До Господарського суду Харківської області 21.09.2017 року від стягувача надійшла заява (вх. №30941), в якій він просив визнати поважною причину пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, поновити пропущений строк для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Харківської області по справі №60/258-10 року від 23 листопада 2010 року та видати дублікат наказу Господарського суду Харківської області по справі №60/258-10 від 23 листопада 2010 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕГА.КОМ" на користь Квартирно - експлуатаційного відділу міста Харкова заборгованості з орендної плати у сумі 531410,46 грн. та експлуатаційних витрат у сумі 420,46 грн.

В обґрунтування наданої заяви стягувач посилався на те, що на запит про хід виконавчого провадження, з яким він звернувся до Московського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального Управління юстиції у Харківській області отримано відповідь, в якій повідомлено про завершення виконавчого провадження 08.12.2011 року відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону, що діяла станом на 05.10.2016 року, про що винесено відповідну постанову по ВП №24555077. Проте, стягувач зазначає, що відповідну постанову та наказ не отримував, а тому просить суд визнати поважною причину пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, поновити пропущений строк для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Харківської області по справі №60/258-10 року від 23 листопада 2010 року та видати вищевказаний дублікат наказу.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року у справі №60/258-10 (суддя Чистякова І.О.) у задоволенні заяви Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дубліката наказу (вх. №30941 від 21.09.2017 року) - відмовлено повністю.

Дана ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що зазначені у заяві стягувача причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання не є поважними. Стягувач, який подав до відповідного органу державної виконавчої служби заяву про відкриття виконавчого провадження мав як заінтересована особа у виконанні судового рішення ухваленого на її користь цікавитись виконавчим провадженням та отримувати від державного виконавця інформацію про проведення виконавчих дій у відкритому за її заявою виконавчому провадженні. Проте, незважаючи на те, що з часу пред'явлення наказу до виконання минуло більш ніж п'ять років, стягувач лише у серпні 2017 року звернувся з відповідним запитом про хід виконавчого провадження. Крім того, як вбачається з довідки за вих.№5673 від 11.10.2017 року станом на 01.10.2017 року дебіторську заборгованість ТОВ "Вега.Ком" в сумі 534353,68 грн. списано з бухгалтерського обліку Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова на підставі акту списання дебіторської та кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка є безнадійною для погашення від 31.07.2013 року.

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова із вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 року апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року по справі №60/258-10 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що стягувачем не доведено поважність причин пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, факт проведення списання стягувачем цієї заборгованості. Колегія суддів апеляційної інстанції підтримала висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про визнання поважною причину пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання та поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Харківської області по справі №60/258-10 року від 23.11.2010 року. Враховуючи, що на момент звернення з відповідною заявою про видачу дубліката наказу сплив строк для пред'явлення наказу до виконання та відмовлено в задоволенні заяви стягувача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання цього наказу, колегія суддів вважає правомірною відмову суду першої інстанції у задоволені заяви про видачу дубліката наказу.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 року у справі №60/258-10 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова звернувся з касаційною скаргою, в якій просив касаційну скаргу задовольнити. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 року у справі №60/258-10 скасувати, та постановити нове рішення, яким заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова про поновлення пропущеного строку задовольнити.

Касаційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова мотивована тим, що незважаючи на значний проміжок часу примусове стягнення за наказом у даній справі не відбулося. Скаржник наполягає на тому, що строк пред'явлення наказу до виконання був пропущений з поважних причин, оскільки постанова про повернення виконавчого документа не була надіслана стягувачу. Посилається скаржник на судову практику Європейського суду з прав людини щодо обов'язковості судового рішення, зокрема, обов'язковості виконання рішення суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07.03.2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 року у справі №60/258-10.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.11.2010 року у справі №60/258-10 позов задоволено частково в сумі 531830,92 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега.Ком" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова заборгованість з орендної плати у сумі 531410,46 грн. та експлуатаційні витрати у сумі 420,46 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега.Ком" на користь держбюджету України держмито в сумі 5318,31 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега.Ком" на користь держбюджету України 234,89 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та в решті частині позову в сумі 2522,76 грн. відмовлено.

23.11.2010 року Господарським судом Харківської області було видано відповідні накази на виконання вищезазначеного рішення зі строком пред'явлення їх до виконання до 24.11.2013 року.

Ст. 116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року) виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Ст. 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року) передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) . Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби. Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Стаття 119 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року) визначає, що у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення.

Відновлення пропущеного процесуального строку передбачено також і статтею 53 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року).

Водночас, на відміну статті 53 Господарського процесуального строку України (в редакції до 15.12.2017 року), у випадку пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання стаття 119 Господарського процесуального кодексу України не передбачає можливості відновлення строку за ініціативою господарського суду.

Пропуск процесуального строку в процесуальному праві - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Господарський суд відновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. Відновлення процесуального строку означає лише, що суд дає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущений. Тобто відновлення строку не означає, що перебіг строку продовжується. Питання про відновлення строку може бути порушено лише після закінчення процесуального строку.

Ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року), за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відновлення процесуального строку являє собою визнання судовим органом (суддею) дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на момент видачі наказу), виконавчий документ може бути пред'явлено до виконання протягом року.

Можливість відновлення судом пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання безпосередньо пов'язана з наявністю поважних причин його пропуску, і такою підставою не може бути лише подання заяви стягувачем із зазначенням, що ним пропущено строк з поважних причин.

У такому випадку, обов'язковому встановленню підлягають обставини, які заважали стягувачу пред'явити виконавчий документ до виконання у встановлений законом строк.

Стягувач, який подав до відповідного органу державної виконавчої служби заяву про відкриття виконавчого провадження мав як заінтересована особа у виконанні судового рішення ухваленого на її користь цікавитись виконавчим провадженням та отримувати від державного виконавця інформацію про проведення виконавчих дій у відкритому за її заявою виконавчому провадженні.

Як вбачається з матеріалів даної справи, з часу пред'явлення наказу до виконання минуло більш ніж п'ять років, а стягувач лише у серпні 2017 року звернувся з відповідним запитом про хід виконавчого провадження. З відповіді Московського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального Управління юстиції у Харківській області за вих.№35781/14.5-37 від 01.09.2017 року вбачається, що 08.12.2011 року винесено постанову по ВП№24555077 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій, про те, що обставини наведені заявником (Квартирно-експлуатаційним відділом міста Харкова) не є поважними та ніяким чином не могли завадити йому пред'явити наказ Господарського суду Харківської області до виконання у встановлений законом строк є правомірними. Доводи касатора, що він не отримував постанови про повернення виконавчого документа та наказу є безпідставними, оскільки відповідні доводи не підтверджені належними доказами.

Як вбачається з довідки за вих.№5673 від 11.10.2017 року станом на 01.10.2017 року дебіторську заборгованість ТОВ "Вега.Ком" в сумі 534353,68 грн. списано з бухгалтерського обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на підставі акту списання дебіторської та кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка є безнадійною для погашення від 31.07.2013 року.

Отже, стягувачем не доведено поважність причин пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, факт проведення списання стягувачем цієї заборгованості, господарські суди першої та апеляційної інстанції дійшли правомірного висновку про відмову в задоволенні заяви про визнання поважною причину пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання та поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Харківської області по справі №60/258-10 року від 23.11.2010 року.

Ч. 1 статті 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини (995_004) 1950 року, ратифікована Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року №475/97-ВР (475/97-ВР) ) (далі - Конвенція). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. При цьому, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У рішенні ЕСПЛ "Станьо проти Бельгії" від 07.07.2009 року суд вказав, що встановлені законом строки позовної давності переслідували законну мету забезпечення правової визначеності, оскільки вони захищали потенційних відповідачів від прострочених вимог і означали, що суди звільняються від необхідності винесення рішень, заснованих на доказах, які з часом набули властивість невизначеності або неповноти. Аналогічно і строк пред'явлення наказу до виконання має на меті забезпечення правової визначеності, оскільки він захищає боржника від прострочених вимог стягувача.

Ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року) у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання. Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані: довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено. За видачу стягувачу дубліката судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.

Враховуючи, що на момент звернення з відповідною заявою про видачу дубліката наказу сплив строк для пред'явлення наказу до виконання та відмовлено в задоволенні заяви стягувача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання цього наказу, тому відмова у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу є правомірною.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає доводи касаційної скарги безпідставними та належним чином спростованими судом першої та апеляційної інстанції.

За встановленими колегією суддів обставинами ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Суд, -

1. Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 року у справі №60/258-10 без змін.