У травні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" (далі - ПрАТ "СК "Провідна") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма Регіон" (далі - ТОВ "Сігма Регіон") про стягнення 10 434,10 грн сплаченого страхового відшкодування згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності від 08.11.2014 № АІ/2387667.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ПрАТ "СК "Провідна" здійснило страхове відшкодування шкоди, заподіяної Товариству з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик" (далі - ТОВ "Транс-Логістік") внаслідок ДТП за участю автомобіля, належного ТОВ "Сігма Регіон".

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.07.2017 (суддя Нешик О.С.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 (колегія суддів: Філіпова Т.Л., Василишин А.Р., Гудак А.В.), позов задоволено.

Вирішено стягнути з ТОВ "Сігма Регіон" на користь ПрАТ "СК "Провідна" 10 434,10 грн сплаченого страхового відшкодування.

Рішення мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині повідомлення позивача протягом трьох днів про настання страхового випадку, що є порушенням підпунктів 33.1, 33.1.4 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та підставою для стягнення сплаченого страховиком страхового відшкодування.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі ТОВ "Сігма Регіон" посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 1172, 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та зазначає, що водій транспортного засобу, причетний до дорожньо-транспортної пригоди 27.01.2015, не міг письмово повідомити позивача про дорожньо-транспортну пригоду у встановлений законом триденний строк, оскільки з 27.01.2015 по 30.01.2015 перебував у відрядженні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі ТОВ "Сігма Регіон" просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ "СК "Провідна".

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу від ПрАТ "СК "Провідна" до Верховного Суду не надходив.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Статтею 300 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, згідно з якими, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.11.2014 між ПрАТ "СК "Провідна (страховик) та ТОВ "Сігма Регіон" (страхувальник) було укладено поліс № АІ/2387667 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо автомобіля "Mercedes Benz", д.н.з. НОМЕР_2.

Постановою Тиврівського районного суду Вінницької області від 18.03.2015 у справі № 145/208/15-п встановлено наступне:" 27.01.2015 о 19-10 год на автодорозі "Стрий-Зам'янка" 364 км+600 м ОСОБА_3, керуючи транспортним засобом "Mercedes Benz", д.н.з. НОМЕР_2 під час обгону не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_1, в результаті транспортний засіб "Scania 380" було пошкоджено".

Вказаною постановою суду визнано ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Винність правопорушника, окрім постанови суду, підтверджується даними, зазначеними в довідці № 56901022 та висновком про розмір матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу.

Внаслідок настання страхового випадку до страховика звернулась потерпіла сторона - ТОВ "Транс-Логістик" із заявою від 05.06.2015 № 150000024045 про виплату страхового відшкодування.

20.10.2016 на підставі даної заяви та наданих потерпілою стороною документів було складено страховий акт 1 № 1001/39/43364/р.

На підставі вищезазначеного страхового акта ПрАТ "СК "Провідна" здійснила виплату страхового відшкодування в розмірі 10 434,10 грн, що підтверджується копією платіжного доручення від 21.10.2016 № 0045497.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що 03.08.2012 між ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (страховик потерпілого) та ТОВ "Транс-Логістік" було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № 06/02-200001068. Після дорожньо-транспортної пригоди 27.01.2015 страховик потерпілого відшкодував ТОВ "Транс-Логістік" завдані збитки після чого звернувся з позовом до ПрАТ "СК "Провідна" та ТОВ "Сігма Регіон" і на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2016 у справі № 910/30981/15 стягнув з ПрАТ "СК "Провідна" та ТОВ "Сігма Регіон" сплачену суму страхового відшкодування у розмірі 21 463,65 грн.

Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Положеннями підпунктів 33.1, 33.1.4 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Разом з тим за наявності підтверджених документально поважних причин відсутності такого повідомлення підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.

Зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-186цс16.

Судами встановлено, що ТОВ "Сігма Регіон", яке є власником автомобіля "Mercedes Benz", д.н.з. НОМЕР_2, не повідомило страховика - ПрАТ "СК "Провідна" про настання страхового випадку у встановлений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) триденний строк, посилаючись на перебування водія у відрядженні.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що неповідомлення страховика у встановлений законом строк про дорожньо-транспортну пригоду є підставою для відшкодування позивачу 10 434,10 грн сплаченого ним страхового відшкодування згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності від 08.11.2014 № АІ/2387667.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з винесеними у справі судовими рішеннями, з огляду на наступне.

Факт неповідомлення страховика про ДТП є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування. Проте в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна у ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку, не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватися на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов'язань повинні вирішуватися у загальному порядку відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-284цс15 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) та від 22.03.2017 у справі № 6-2011цс16, а також у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 752/9895/15-ц.

При цьому правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-186цс16 не суперечить правовій позиції, наведеній у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-284цс15 та від 22.03.2017 у справі № 6-2011цс16.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не було враховано наведену вище правову позицію Верховного Суду України під час прийняття оскаржуваних рішень.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові послався на постанови Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-186цс16 та від 22.06.2016 у справі № 6-1253цс16, проте не зазначив з яких підстав він не приймає наведений у цих постановах висновок Верховного Суду України, який відповідно до приписів статті - 111-28 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017) підлягає врахуванню судами при винесенні рішення.

Згідно пункту 7 Перехідних положень ГПК України (1798-12) , у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (2147а-19) , суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

У даній справі, що переглядається у касаційному порядку у складі колегії суддів, колегія не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27 вересня 2001 року).

За таких обставин, постановлені у справі рішення і постанова підлягають скасуванню, та враховуючи, що судами попередніх інстанцій було встановлено всі суттєві обставини справи, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на новий судовий розгляд та вважає за можливе винести у справі нове рішення про відмову в позові.

Судові витрати.

Судовий збір в порядку статті 129 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), покладається на ПрАТ "СК "Провідна".

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147а-19) , Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма Регіон" задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 та рішення Господарського суду Вінницької області від 13.07.2017 у справі № 902/549/17 скасувати.

3. У задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма Регіон" 1 600 грн (одну тисячу шістсот гривень) судового збору за подання позовної заяви, 1 760 грн (одну тисячу сімсот шістдесят гривень) судового збору за подання апеляційної скарги та 1 920 грн (одну тисячу дев'ятсот двадцять гривень) судового збору за подання касаційної скарги.