за позовом Заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до: 1) Виконавчого комітету Запорізької міської ради, 2) Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України, 3) Запорізької міської ради, 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ Резерв", третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державний навчально-виробничий заклад авіаційного профілю "Запорізький центр льотної підготовки ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Підприємство "Сприяння" Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України, третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-4 - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЦ ЛЕДОКОЛ" про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна від 25.01.2001 № 173, визнання права власності на об'єкт нерухомості, витребування об'єкта нерухомості із володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ Резерв",

за участю представників:

прокуратури - Паршутіна Ю.А.

позивача - Скрипка М.Д., довіреність № 102;

відповідача-1 - не з'явилися;

відповідача-2 - Павлей І.В., керівник, Севастьянов Р.Ю., адвокат;

відповідача-3 - не з'явилися;

відповідача-4 - не з'явилися;

третя особа-1 - не з'явилися;

третя особа-2 - не з'явилися;

третя особа-3 - не з'явилися;

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2015 року Заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся з позовом до: 1) Виконавчого комітету Запорізької міської ради, 2) Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України, 3) Запорізької міської ради, 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ Резерв", третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державний навчально-виробничий заклад авіаційного профілю "Запорізький центр льотної підготовки ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Підприємство "Сприяння" Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України, третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-4 - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЦ ЛЕДОКОЛ" та з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 02.04.2015 та заяви про зміну підстав позову від 01.06.1967, просив визнати недійсним та скасувати рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна від 25.01.2001 № 173, визнати право власності на об'єкт нерухомості, витребувати об'єкт нерухомості із володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ Резерв".

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Рішенням Запорізької міської ради від 01.06.1967 № 253 "Про виділення Запорізькому учбовому авіаційному центру земельної ділянки в кварталі № 52-53 по пр. Леніна для будівництва учбового центру" Запорізькому учбовому авіаційному центру Всесоюзного Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту відведено земельну ділянку площею 0,2 га в кварталі № 52-53 по пр. Леніна у м. Запоріжжі для будівництва учбового корпусу.

На вказаній земельні ділянці по пр. Леніна 158-Б у м. Запоріжжі побудовано восьмиповерхову будівлю, яку введено в експлуатацію актом приймання державної приймальної комісії закінченої будівництвом будівлі учбового корпусу Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту від 30.12.1977.

16.03.1990 у постанові Бюро Президіуму Центрального комітету Всесоюзного ордена Леніна і ордена Червоного прапора добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (далі - ДТСААФ СРСР) встановлено, що будівництво 8-ми поверхової будівлі за адресою пр. Леніна 158-Б збудовано за рахунок коштів ДТСААФ СРСР.

Зазначена будівля з моменту вводу в експлуатацію (30.12.1977) передана у власність Запорізькому авіаційному училищу льотчиків ДТСААФ СРСР, що підтверджується висновком Запорізького міжміського БТІ від 17.05.1993.

За даними ОП ЗМБТІ згідно з реєстраційним посвідченням на будівлю від 17.05.1993 будівля по пр. Леніна 158-Б у м. Запоріжжя до січня 2001 року була зареєстрована за Запорізьким авіаційним центром Загальносоюзного ДТСААФ на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.06.1967 № 253 та акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом будинку.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8 "Про оформлення права власності на будівлю по пр. Леніна, 158-Б за Запорізькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України" вирішено оформити право власності за Запорізькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України на будівлю (літ. А-8) по пр. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі, загальною площею за внутрішніми замірами 4337,06 кв. м та доручено Запорізькій обласній організації Товариства сприяння обороні України провести реєстрацію будівлі в орендному підприємстві "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації", а орендному підприємству "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" оформити свідоцтво на право власності на вказану будівлю.

На підставі вказаного рішення Запорізькій обласній організації Товариства сприяння обороні України було видано свідоцтво про право власності на вищевказане майно по пр. Леніна. 158-Б у м. Запоріжжі від 25.01.2001 № 173.

Відповідно до статей 1- 3 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Кабінету Міністрів України в основному до 01.10.1991 забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна.

Посилаючись на те, що саме Фонд державного майна України на час виникнення спірних правовідносин був уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього СРСР, що розташоване на території України, а спірне майно є державною власністю, Заступник прокурора Запорізької області просив задовольнити його позовні вимоги.

Спір розглядався судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.04.2017 (суддя Носівець В.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.08.2017 (колегія суддів: Москальова І.В., Агапов О.Л., Будко Н.В.), в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовано посиланнями на те, що спірний об'єкт нерухомості був побудований за рахунок коштів Запорізького обласного комітету ДТСААФ УРСР, введений в експлуатацію Запорізьким обласним комітетом ДТСААФ, передача спірного майна Запорізького обкому ДТСААФ оформлена за погодженням з Центральними органами ДТСААФ СРСР та право власності на об'єкт зареєстровано у спосіб та в порядок передбачений законодавством України, що діяло на момент реєстрації права власності, компетентним органом в рамках наявних повноважень, що свідчить про те, що Запорізька обласна організація ТСО України, яка є правонаступником Запорізького обласного комітету ДТСААФ УРСР - є законним власником спірного майна, у зв'язку з чим відсутні підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння - ТОВ "Січ Резерв" згідно із статтею 388 ЦК України.

Також судами зазначено, що прокурором та позивачем не надано будь-якого правовстановлюючого документу, що підтверджує право державної власності на спірне нерухоме майно.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі Заступник прокурора Харківської області посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 388, 392 ЦК, статей 32- 34, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ; у редакції, чинній до 15.12.2017), просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог прокуратури.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відзиви на касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.

15.03.2018 у судовому засіданні оголошено перерву до 29.03.2018 до 15:45, про що сторін було повідомлено ухвалою Верховного Суду від 15.03.2018.

Учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі - 1, 3, 4 і треті особи - 1-3 не скористалися наданим законом правом на участь представника у судовому засіданні.

У судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали наведені у касаційній скарзі доводи, а представники відповідача-2 заперечували проти касаційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із такого.

Статтею 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, згідно з якими, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, відмовляючи в позові суди виходили з того, що спірний об'єкт нерухомості був побудований за рахунок коштів Запорізького обласного комітету ДТСААФ УРСР, введений в експлуатацію Запорізьким обласним комітетом ДТСААФ, передача спірного майна Запорізького обкому ДТСААФ оформлена за погодженням з Центральними органами ДТСААФ СРСР та право власності на об'єкт зареєстровано у спосіб та в порядок передбачений законодавством України, що діяло на момент реєстрації права власності, компетентним органом в рамках наявних повноважень, що свідчить про те, що Запорізька обласна організація ТСО України, яка є правонаступником Запорізького обласного комітету ДТСААФ УРСР - є законним власником спірного майна.

Також суди зазначили, що прокурором та позивачем не доведено підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, при цьому судами встановлено, що право власності на будівлю по пр. Леніна, 158-Б в м. Запоріжжя правомірно оформлено у 2000 році за відповідачем-2 - Запорізькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України, у зв'язку з чим відсутні підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння - Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ Резерв" згідно із статтею 388 ЦК України.

При цьому суди послались, зокрема, на лист Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України від 22.03.2005 № 06-24/15-217 в якому визначено, що майно Товариство сприяння обороні ніколи не перебувало у власності загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР. Воно, будучи створеним за рахунок джерел, обумовлених їх статутами, завжди знаходилось на самостійному балансі тих українських республіканських громадських організацій, на матеріальній базі яких (внаслідок їх неодноразових реорганізацій шляхом розподілу та злиття) було створено ТСО України, і на підставі статей 20, 28 Закону України "Про власність" є майном цієї української громадської організації, що обумовлено і пунктами 7.2, 7.3, 7.4, 7.5 Статуту ТСО України. Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (2268-12) та від 04.02.1994 № 3943-ХІІ (3943-12) "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" не поширюються на майно ТСО України.

Разом з тим, як зазначає Заступник прокурора Харківської області у касаційній скарзі та вбачається із зазначеного вище листа Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України від 22.03.2005 № 06-24/15-217 постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (2268-12) та від 04.02.1994 № 3943-ХІІ (3943-12) "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" стосуються лише тих майнових об'єктів розташованих на території України, які підпорядковувалися центральним виборним органам ДТСААФ СРСР. І таких було на Україні два цілісні майнові комплекси - майно Запорізького авіаційного училища льотчиків ДТСААФ СРСР та об'єкт незавершеного будівництва спортивного комплексу у м. Судак АР Крим. Вони, правомірно не будучи включеними до складу власності ТСО України на початок 1993 року залишалися не підпорядкованими жодному державному органу управління. Тому Кабінет Міністрів України своєю постановою від 30.01.1993 № 72 (72-93-п) (на виконання постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ (2268-12) ) передав їх в управління Міністерству освіти України.

Згідно пункту 4 Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-XII (1452-12) "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", статті 4 Закону України від 10.09.1991 № 1540 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" (1540-12) рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" (1427-12) без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про те, що прокурором та позивачем не доведено підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно та про те, що положення Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) , Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-XII (1452-12) "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", постанови Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992 № 2268-ХІІ (2268-12) та "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 № 3943-ХІІ (3943-12) , якими прокурор обґрунтовував позовні вимоги, не поширюються на правовий режим спірного майна, слід вважати передчасними та такими, що не відповідають вимогам статті 43 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно пункту 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява №42310/04, пункт 280, від 21.04.2011)."

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України).

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147а-19) ) межі розгляду справи судом касаційній інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, в повній мірі дослідити всі зібрані у справі докази, встановити правовий режим спірного майна та поширення на нього зазначених вище нормативно-правових актів, якими прокурор обґрунтував позовні вимоги, надати належну правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Судовий збір.

У зв'язку із скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.