розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 (головуючий: Філіпова Т.Л., судді: Грязнов В.В., Василишин А.Р.) у справі №906/1300/16

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області

до 1.Приватного підприємства "Стубла"

2. Публічного акціонерного товариства "Житомирінвест"

про витребування із незаконного володіння об'єкт нерухомого майна - об'єкт цивільної оборони

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про витребування у власність держави із чужого незаконного володіння, а саме: у Приватного підприємства "Стубла" об'єкт нерухомого майна - об'єкт цивільної оборони, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Заводська, 13 А.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ВАТ "Житомирводбуд" (правонаступником якого є ПАТ "Житомирінвест") за договором купівлі-продажу від 24.07.2003 було відчужено ПП "Стубла" побутове приміщення розташоване у м. Житомирі, по вул. Заводська 13, в тому числі було незаконно відчужено об'єкт цивільної оборони, який є об'єктом права державної власності.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.07.2017 у справі № 906/1300/16 позов задоволено.

Судове рішення мотивовано тим, що державне майно, об'єкт цивільної оборони, розташований у м. Житомир, по вул. Заводська 13, вибув з державної власності, поза волею власника - регіонального відділення та всупереч законодавчим заборонам на приватизацію таких об'єктів, тому його слід витребувати у власність держави.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 у справі № 906/1300/16 рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не визначено фізичні характеристики об'єкта нерухомості, який необхідно витребувати у відповідача, зокрема не зазначено місце розташування, форму, розміри, тобто індивідуальні характеристики, за якими суд може ідентифікувати об'єкт цивільної оборони. При цьому апеляційний суд вказав, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, яке саме приміщення (цивільної оборони) витребовує позивач, в наданих доказах міститься лише вартісна оцінка об'єкту нерухомості без зазначення його фізичних характеристик, таких як розміщення, розмірів тощо.

Апеляційний суд також врахував, що якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 388 УК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло іншим шляхом), натомість, у даній справі достовірно встановлено, що те майно, яке за твердженням позивача належить державі, є складовою частиною приміщення, переданого у власність відповідачу за відплатним договором, чинність якого в силу положень статті 204 ЦК України, не може бути поставлена під сумнів. З огляду на викладене, апеляційний суд зробив висновок, що спірне майно передано новому власнику ПМП "Стубла" за договором купівлі-продажу, продавцем за яким є ВАТ "Житомирводбуд", не можна стверджувати, що є доведеним фактом вибуття об'єкта права власності від особи, якій воно передано власником, поза волею цієї особи.

24.10.2017 (згідно реєстраційним штампом РАГС) Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області подано касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 у справі №906/1300/16 до Вищого господарського суду України.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147а-19) ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 906/1300/16 передано до Касаційного господарського суду.

05.02.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного суду.

05.02.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до частини 1 пункту 2 статті 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається: 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Як вбачається із матеріалів справи, залишкова вартість спірного майна становить 49 000, 00 грн., тому за приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи має здійснюватися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

15.02.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі та здійснення розгляду касаційної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що апеляційний суд проігнорував твердження позивача, що спірне майно - це державне майно, об'єкт цивільної оборони, що розташований у м. Житомир, по вул. Заводська 13, який вибув з державної власності поза волею власника - регіонального відділення та всупереч законодавчим заборонам на приватизацію таких об'єктів, тому його слід витребувати у власність держави.

З огляду на викладене, позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Від відповідача 1 надійшла письмова заява, відповідно до якої останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відповідач 2 відзив на касаційну скаргу позивача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України:

"Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом."

Таким чином, для застосування даної норми необхідно встановити факт, що спірне майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом і перейшло у володіння особи, яка відчужила дане спірне майно за відплатним договором, не маючи права на його відчуження, добросовісному набувачу.

Даний висновок суду касаційної інстанції підтверджується і висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України по справах №3-1515гс16 від 15 березня 2017 року, №3-1533гс16 від 25 січня 2017 року, №3-1058гс16 від 23 листопада 2016 року, №3-604гс16 від 5 жовтня 2016 року, в яких зазначено наступне:

"Власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у даній справі є договір купівлі-продажу від 29 жовтня 2010 року, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів".

Тобто, в даному випадку визнання недійсним першого правочину, як визнання факту вибуття майна з володіння власника майна не з їхньої волі іншим шляхом, стало підставою для застосування форми захисту, передбаченої ст. 388 Цивільного кодексу України, замість визнання недійсними всіх наступних у ланцюгу договорів.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій у даній справі, спільним рішенням регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області та голови ради організації орендарів ОП "Житомирврдбуд" від 04.06.1996 було створено відкрите акціонерне товариство "Житомирводбуд" з передачею йому цілісного майнового комплексу ОП "Житомирводбуд".

Згідно листа від 10.10.2001 №04/3194 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області визначений перелік нерухомого майна, що передається у власність ВАТ "Житомирводбуд" (нерухоме майно структурного підрозділу ПМК-67) серед об'єктів нерухомого майна п.1 зазначено побутове приміщення (м. Житомир, вул.Заводська 13, інв.номер 0012, балансова вартість становить 2772353000 крб., залишковою вартістю 2447064000 крб., без врахування об'єкта цивільної оборони).

Актом перевірки утримання, зберігання та використання державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ "Житомирводбуд" від 20.03.2002 встановлено наявність приміщення ЦО (м. Житомир, вул. Заводська 13) та продовжують знаходиться на балансі ВАТ "Житомирводбуд" (а.с. 24).

Враховуючи вищевикладене, та законодавчу заборону в процесі приватизації, до статутного капіталу Відкритого акціонерного товариства "Житомирводбуд" не увійшов об'єкт цивільної оборони, розташований у м. Житомирі по вул. Заводська, 13, та залишився на балансі товариства, як об'єкт права державної власності.

Тобто, фактично судами було встановлено, що не вибуваючи з державної власності спірне майно знаходилася у фактичному володінні саме ВАТ "Житомирводбуд" за відсутності заперечень, а отже, за згодою Позивача.

І, як встановлено судами, згідно договору купівлі-продажу від 24.07.2003 саме Відкрите акціонерне товариство "Житомирводбуд" (правонаступником прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство "Житомирінвест") продало, а Приватне мале підприємство "Стубла" купило побутове приміщення, загальною площею 953,3 кв.м., що знаходиться у місті Житомирі по вулиці Заводській, 13.

З огляду на викладене, апеляційний суд зробив вірний висновок, що оскільки спірне майно передано новому власнику ПМП "Стубла" за договором купівлі-продажу, продавцем за яким є ВАТ "Житомирводбуд", не можна стверджувати, що є доведеним фактом вибуття об'єкта права власності від особи, якій воно передано власником, поза волею цієї особи, що, як зазначено вище, є передумовою застосування п.3 ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Як зазначено апеляційним судом вищевказаний Договір купівлі-продажу від 24.07.2003 на момент звернення з позовом був чинний, в судовому порядку недійсним не визнавався, а тому його апеляційний суд правильно вказав, що чинність зазначеного договору в силу положень статті 204 ЦК України не може бути поставлена під сумнів.

Крім того, як вірно зазначено апеляційним судом, відповідно до ст. 184 ЦК річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду правильно врахувала, що нерухоме майно функціонує у натурально-речовій та вартісній формі. Фізичні характеристики об'єкта нерухомості включають зокрема місце розташування, форму, розміри, тобто визначають конкретні показники залежно від об'єкта нерухомості. Сукупність цих характеристик визначає індивідуальні ознаки об'єкту нерухомості, тобто ці ознаки характеризують та відрізняють різні об'єкти нерухомості, що дає змогу їх ідентифікувати.

Згідно резолютивної частини позову позивач просить суд витребувати об'єкт нерухомого майна (об'єкт цивільної оборони), що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул. Заводська, 13 А.

Таким чином, як вірно зазначено апеляційним судом, позивачем не визначено фізичні характеристики об'єкта нерухомості, який необхідно витребувати у відповідача, зокрема не зазначено місце розташування, форму, розміри, тобто індивідуальні характеристики, за якими суд може ідентифікувати об'єкт цивільної оборони.

Як зазначено судом першої інстанції у своєму рішенні:

"Згідно плану-схеми інвентаризаційної справи №18898 на будівлі №13а по вул. Заводській в м. Житомирі представник позивача вказала на об'єкт цивільної оборони - частину підвального поверху приміщення загальною площею 162,2 кв.м. (літ."пдв" - підвальні приміщення №3 площею 135,9 кв.м., №4 площею 9,4 кв.м., №5 площею 3,1 кв.м., №6 площею 9,6 кв.м., №7 площею 1,6 кв.м., №8 площею 1,3 кв.м., №9 площею 1,3 кв.м.), що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул.Заводська, 13-А (а.с.112-124)."

Разом з тим, як встановив на підставі власної оцінки доказів апеляційний суд, з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема Наказу регіонального відділення від 15.12.1995 № 289-АО вбачається, що було затверджено акт оцінки вартості майна Орендного підприємства "Житомирводбуд". Згідно з актом оцінки вартість цілісного майнового комплексу зменшена на вартість майна, що належить орендарю на суму 343 630 950 тис. крб.; щодо якого органом приватизації встановлено особливий режим приватизації на суму 21 790 530 тис.крб.; державного житлового фонду на суму 183 405 200 тис. крб.; об'єктів, які не підлягають приватизації на суму - 22 072 370 тис. крб.

Згідно додатку до акту оцінки, по Житомирській пересувній механізованій колоні №67 ОП "Житомирводбуд" вилучення вартості майна, що не підлягає приватизації становить 1127,2 млн. крб.

Згідно довідки Житомирської пересувної механізованої колони №67 орендного підприємства "Житомирводбуд", підписаної директором та головним бухгалтером (копія додається) зазначається, що сховище для цивільної оборони знаходиться в підвалі побутового приміщення і його балансова вартість становить 277 235 000 крб, залишкова вартість 249,3 млн. крб. та на суму 877,9 млн. крб.. (залишкова вартість) вилучалась котельня з обладнанням, що в сумі становить 1127,2 млн. крб.

Наявність побутового приміщення на балансі підприємства по вул. Заводська, 13 підтверджено інвентаризаційним описом основних засобів. Під порядковим номером 28 рахується побутове приміщення 1987 року, інвентарний номер 0012, балансовою вартістю 2772353000 крб.

Суд апеляційної інстанції враховував, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, яке саме приміщення (цивільної оборони) витребовує позивач, в наданих доказах міститься лише вартісна оцінка об'єкту нерухомості без зазначення його фізичних характеристик, таких як розміщення, розмірів тощо.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до переконливого висновку, що задовольняючи позов та витребовуючи у Приватного підприємства "Стубла" об'єкт нерухомого майна (об'єкт цивільної оборони), а саме: частину підвального поверху приміщення загальною площею 162,2 кв.м. (літ."пдв" - підвальні приміщення №3 площею 135,9 кв.м., №4 площею 9,4 кв.м., №5 площею 3,1 кв.м., №6 площею 9,6 кв.м., №7 площею 1,6 кв.м., №8 площею 1,3 кв.м., №9 площею 1,3 кв.м.), що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул.Заводська, 13-А, у власність Держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській місцевий господарський суд виходив не з достовірно встановлених фактів, а з припущень, оскільки з матеріалів справи не вбачається за можливе встановити, який саме об'єкт нерухомого майна - об'єкт цивільної оборони необхідно витребувати у Приватного підприємства "Стубла".

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати та перевіряти зазначені докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, наявність певних фактів чи їх відсутність.

З урахуванням вищевказаного, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що апеляційний господарський суд на підставі повної та всебічної власної оцінки доказів дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

" Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанцій - без змін, як таке, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 у справі №906/1300/16 залишити без задоволення.