1. У червні 2017 року заступник прокурора Черкаської області звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі (1) Кабінету Міністрів України та (2) Міністерства аграрної політики та продовольства України до (1) виконавчого комітету Христинівської міської ради Черкаської та (2)ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", в якому просив:

(1) визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Христинівської міської ради Черкаської "Про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд";

(2) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що розташоване: вул. Першотравнева, 1, м. Христинівка, Черкаська область, видане ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України";

(3) визнати за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України право власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: вул. Першотравнева, 1, м. Христинівка, Черкаська область, що включає будівлі та споруди, перелік яких зазначений у прохальній частині позову;

(4) визнати поважними причини пропуску позовної давності та відновити пропущений строк.

2. Підставою звернення до суду з вищезазначеними вимогами стали наступні обставини.

3. Постановою Кабінету Міністрів України № 1000 від 22.08.1996 р. (1000-96-п) було утворено Державну акціонерну компанію "Хліб України".

4. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.1996 р. № 1375 (1375-96-п) було затверджено Статут Державної акціонерної компанії "Хліб України".

5. В п.8 вищевказаного Статуту зазначено про те, що майно компанії є власністю держави і закріплюється за компанією на праві повного господарського відання.

6. 05.11.1997р. Кабінетом Міністрів України було винесено постанову № 1218 (1218-97-п) "Про прискорення приватизації хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств", згідно з п.2 якої зобов'язано Міністерство агропромислового комплексу України передати у двомісячний термін до статутного фонду Державної акціонерної компанії "Хліб України" державне майно підприємств, зазначених у додатку №3 до цієї постанови, перетворивши їх у дочірні підприємства компанії.

7. В додатку №3 до постанови № 1218 від 05.11.1997 р. (1218-97-п) наведено Перелік хлібних баз, державне майно яких передається до статутного фонду Державної акціонерної компанії "Хліб України", серед яких по Черкаській області вказано "Хлібна база №86".

8. Постановою Верховної Ради України № 88/95ВР від 03.03.1995 р. (88/95-ВР) було затверджено перелік об'єктів, які не підлягають приватизації, до якого включено Хлібну базу № 86. Названа постанова втратила чинність на підставі Закону України від 07.07.1999 р. "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (847-14) , яким було затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, серед яких вказано ДП "Хлібна база №86".

9. 11.08.2010р. Кабінетом Міністрів України було винесено постанову № 764 (764-2010-п) "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", відповідно до якої утворено Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з віднесенням його до сфери управління позивача-2 та передбачено, що статутний капітал вказаного товариства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів товариства.

10. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 549 від 08.09.2010 р. (v0549555-10) було затверджено Статут Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", згідно з п.5.1 якого майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

11. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593 (593-2011-п) було внесено зміни до постанови від 11.08.2010 р. № 764 (764-2010-п) , в якій, серед іншого, вказано про те, що:

- Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України;

- 100% акцій Державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття Кабінетом Міністрів України окремого рішення;

- Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольча зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

12. На виконання вищевказаних постанов позивача-1 було видано наказ позивача-2 від 07.07.2011 №325 про реорганізацію Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" шляхом його перетворення у Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (відповідача-2).

13. Тобто, відповідач-2 є правонаступником майнових прав та обов'язків державного підприємства, статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства. До переліку необоротних активів (у тому числі й нерухомого майна), що передавалися як вклад (внесок) до статутного капіталу відповідача-2, зокрема, увійшли об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: Черкаська область, м. Христинівка, вул. Першотравнева, 1, Хлібна база №86.

14. Згідно з п.4.3 Статуту публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України ", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики від 17.11.2011р. № 634р., товариство є власником майна (у тому числі коштів, матеріальних та нематеріальних активів), переданого йому засновником та акціонерами як вклади до статутного капіталу товариства, або в інший не заборонений чинним законодавством спосіб.

15. 10.04.2012р. Виконавчим комітетом Христинівської міської ради було прийнято рішення № 74 "Про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд", яким дозволено оформити право власності на комплекс будівель та споруд (загальною площею 36321,30 кв.м.), розташований в м. Христинівка по вул. Першотравнева, 1, за публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України". На підставі вказаного рішення від 17.04.2012р. Виконавчий комітет Христинівської міської ради Черкаської області оформив свідоцтво про право приватної власності (серія САЕ №312558) на комплекс будівель та споруд за вказаною адресою за публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України ".

16. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення Виконавчого комітету Христинівської міської ради Черкаської області про реєстрацію права приватної власності відповідача-2 на об'єкт державної власності прийнято із перевищенням повноважень, без наявності документів, які підтверджують зміну форми власності спірного майнового комплексу з державної на приватну, що порушує права держави в особі позивачів.

17. Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

18. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.09.2017р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017р., позовні вимоги задоволено. Рішення мотивовані тим, що внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного капіталу забороняється, а відтак юридичній особі не може належати таке майно на праві приватної власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

20. Скаржник обґрунтовує свої доводи касаційної скарги наступним:

20.1. Зміна форми власності відбулася в рамках процедури реорганізації шляхом перетворення ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", у спосіб передбачений ст. 85 Господарського кодексу України, відповідно до якої статутний капітал товариства формується за рахунок майна державного підприємства,а сто відсотків акцій товариства залишаються у державній власності. Враховуючи відсутність будь-яких законодавчих обмежень щодо статусу цього майна, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є власником майна, переданого в якості внеску до статутного капіталу.

20.2. Cуди не надали належної оцінки доводам відповідача щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Доводи інших учасників справи (узагальнено)

21. 03 березня 2018 року прокурор Черкаської області подав через канцелярію суду відзив на касаційну скаргу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

22. У відзиві на касаційну скаргу заступник прокурора Сумської області зазначає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 06.09.2017р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017р. прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

23. Свої доводи обґрунтовує наступним:

23.1. на думку прокурора, державне майно, яке було державною власністю, може змінювати державну форму власності лише у разі приватизації. Проте, проведення корпоратизації ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не є приватизацією такого підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатись як підстава для зміни форми власності на державне майно. Приватизація державного майна у такий спосіб допускається, але після виключення майна з переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Втім нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких можуть бути їх відчуження, що встановлено ч.9 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

23.2. прокурор вважає, що оскільки ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" документів на підтвердження зміни форми власності комплексу з державної на приватну не надало, виконавчий комітет Христинівської міської ради повинен був у відповідності до положень вищезазначеної норми права відмовити апелянту в оформленні та видачі свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно.

23.3. прокурор погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав у застосуванні позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

24. Верховний Суд, приймаючи до уваги межі перегляду справи та повноваження касаційного суду, погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог та вважає рішення по справі такими, що винесені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

25. Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

26. Ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

27. Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

28. Згідно зі ст. 393 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

29. Предметом дослідження у даній справі є визнання права власності на нерухоме майно, розташоване по вул. Першотравневій, 1 у м. Христинівка Черкаської області за державною в особі Кабінету Міністрів України.

30. Згідно з п.1 ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 325 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

31. Майно, передане господарському товариству у власність засновниками і учасниками як внески, є власністю господарського товариства. Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом (ст. ст. 85, 86 Господарського кодексу України).

32. Згідно з п.4 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації.

33. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону або шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства чи майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду (ст. 145 Господарського кодексу України).

34. Частиною 3 статті 145 Господарського кодексу України передбачено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

35. Судами встановлено, що рішення про зміну режиму майна Кабінетом Міністрів України не приймалося, у зв'язку з чим зміна форми власності з державної на приватну не відбулась.

36. Судами вірно зазначено, що Постановою Верховної Ради України № 88/95ВР від 03.03.1995 р. (88/95-ВР) було затверджено перелік об'єктів, які не підлягають приватизації, до якого включено Хлібну базу № 86. Названа постанова втратила чинність на підставі Закону України від 07.07.1999 р. "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (847-14) , яким було затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, серед яких вказано ДП "Хлібна база №86". Тобто, суди вірно визначили, що майно спірне майно не могло бути ні приватизоване, ні корпоратизоване.

37. Зважаючи на вищевикладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що майно державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, не може належати юридичній особі на праві приватної власності. В процесі судового розгляду було встановлено, що спірне нерухоме майно не виключене з переліку майна, яке не підлягає приватизації, заборона на внесення спірного майна до статутного (складеного) капіталу товариства прямо випливає із закону, що в свою чергу свідчить про надання спірного нерухомого майна відповідачу-2 для здійснення статутної діяльності, а не у власність, тому до завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку це майно залишається об'єктом права державної власності.

38. В п.4 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

39. Судами встановлено, що рішенням відповідача-1 від 10.04.2012р. №74 "Про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд" було визнано право приватної власності відповідача-2 на цілісний майновий комплекс та доручено Комунальному підприємству "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" оформити за відповідачем-2 свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: вул. Першотравнева, 1, м. Христинівка, Черкаська область.

40. На підставі вказаного рішення відповідачу-2 було видано свідоцтво серії САЕ № 312558 від 17.04.2012 про право приватної власності на спірне нерухоме майно.

41. Однак при цьому були відсутні документи, які б підтверджували зміну форми власності вказаних будівель з державної на приватну, а тому суди прийшли до вірного висновку, що відповідачу-2 повинні були відмовити в оформленні та видачі свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно відповідно до положень п.4 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

42. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

43. Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

44. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ст. 393 Цивільного кодексу України).

45. Враховуючи, що в процесі перегляду справи судами було встановлено, що рішення відповідача-1 від 10.04.2012 № 74 "Про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд" прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, з перевищенням наданої йому компетенції та порушує інтереси держави, назване рішення було правомірно визнано незаконним та скасовано, а позовні вимоги в цій частині - задоволені.

46. На підставі свідоцтва про право власності від 17.04.2012р. САЕ № 312558, видане відповідачем-1, до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено записи про право приватної власності на спірне нерухоме майно по вул. Першотравнева, 1 у м. Христинівка Черкаської області за відповідачем-2.

47. Зважаючи на те, що судами було встановлено невідповідність чинному законодавству рішення відповідача-1 №74 від 10.04.2012, на підставі якого відповідачу-2 видано свідоцтво серії САЕ № 312558 від 17.04.2012 про право власності на комплекс будівель та споруд, позов в частині вимог про визнання недійсним та скасування цього свідоцтва є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

48. Верховний Суд погоджується з висновками судів про неправомірне набуття відповідачем-2 права власності на спірний комплекс будівель та споруд, а також про невизнання ним права держави Україна, як власника цього майна.

49. Нормами Законів України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) та "Про Кабінет Міністрів України" (794-18) встановлено, що повноваження по управлінню державним майном здійснює позивач-1, а відтак в даному випадку власником спірного нерухомого майна є держава Україна в особі позивача-1.

50. З урахуванням наведеного, судами правомірно задоволено позовні вимоги про визнання за державою Україна в особі позивача-1 права власності на комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: вул. Першотравнева, 1, м. Христинівка, Черкаська область, загальною площею 36321,3 кв. м.

51. Щодо застосування позовної давності, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для його застосування.

52. Відповідно до ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

53. Згідно з положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

54. Водночас за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

55. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

56. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

57. У випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №5004/2115/11).

58. Судами встановлено, що позивачі не приймали участі у прийнятті оспорюваного у даній справі рішення відповідача-1 та оформленні свідоцтва про право приватної власності відповідача-2, а відтак свою волю з цих питань не висловлювали і про вказані порушення щодо державного майна позивачам раніше не було відомо.

59. При цьому відповідачами не доведено, що позивачі, як державні органи, могли знати про порушення прав та інтересів держави Україна.

60. Щодо прокуратури, то останній стало відомо про наявні порушення інтересів держави та необхідність їх захисту наприкінці 2016 року за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, зокрема, відповідача-1 від 16.12.2016р., позивача-2 від 28.03.2017р., позивача-1 від 14.03.2017р., Христинівського виробничого відділку КП "ЧООБТІ" від 19.12.2016р.

61. Довід відповідача-2 про те, що оспорюване рішення відповідача-1 є публічною, загальнодоступною інформацією, яка підлягає обов'язковому оприлюдненню Суд відхиляється, оскільки останнім не доведено, що спірні рішення і свідоцтво були оприлюднені та прокуратура чи позивачі повинні були про них дізнатися.

62. Таким чином, суди вірно встановили, що прокуратурою не був пропущений передбачений ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк, в межах якого він звернувся до господарського суду з позовом.

63. Враховуючи вищенаведене, Суд відхиляє доводи касаційної скарги, зазначені у пунктах 20.1., 20.2. цієї постанови, як необґрунтовані.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

64. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

65. У зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.