести останньому, чого у цьому випадку суд апеляційної інстанції не встановив.

Колегія суддів зазначає, що оскаржену у справі ухвалу суду апеляційної інстанції постановлено із дотриманням норм процесуального права, а тому правових підстав для її скасування немає.

Загальні вимоги, яким мала відповідати апеляційна скарга, було встановлено статтею 94 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, відповідно до якої до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Статтею 97 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, було передбачено випадки, коли апеляційна скарга не повинна прийматися апеляційним судом до розгляду по суті. Ці випадки були пов'язані з дефектами форми. Перелік таких підстав був вичерпним. Так, відповідно до приписів зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у редакції, чинній до 15.12.2017, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, зокрема, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Суд апеляційної інстанції установив, що ТОВ "ВП ЦЗФ "Чумаківська", звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду, вимог наведених норм процесуального права не дотрималося; доказів сплати судового збору у встановленому Законом України "Про судовий збір" (3674-17) порядку і розмірі не надало, як і не надало доказів на підтвердження того, що його майновий стан дійсно перешкоджав сплаті судового збору у встановленому законом порядку і розмірі. Суд апеляційної інстанції зазначив, що обставини перебування активів заявника у зоні проведення антитерористичної операції самі по собі не свідчать про відсутність у скаржника коштів на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, а доказів неможливості сплатити судовий збір при зверненні з апеляційною скаргою скаржником надано не було. Отже, як установив апеляційний господарський суд, скаржником не було доведено наявності тих виключних обставин, з якими положення статті 8 Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, пов'язують можливість звільнення від сплати судового збору.

У статті 129 Конституції України та статті - 4-2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору, окрім випадків, встановлених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", призведе до порушення зазначеного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Ураховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для прийняття до розгляду апеляційної скарги ТОВ "ВП ЦЗФ "Чумаківська" та повернув її скаржникові на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддано обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом. Відповідно, суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, ураховуючи наведені норми та практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення і застосування положень пункту 1 статті 6 Конвенції, колегія суддів зазначає, що сплата судового збору за подання апеляційної скарги передбачена положеннями Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Закону України "Про судовий збір" (3674-17) і не може вважатися обмеженням доступу до суду, що узгоджується із рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі".

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що повертаючи апеляційну скаргу заявникові, апеляційний господарський суд діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень, тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Оскільки підстав для скасування оскарженої ухвали та задоволення касаційної скарги скаржника немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуглезбагачувальне підприємство "Центральна збагачувальна фабрика "Чумаківська" залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 06.01.2017 у справі № 908/2655/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.