розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у справі

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Посад", треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: 1. Державний професійно - технічний навчальний заклад "Центр професійно - технічної освіти № 3 м. Харкова", 2. Міністерство освіти і науки України про визнання недійсним договору та повернення майна,

за участю представників:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - Ладигін Р.М., адвокат,

від 3-ї особи 1 - не з'явилися,

від 3-ї особи 2 - не з'явилися,

від Генеральної прокуратури України - Зарудяна Н.О.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2016 року Керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі - РВ ФДМУ) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Посад" (далі - ТОВ " Фірма "Посад") про визнання недійсним договору оренди від 13.05.2005 № 1654-Н та зобов'язання звільнити орендовані приміщення.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.2016, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017 рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 скасовано, справу направлено до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Харківської області від 02.08.2017 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено.

Рішення мотивовано тим, що орендоване майно за спірним договором використовується відповідачем для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, що заборонено законодавством та порушує приписи частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту".

Постановою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у складі: Хачатрян В.С., Слободін М.М., Пелипенко Н.М. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постанова мотивована тим, що в оренду здавалось приміщення їдальні, а їдальня не відноситься до структурних підрозділів професійно-технічних навчальних закладів і технологічно не може бути пов'язана з навчальним та науковим процесом такої навчальної установи, що є підставою для не застосування обмежень встановлених частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту". В свою чергу прокурором не надано доказів того, що орендовані приміщення використовувалися у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, а також не доведено факту погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Заступник прокурора Харківської області у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, а саме положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та Закону України "Про освіту" (2145-19) .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість.

Представник Генеральної прокуратури України у судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України (1798-12) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено, що 13.05.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та ТОВ "Фірма "Посад" (орендар) укладено договір оренди № 1654-Н.

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначне майно - нежитлові приміщення першого поверху у двоповерховій будівлі - площею 475,1 кв.м та вбудовані приміщення підвалу - площею 114,9 кв.м, загальною площею 590 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 37, що знаходяться на балансі Професійно-технічного училища № 33 м. Харкова. Майно передається в оренду з метою розташування цеху з розфасування сипучих продуктів харчування.

За актом приймання-передачі від 13.05.2005 приміщення передано орендарю.

До договору оренди укладались додаткові угоди № 1-№5 щодо розміру орендної плати та продовження строку дії договору.

Додатковою угодою від 02.07.2014 № 6 перший абзац п. 1.1 договору викладено в новій редакції: "Орендодавець передає, орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначне майно - нежитлові приміщення першого поверху кім. №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 та сходи І, ІІ у двоповерховій будівлі площею 491,7 кв.м, приміщення підвалу кім. №№ 21, 23, 24 та сходи ІІ площею 131,3 кв.м (майно), загальною площею 623,00 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 37, що знаходяться на балансі Державного професійно-технічного навчального закладу "Центр професійно-технічної освіти № 3 м. Харкова".

03.07.2014 укладено додаткову угоду № 7, якою другий абзац п. 1.1 договору викладено в новій редакції: "Вартість майна визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 09.12.2013 року і становить 501 400,00 грн."; п.3.1 договору викладено в новій редакції: "Орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (786-95-п) (зі змінами) і становить без ПДВ за перший місяць перерахунку (з урахуванням індексу інфляції за грудень 2013р. - грудень 2013р. - 6 298,84 (згідно додатку № 1 до цієї додаткової угоди)".

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно із частиною 2 статті 18 Закону України "Про освіту" (тут і далі в редакції станом на момент укладення спірного договору) навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

З п. 1.1 статуту Державного професійно-технічного навчального закладу "Центр професійно-технічної освіти №3 м. Харкова" вбачається, що заклад є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємких професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов'язана зі складною організацією праці, як правило з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів на базі базової та повної загальної середньої освіти.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до п. 2.6 статуту, з метою сприяння розвитку навчально-матеріальної та соціально-побутової бази, забезпечення професійно-практичної підготовки, вирішення соціальних та інших питань працівників, учнів, слухачів, Центр може укладати угоди із підприємствами, установами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання.

У п.7.4 статуту зазначено, що додатковими джерелами фінансування є зокрема доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання в порядку, встановленому законодавством України.

На момент виникнення спірних правовідносин, постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 38 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами" (38-97-п) (у відповідній редакції) передбачалось, що до переліку платних послуг, які могли надаватися державними навчальними закладами, входила можливість здавання в оренду нерухомого майна.

У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (796-2010-п) було затверджено Перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності. Частиною 2 пункту 8 вказаної постанови передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Відповідно до абз. 20 частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Згідно положень частини 1 статті 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

При цьому частиною 5 статті 63 України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно Положення "Про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 № 563 (z0969-01) навчально-виховним процесом є система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо.

Наведене свідчить про те, що обмеження, встановлені частини 5 статті 63 України "Про освіту" відносяться не до усього майна, яке знаходиться на балансі об'єктів освіти, а виключно до тієї його частини, яка використовується за цільовим призначенням його створення - для навчального процесу.

Таким чином, законодавством, зокрема частиною 5 статті 63 України "Про освіту" та статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачена можливість отримання навчальними закладами доходів від передачі в оренду тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спірного договору оренди є нежитлові приміщення першого поверху кім. №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 та сходи І, II у двоповерховій будівлі площею 491,7 кв.м, приміщення підвалу кім. №№21, 23, 24 та сходи II площею 131,3 кв.м (майно), загальною площею 623,00 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 37.

На час передачі в оренду приміщення було вільне, в учбовому процесі не використовувалось.

За довідкою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 15.10.2004 № 288 майно, загальною площею 590,0 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 37 відноситься до приміщень їдальні ПТУ-33 не використовується і є вільним.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що спірне майно не відноситься до структурних підрозділів професійно-технічних навчальних закладів і технологічно не може бути пов'язане з навчальним та науковим процесом такої навчальної установи, та відповідно правильно дійшов висновку про відсутність підстав для застосування обмежень, встановлених частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту".

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з апеляційним господарським судом про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного провадження з огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК України відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Колегія суддів погоджується з цими доводами.

Посилання скаржника на постанови Вищого господарського суду України в інших справах не приймається до уваги, оскільки у наведених справах різні обставини, залежно від яких суди дійшли відповідних правових висновків.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.