1.1. У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про внесення змін до Договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1166/04 від 01.09.2004 шляхом викладення вказаного договору в редакції Додаткової угоди №1.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 228 від 07.03.2013 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)" (z0493-13) затверджено Типовий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами), у зв'язку з чим необхідно внести зміни до укладеного між сторонами договору оренди газопроводів та споруд на них № 14/1166/04 від 01.09.2004.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 позов задоволено повністю. Змінено договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1166/04 від 01.09.2004 та викладено його у редакції Додаткової угоди №1 до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1166/04 від 01.09.2004. Стягнуто з Публічного акціонерного товариств "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газопостачанню та газифікації "Сумигаз" судовий збір у розмірі 1 218,00 грн.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачу у задоволені позовних вимог в повному обсязі. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газопостачанню та газифікації "Сумигаз" на користь Публічного акціонерного товариств "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

2.3. Судами попередніх інстанцій встановлено таке.

01 вересня 2004 року між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, був укладений Договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1166/04 (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, перелік якого наведений у додатку, вартість якого визначена згідно з актом про оцінку вартості основних засобів, і становить 573 200,00 грн. Майно передається в оренду з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Бориспільського району Сумської області та отримання на цій основі прибутку.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Згідно з п. 3.1 Договору оренди орендна плата визначається на підставі розрахунку орендної плати та протоколу узгодження орендної плати, які є невід'ємною частиною договору, і становить без ПДВ за перший місяць оренди 955,33 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

У пункті 5.4 Договору оренди сторони погодили, що орендар зобов'язався забезпечити технічну експлуатацію майна в порядку, передбаченому Правилами безпеки систем газопостачання України, які затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України від 01.10.1997 №254 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.05.1998 за № 318/2758 (z0318-98) , та Правилами технічної експлуатації систем газопостачання України (Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, НАОП.1.23-1.18-80). Своєчасно та за рахунок власних коштів здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна.

Відповідно до п. 7.1 Договору оренди, орендодавець зобов'язався передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором по акту приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором.

Згідно з п.п. 10.1, 10.5 Договору оренди цей договір укладено строком на 360 днів, що діє з 01.09.2004 до 26.08.2005 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії цього договору або його зміну після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо плати за приєднання до мереж суб'єктів природних монополій" від 22.06.2012 (5021-17) , який набув чинності 01.01.2013, було внесено зміни до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) , яким, зокрема, визначено, що експлуатація складових Єдиної газотранспортної системи України (ЄГТСУ) здійснюється виключно газорозподільними або газотранспортними підприємствами. Власники складових ЄГТСУ зобов'язані передати належні їм складові ЄГТСУ у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових. Зазначені договори укладаються відповідно до типових форм, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ).

Постановою НКРЕ №228 від 07.03.2013 (z0493-13) затверджено Типовий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами).

За змістом п. 2 вказаної постанови власникам складових Єдиної газотранспортної системи України та газотранспортним і газорозподільним підприємствам необхідно привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами), затвердженого цією постановою, у місячний строк з дня набрання нею чинності.

Пункт 4 постанови НКРЕ №228 від 07.03.2013 (z0493-13) передбачає, що ця постанова набирає чинності з 01 квітня 2013 року, але не раніше дня її офіційного опублікування. Дана постанова НКРЕ була опублікована та набрала чинності 12.04.2013.

Суди встановили, що позивач неодноразово листами вих.№30/1772 від 11.12.2013, вих.№04/315 від 29.05.2014 звертався до відповідача з метою приведення договірних відносин між сторонами у відповідність до норм чинного законодавства України, та у додатках до вказаних листів надсилав відповідачу проект додаткової угоди, якою сторони мали змінити існуючий Договорів оренди на договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України. Проте відповідач відмовився від підписання додаткової угоди. Така відмова і стала підставою для виникнення спору у цій справі та звернення позивача до суду з відповідним позовом.

2.4. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції зазначив таке.

2.4.1. Станом на час розгляду справи господарським судом Договір оренди, укладений між сторонами у справі, не відповідає Типовому договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами).

2.4.2. Позивач у справі є природним монополістом з надання послуг газопостачання на території Сумської області й на підставі, зокрема, спірного договору здійснює ліцензовану діяльність з транспортування (розподілу) газу по газопроводах для споживачів Сумської області.

2.4.3. Позивачем доведено необхідність внесення змін в Договір оренди, виклавши його в редакції додаткової угоди №1 до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1166/04 від 01.09.2004, а відповідачем у встановленому порядку не підтверджено жодними доказами можливості самостійного забезпечення надійної та безпечної експлуатації складової Єдиної газотранспортної системи України.

2.4.4. Таким чином, суд дійшов висновку, що з моменту укладення спірного договору істотно змінились обставини у зв'язку зі змінами у нормативно-правовому регулюванні правовідносин у галузі постачання газу. Умови запропонованої позивачем додаткової угоди №1 до Договору оренди є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства та Типовому договору, затвердженому постановою НКРЕ № 228 від 07.03.2013 (z0493-13) .

2.5. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

2.5.1.б Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Прийнята постанова НКРЕ від 07.03.2013 №228 (z0493-13) , якою було затверджено Типовий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України, та внесення змін до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) не може бути істотною зміною обставин, оскільки укладення господарських договорів на основі типового договору повинно здійснюватись з додержанням умов, передбачених ст. 179 Господарського кодексу України, а не внесенням змін до діючого договору.

Суд зазначив, що умови Договору оренди не порушують вимоги ст. 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", оскільки складові Єдиної газотранспортної системи України були передані позивачу у користування, а тому доповнення Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) ст. 7-1 та прийняття НКРЕ постанови від 07.03.2013 № 228 (z0493-13) не є істотною зміною обставин у розумінні ст. 652 Цивільного кодексу України.

2.5.2. Разом з тим, суд дослідив правову природу спірного договору та вказав, що укладений між сторонами договір є договором оренди, який регулюється положеннями ст.ст.759-786 Цивільного кодексу України (435-15) . Натомість додаткова угода №1, на укладенні якої наполягає позивач, за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг та підпадає під правове регулювання положень ст.ст. 901- 907 Цивільного кодексу України.

З огляду на це суд дійшов висновку, що вимоги позивача фактично зводяться до спонукання відповідача укласти новий договір, який за своєю правовою природою є відмінним від існуючого.

2.5.3. Апеляційний господарський суд також зазначив, що Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) втратив чинність з 01.10.2015 (згідно із Законом України від 09.04.2015 № 329-VIII (329-19) ), а постанова НКРЕ № 228 (z0493-13) втратила чинність 27.11.2015 (згідно з постановою від 30.09.2015 № 2494 (z1379-15) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг). Тобто на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, обставини, на які посилався позивач, перестали існувати.

При цьому, стаття 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" не зобов'язувала власника (відповідача) складових Єдиної газотранспортної системи України укладати з газотранспортним/ газорозподільним підприємством виключно договори на експлуатацію таких складових. Вимоги цієї норми виконувались сторонами і на підставі Договору оренди в діючій редакції (складові Єдиної газотранспортної системи України були передані позивачу у платне користування).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

3.1. Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій зазначаючи про те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2015.

3.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на таке.

3.2.1. Київським апеляційним господарським судом не враховано та не надано жодної правової оцінки, що станом на час розгляду цієї справи господарським судом, Договір оренди не відповідає Типовому договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами.

3.2.2. Як правильно встановлено судом першої інстанції, з моменту укладення спірного Договору оренди істотно змінились обставини, у зв'язку зі змінами у нормативно-правовому регулюванні правовідносин у галузі постачання природного газу. Умови запропонованої позивачем додаткової угоди №1 є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства та Типовому договору, затвердженому постановою НКРЕ № 228 від 07.03.2013 (z0493-13) .

3.2.3. Київським апеляційним господарським судом не взято до уваги, що в даному випадку на власника Єдиної газотранспортної системи України покладено обов'язок забезпечення надійної та безпечної їх експлуатації відповідно до вимог законодавства та правил технічної експлуатації. В іншому ж випадку за такими власниками законодавцем закріплено зобов'язання передати належні їх складові Єдиної газотранспортної системи України у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з такими підприємствами договір про експлуатацію таких складових.

3.2.4. Враховуючи, що відповідач не належить до газотранспортних або газорозподільних підприємств, останній позбавлений права на їх експлуатацію. Саме тому законодавець з метою захисту права власності таких осіб від передачі складових Єдиної газотранспортної системи України іншим особам, передбачив можливість укладення договору про експлуатацію таких складових з газотранспортними або газорозподільними підприємствами. В підтвердження зазначеного скаржник посилається на постанови Вищого господарського суду України у справах №910/4114/14, №910/12807/14 та №910/12806/14.

3.2.5. На переконання скаржника, приймаючи постанову, що оскаржується, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив та не взяв до уваги, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України", як власник газових мереж на території Сумської області, жодних дій щодо врегулювання відносин з експлуатації, безаварійного та безперебійного газопостачання власними газовими мережами (джерело підвищеної небезпеки) з ПАТ "Сумигаз" (єдиним газорозподільним підприємством, яке має відповідну ліцензію) не здійснило. З моменту введення цих газових мереж в експлуатацію власник не брав участі у їх ремонті та обслуговуванні. Проте у зв'язку з відсутністю договірних правовідносин між відповідачем та позивачем НКРЕКП не включала ці газові мережі до складової тарифу, що є свідченням того, що фінансування належного утримання зазначених газових мереж не здійснювалось ні власником, ні державою.

3.2.6. В обґрунтування порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, скаржник вказує на те, що суд не надав правової оцінки поданим ПАТ "НАК "НАфтогаз України" в особі Філій "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" процесуальним документам, зокрема, клопотанню про поновлення провадження у справі.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про необґрунтованість та безпідставність вимог касаційної скарги ПАТ "Сумигаз" та просить відмовити у її задоволенні, залишивши без змін постанову суду апеляційної інстанції, що оскаржується.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1. Цивільний кодекс України (435-15)

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків

1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 526. Загальні умови виконання зобов'язання

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 626. Поняття та види договору

1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627. Свобода договору

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628. Зміст договору

1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 630. Типові умови договору

1. Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Стаття 651. Підстави для зміни або розірвання договору

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 652. Зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин

1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

3. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

4. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

4.2. Господарський кодекс України (436-15)

Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських договорів

1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

4.3. Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) (чинний, на момент розгляду справи судом першої інстанції)

Стаття 7-1. Проектування, будівництво та експлуатація складових Єдиної газотранспортної системи України

4. Власники складових Єдиної газотранспортної системи України зобов'язані забезпечити надійну та безпечну експлуатацію Єдиної газотранспортної системи України згідно з вимогами законодавства та правилами технічної експлуатації. У разі невиконання зазначених вимог власники складових Єдиної газотранспортної системи України зобов'язані передати належні їм складові Єдиної газотранспортної системи України у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових.

5. Експлуатація Єдиної газотранспортної системи України здійснюється виключно газотранспортними або газорозподільними підприємствами.

4.4. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) (в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій)

Стаття 33. Обов'язок доказування і подання доказів

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Стаття 43. Оцінка доказів

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

4.5. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) (в редакції, чинній з 15.12.2017)

Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність повторного встановлення фактичних обставин справи.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" про внесення змін до Договору оренди шляхом викладення зазначеного договору в редакції Додаткової угоди №1, запропонованій позивачем.

5.2.2. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано або змінено за згодою його сторін. Частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України визначаються правила розірвання договору за рішенням суду, за умови, що сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Як на істотну зміну обставин позивач посилається на ст. 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та Постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)" від 07.03.2013 № 228 (z0493-13) , якою затверджено типовий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України.

Суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованим висновком апеляційного господарського суду про те, що діюча на момент подання позовної заяви редакція статті 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" не містила прямої вказівки стосовно обов'язку власника складових Єдиної газотранспортної системи України (відповідача) укладати з газотранспортним/ газорозподільним підприємством виключно договори на експлуатацію таких складових. Вимоги цієї норми виконувались сторонами і на підставі договору в діючій редакції (складові Єдиної газотранспортної системи України були передані позивачу у платне користування). Зокрема, як встановлено судом, відповідно до пунктів 5.3, 5.4 договору позивач зобов'язувався: забезпечити збереження орендованого майна (складових Єдиної газотранспортної системи України), запобігати його пошкодженню і псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки; забезпечити технічну експлуатацію майна в порядку, передбаченому Правилами безпеки систем газопостачання України та Правилами технічної експлуатації систем газопостачання України; своєчасно та за рахунок власних коштів здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна.

З аналізу змісту статті 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (чинної на момент розгляду справи судом першої інстанції) вбачається, що обов'язок забезпечити надійну та безпечну експлуатацію Єдиної газотранспортної системи України покладається саме на відповідача. Як обґрунтовано вказано апеляційним господарським судом, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" не довело суду, яким чином не підписання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" спірної додаткової угоди до Договору оренди порушило права і охоронювані законом інтереси позивача.

Таким чином, суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що прийнята постанова НКРЕ від 07.03.2013 № 228 (z0493-13) не є істотною зміною обставин та не може бути підставою для задоволення позовних вимог позивача у цій справі.

5.2.3. Верховний Суд враховує висновки апеляційного господарського суду про те, що зазначені вище Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) та постанова НКРЕ від 07.03.2013 № 228 (z0493-13) втратили чинність з 01.10.2015 та з 27.11.2015 відповідно. Тобто на момент розгляду справи апеляційним судом, обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх позовних вимог, перестали існувати.

5.2.4. Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України", як власник газових мереж на території Сумської області, не здійснює жодних дій щодо врегулювання відносин з експлуатації, безаварійного та безперебійного газопостачання власними газовими мережами (джерело підвищеної небезпеки) з ПАТ "Сумигаз" (єдиним газорозподільним підприємством, яке має відповідну ліцензію), не приймаються до уваги судом касаційної інстанції, оскільки виходять за межі компетенції суду касаційної інстанції, визначеної у статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.2.5. Верховний Суд вважає аргументованим висновок апеляційного господарського суду про те, що Додаткова угода №1 до Договору оренди є фактично новим договором про надання послуг з відмінною від первісного Договору оренди правовою природою. Проте укладення господарських договорів на основі типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, визначених у статті 179 Господарського кодексу України, а не внесенням змін до іншого діючого договору.

5.2.6. Посилання скаржника на постанови Вищого господарського суду України (п.3.2.4) також не можуть бути прийняті до уваги Верховним Судом, оскільки обставини, які формували зміст спірних правовідносин у зазначених справах та вплинули на застосування норм матеріального права, виникли та тривали в період чинності Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) та Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)" від 07.03.2013 № 228 (z0493-13) , а відтак, є відмінними від обставин справи, що розглядається.

5.2.7. Непереконливими є і аргументи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час розгляду питання про поновлення провадження у справі, оскільки зазначені обставини не впливають на правильність висновку суду по суті спору та не можуть бути підставою для скасування законної та обґрунтованої постанови, що переглядається судом касаційної інстанції.

6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги КП "Київський метрополітен" без задоволення, а постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2017 - без змін.