розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 (суддя Плотницька Н.Б.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 (головуючий : Зубець Л.П., судді: Алданова С.О.,Мартюк А.І)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"

про відшкодування шкоди в сумі 49 723, 00 грн.,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" 49 723,00 грн. страхового відшкодування, виплаченого страхувальнику позивача у зв'язку з настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, оскільки цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована у відповідача за полісом страхування №АВ/1936159. Тобто, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як страховика забезпеченого транспортного засобу, водій якого спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не виконав зобов'язання щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1, водієм транспортного засобу Iveco Eurocargo, державний номер НОМЕР_2, цивільна відповідальність власника якого застрахована відповідачем відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/1936159, та право вимоги за якою перейшло до позивача.

Рішенням господарського суду Господарського суду міста Києва від 28.08.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі №910/32720/15 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 18 136,20 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 444,26 грн. та витрати за проведення судової експертизи у розмірі 2 409,50 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані посиланням на норми статей 12 та 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та зроблений висновок про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування у розмірі 18136,20грн., виходячи з наступного розрахунку: 146 801,05 грн. (дійсна вартість транспортного засобу) - 128 164,85 грн. (ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу станом на 10.03.2015) - 500,00 грн. (франшиза за полісом відповідача №АВ/1936159) = 18 136,20 грн. При цьому судами взято до уваги висновок експертного дослідження №5028/16-54 від 14.07.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 171-181), згідно з яким ринкова вартість транспортного засобу Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) в пошкодженому стані (утилізаційна вартість) станом на 10.03.2015 складає 128164,85грн. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) станом на 10.03.2015 складає 394 932,95 грн. З огляду на те, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) складає 269,02% від дійсної вартості автомобіля на дату укладання Договору добровільного страхування (146 801,05 грн.), названий транспортний засіб вважається знищеним.

03.11.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 до Вищого господарського суду України.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147а-19) ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 910/32720/15 передано до Касаційного господарського суду.

05.02.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного суду.

05.02.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

15.02.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі та здійснення розгляду касаційної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що судами не було взято до уваги, що здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач набув права потерпілої особи в межах здійсненої фактичної виплати, тобто в сумі 49 723,00 грн. і саме вказану суму відповідач повинен відшкодувати позивачу. При цьому скаржник посилається на норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких він набув право регресної вимоги щодо стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

З огляду на викладене, з посиланням на постанову Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №3-303гс15 позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахування викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як було встановлено судами, 30.12.2013 між позивачем, як страховиком, та Товариством обмеженою відповідальністю "ОНУР Конструкціон Інтернешнл", як страхувальником та вигодонабувачем, було укладено генеральний договір добровільного страхування наземного транспорту №06/6752050/1809/13 (том справи - 1, аркуші справи - 28-36), за умовами якого (п.п.3.1, 5.1, 6.2.1) страховик зобов'язується у разі настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування на умовах і в обсязі, передбаченими цим договором, а страхувальник зобов'язується вчасно і в повному обсязі сплачувати страхові платежі. Предметом цього договору (об'єктом страхування) є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (далі - ТЗ, застрахований ТЗ) та додатковим обладнанням, встановленим на ньому (далі - ДО), що зазначені в Додатку 1 "Перелік застрахованих транспортних засобів та додаткового обладнання" до цього договору (далі - Додаток 1) та належать страхувальникові на праві приватної власності (або зазначити інше право володіння). Страховим ризиком, серед іншого, є ризик "дорожньо-транспортна пригода".

Згідно з Переліком застрахованих транспортних засобів та додаткового обладнання (Додаток 1 до Договору добровільного страхування - том справи - 1, аркуш справи - 36) позивачем, зокрема, було застраховано транспортний засіб марки Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1, 2013 року випуску.

Матеріали справи свідчать, що 06.05.2014 у м. Житомирі на перехресті пр-т. Миру та вул. М. Жукова сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки Iveco Eurocargo (державний номер НОМЕР_2) під керуванням водія ОСОБА_5 та автомобіля марки Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_6 (довідки про ДТП - том справи - 1, аркуші справи - 11-12).

Згідно з постановою Богунського районного суду м. Житомира від 20.05.2014 у справі №295/7393/14-п ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_5 п.п.12.1, 13.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , у зв'язку з чим його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (том справи - 1, аркуш справи - 10).

В результаті ДТП зазнав пошкоджень застрахований позивачем за Договором добровільного страхування автомобіль марки Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1).

Згідно зі звітом №02076/КВ про оцінку вартості (розміру) збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу, складеним регіональним партнером Товариства з обмеженою відповідальністю "Декра Експерт" Фізичною особою-підприємцем Цурпаленком Є.В. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №14370/13 від 20.02.2013), станом на 30.05.2014 ринкова вартість транспортного засобу Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) складає 184 327,15 грн., вартість відновлювального ремонту - 184 752,70 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 48-52).

Страхувальник позивача звернувся до нього із заявою про настання страхового випадку.

Позивач визнав ДТП, яка сталася 06.05.2014, страховим випадком та відповідно до страхового акту 2 №2300046659 від 10.03.2015 визначив розмір страхового відшкодування у сумі 49 723,00 грн. (з урахуванням: 16 251,96 грн., з яких: 11801,50грн. - в погашення не сплаченої частини по договору, 4 450,46 грн. - неоплаченої частини страхової премії) (том справи - 1, аркуші справи - 13-14).

Оскільки Договір добровільного страхування передбачає сплату страхового платежу частинами, позивач здійснив зарахування частини страхового відшкодування у сумі 16 251,96 грн. в рахунок оплати несплаченої частини страхової премії за вказаним договором, що свідчить надана суду бухгалтерська довідка №22-19/11858 від 30.09.2015. Решта суми страхового відшкодування у розмірі 33 471,04 грн. була виплачена позивачем його страхувальнику згідно з платіжним дорученням №0009668 від 11.03.2015 (том справи - 1, аркуші справи - 15-16).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до нього перейшло право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування, тому просив стягнути на його користь 49 723 грн.

Згідно з ч.1 ст. 993 Цивільного кодексу України:

"До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки."

Згідно зі ст.1192 вказаного Кодексу:

"З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі."

Відповідно до ст.1194 наведеного Кодексу:

"Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)."

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про страхування":

"Страхування може бути добровільним або обов'язковим."

Відповідно до ч.1 та п.6 ч.4 ст.6 зазначеного Закону:

"Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Видами добровільного страхування можуть бути:

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного)."

Згідно з п.9 ч.1 ст.7 вказаного Закону:

"В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування:

9) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів."

Відповідно до ч.1 ст.25 наведеного Закону:

"Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком."

Згідно зі ст.27 зазначеного Закону:

"До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток."

Відповідно до ч.2.1. ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів":

"Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Цивільним кодексом України (435-15) , Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) , цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону."

Згідно з ч.22.1 ст.22 вказаного Закону:

"У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи."

Відповідно до ст.30 наведеного Закону:

"30.1. Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим.

Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

30.2. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди."

Таким чином, відповідно до ст. 5, п.6 ч.4 ст. 6 та п.9 ч.1 ст. 7 Закону України "Про страхування" добровільне страхування наземного транспорту та обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є двома абсолютно різними видами страхування.

Згідно з ч.1 ст.6 та ч.1 ст.25 наведеного Закону добровільне страхування, в т.ч. наземного транспорту, - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Таким чином, розмір страхового відшкодування, його складові та порядок обрахування встановлюються повністю на розсуд сторін такого договору.

Разом з тим, ч.1 ст. 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України "Про страхування" передбачають, що страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

В свою чергу, ч.22.1 ст. 22 та ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в т.ч. визначають, які саме витрати у зв'язку з фізичним знищенням транспортного засобу відшкодовуються страховиком цивільної відповідальності.

Частина 2.1. статті 2 наведеного Закону прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми ч.22.1 ст. 22 та ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що шкоду було заподіяно водієм автомобіля марки Iveco Eurocargo (державний номер НОМЕР_2) ОСОБА_5 під час експлуатації вказаного автомобіля і його вину у вчиненні ДТП встановлено постановою Богунського районного суду м. Житомира від 20.05.2014 у справі №295/7393/14-п. На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5, як особи, яка експлуатує автомобіль марки Iveco Eurocargo (державний номер НОМЕР_2) на законних підставах, була застрахована відповідачем на підставі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АВ/1936159 (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.). Отже, відповідач є особою, на яку вказаним Полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля марки Iveco Eurocargo (державний номер НОМЕР_2), на час ДТП.

За умовами Договору добровільного страхування (п.п.6.3, 15.15) під конструктивною загибеллю застрахованого транспортного засобу сторони розуміють таке пошкодження застрахованого транспортного засобу, коли вартість відновлення (ремонту) пошкодженого транспортного засобу становить 75 і більше відсотків від його дійсної вартості безпосередньо перед настанням страхового випадку у день його настання.

У разі конструктивної загибелі застрахованого транспортного засобу та (або) додаткового обладнання розмір страхового відшкодування обчислюється як різниця між встановленою для такого транспортного засобу страховою сумою, зменшеною на розмір зносу транспортного засобу за період дії договору, і дійсною вартістю пошкодженого внаслідок настання страхового випадку застрахованого транспортного засобу, загальною сумою страхових відшкодувань, виплачених раніше (крім випадків, коли у п.7.6 договору передбачена неагрегатна страхова сума (ліміт зобов'язань страховика), розміром безумовної франшизи та сумою інших відрахувань відповідно до умов договору (зокрема, передбачених п.16.10 договору), при цьому: розмір зносу застрахованого транспортного засобу за фактичну кількість днів дії договору, визначається із розрахунку 0% зносу на рік, рік приймається рівним 365 днів; дійсна вартість, пошкодженого внаслідок настання страхового випадку, транспортного засобу визначається на підставі висновку спеціаліста визначеної страховиком експертної організації, виконаного відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. При цьому застрахований транспортний засіб страхувальник залишає у себе.

Згідно з додатком №1 до названого договору дійсна вартість застрахованого транспортного засобу Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) на момент укладання договору, складає 146 801,05 грн.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом було призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (ухвала Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 - том справи - 1, аркуші справи - 148-151).

За результатами проведення експертного дослідження було складено висновок №5028/16-54 від 14.07.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 171-181), згідно з яким ринкова вартість транспортного засобу Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) в пошкодженому стані (утилізаційна вартість) станом на 10.03.2015 складає 128164,85 грн. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) станом на 10.03.2015 складає 394932,95 грн.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний дійшов правомірного висновку, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) складає 269,02% від дійсної вартості автомобіля на дату укладання Договору добровільного страхування (146801,05 грн.), а тому, названий транспортний засіб вважається знищеним.

Судами враховано розрахунок дійсної вартості транспортного засобу Renault Kangoo (державний номер НОМЕР_1) на дату укладання Договору добровільного страхування, оскільки сторони не надали суду визначення ринкової вартості транспортного засобу станом на 05.05.2014 (дата перед ДТП), а також розрахунок ринкової вартості вказаного транспортного засобу в пошкодженому стані на 10.03.2015 (дата складання позивачем страхового акту в результаті визнання ДТП страховим випадком) та з урахуванням вимог ст. ст. 12, 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з відповідача на користь позивача було стягнено страхове відшкодування у розмірі 18 136,20 грн. ( 146 801,05 грн. - дійсна вартість транспортного засобу; 128 164,85 грн. - ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу станом на 10.03.2015; за мінусом 500,00 грн. (франшиза за полісом відповідача №АВ/1936159) = 18 136,20 грн.).

Разом з тим, колегія суддів касаційного суду приймає до уваги наступне.

Відповідно до вищенаведеної ч.2. ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів":

"Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди."

Таким чином, дана норма вимагає визначення, на який розмір змінилася вартість транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася 06.05.2014.

Судом першої інстанції було взято для розрахунку дійсну вартість транспортного засобу Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1 на дату укладання договору страхування від 30.12.2013, оскільки сторонами не надано суду визначення ринкової вартості транспортного засобу станом на 05.05.2014, тобто, саме перед дорожньо-транспортною пригодою.

Разом з тим, даним судом було призначено судову експертизу та взято до розрахунку ринкову вартість транспортного засобу Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1, в пошкодженому стані, станом на 10.03.2015, а саме, на дату складання позивачем страхового акту в результаті визнання події страховим випадком, тобто, станом не на момент одразу після ДТП, а саме, 06.05.2014, а станом на дату більш ніж через 10 місяців після зазначеного ДТП, що не відповідає вищенаведеній ч.2. ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень наведеної ч.2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений можливості самостійно встановити вищевказану вартість транспортного засобу.

При цьому, колегією суддів не приймаються посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №3-303гс15, оскільки суттю зазначеної постанови було визначення початку обрахування строків позовної давності за позовом страховика і висновки колегії суддів касаційної справи по даній справі не є такими, що суперечать висновкам, викладеним в зазначеній постанові Верховного Суду України.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі №910/32720/15 задовольнити частково.