позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" як оператор спільної діяльності між ПАТ "Укргазвидобування", компанією Місен Ентерпрайзіс АБ та ТОВ "Карпатигаз",

представник позивача - Гайсін Р.К. (довіреність № 2 від 19.12.2017),

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування",

представник відповідача - Собко О.В. (довіреність № 2-497д від 15.01.2018),

розглянувши касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування",

на рішення господарського суду міста Києва

у складі судді: Привалов А.І.,

та на постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі суддів: Гончаров С.А. (головуючий), Тищенко А.І., Скрипка І.М.,

у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" як оператора спільної діяльності між ПАТ "Укргазвидобування", компанією Місен Ентерпрайзіс АБ та ТОВ "Карпатигаз",

до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування",

про визнання правочину недійсним,

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" як оператор спільної діяльності між ПАТ "Укргазвидобування", компанією Місен Ентерпрайзіс АБ та ТОВ "Карпатигаз", звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.07.2017 № 31-1.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 у справі №910/13205/17, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано недійсним односторонній правочин - заяву Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.07.2017 №31-1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Приймаючи судові рішення, господарські суди виходили з того, що на момент вчинення відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог - 14.07.2017 між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" існував спір щодо заборгованості за договором на надання послуг з видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату № УГВ2949/6-11 від 20.04.2011, що унеможливлює проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 у справі №910/13205/17, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просило скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на невірне застосування судом першої інстанції ст. 11, ч. 3 ст. 238, ст. 238, ст. 243, ст. 530, ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903, ч. 1 ст. 1135 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ч. 1 ст. 54, п. 1 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) , в редакції чинній до 15.12.2017). Судом апеляційної інстанції, окрім наведених норм матеріального права, порушення ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 226, п. 4 ч. 1 ст. 275, ст. 278 ГПК України (в редакції чинній після 15.12.2017).

Автоматизованою системою суду для розгляду справи № 910/13205/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняк В.Я. - головуючий, Пєсков В.Г., Катеринчук Л.Й. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2018 у матеріалах справи).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. від 08.02.2018 прийнято справу № 910/13205/17 господарського суду міста Києва до провадження. Відкрито касаційне провадження у справі № 910/13205/17 господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2017. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 27.03.2018. Надано позивачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 27.02.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

В судовому засіданні 27.03.2018 в порядку ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 15.04.2017.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні вказаної скарги зазначив, що спір у даній справі не є спором між учасниками договору про спільну діяльність, оскільки спірні правовідносини виникли поза межами зазначеного договору та оскаржувані судові рішення прийнятті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання 05.04.2018 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та уповноважених представників позивача і відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" надіслало на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" заяву від 14.07.2017 № 31-1 про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України, яка містить відомості про зарахування наступних вимог:

- зобов'язання відповідача перед позивачем в загальному розмірі 24 472 375,20 грн. з ПДВ на підставі договорів оренди № УГВ5275/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 9 000 000,00 грн. з ПДВ, № УГВ5276/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 5883870,97 грн. з ПДВ; № УГВ 5277/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 3096774,19грн. з ПДВ; № УГВ 5278/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 1 238 709,68 грн. з ПДВ; № УГВ 5279/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 1238709,68грн. з ПДВ, № УГВ 5280/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 1238709,68грн. з ПДВ, № УГВ 5281/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 1238709,68грн. з ПДВ та № УГВ 3590/33/2-16 від 14.11.2016 в сумі 1536891,32грн. з ПДВ;

- зобов'язання позивача перед відповідачем в сумі 114 076 933,76 грн. на підставі договору про надання послуг по подачі метанолу № 18/15 від 09.01.2015 в сумі 14919572,36грн. з ПДВ та договору на надання послуг з видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату № УГВ2949/6-11 від 20.04.2011 в сумі 99157361,40грн. з ПДВ.

Позивач направив відповідачу заперечення № 18/07-5 від 18.07.2017 на заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якому зазначив, що строк виконання зобов'язань з оплати послуг за договорами № УГВ2949/6-11 від 20.04.2011 та № 18/15 від 09.01.2015 не настав, а відтак підстави для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою відсутні, а сама заява є незаконною та не створює будь-яких правових наслідків.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно вимог ст. 601 ЦК України, однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтями 202, 203 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Разом з тим, ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суди вірно вказали, що зобов'язання сторін у даній справі є однорідними та зустрічними. Разом з цим, дослідивши наявні матеріали справи встановили, що фактична заборгованість відповідача за договорами оренди становить 26 451 304,63 грн., а саме: № УГВ5275/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 9000000,00 грн. з ПДВ; № УГВ5276/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 5 883 870,97 грн. з ПДВ; № УГВ 5277/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 3 096 774,19 грн. з ПДВ; № УГВ 5278/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 1 238 709,68 грн. з ПДВ; № УГВ 5279/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 1 238 709,68 грн. з ПДВ; № УГВ 5280/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 1 238 709,68грн. з ПДВ; УГВ 5281/33/2-17 від 10.05.2017 в сумі 1 238 709,68 грн. з ПДВ; № УГВ 3590/33/2-16 від 14.11.2016 в сумі 3 515 820,75 грн. з ПДВ.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент вчинення відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог (14.07.2017) між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" існував спір щодо заборгованості за договором на надання послуг з видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату № УГВ2949/6-11 від 20.04.2011, а також оспорюється наявність та розміри заборгованості по іншим договорам, що в свою чергу свідчить про відсутність всіх необхідних умов передбачених ст. 601 ЦК України для здійснення такого зарахування.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи скаржника щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій процесуальних норм в частині повноти оцінки доказів судова колегія вважає безпідставними, враховуючи позицію Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994.

Посилання скаржника про безпідставну відмову в зупиненні провадження в даній справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи не приймаються до уваги, оскільки конкретні обставини даної справи надають можливість розглянути даний спір без очікування результатів розгляду іншої справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

В силу приписів ч. 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 (2147а-19) ) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 (2147а-19) ) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 (2147а-19) ).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" та залишення рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 у справі №910/13205/17 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.