розглянувши касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Краснохода Михайла Олеговича на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 (Ткаченко Б.О. - головуючий, судді: Зеленін В.О., Мартюк А.І.)

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Краснохода Михайла Олеговича,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаки плюс",

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 80 482,20 грн.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа Красноход Михайло Олегович (далі - СПД ФО Красноход М.О.) звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаки плюс" (далі - ТОВ "Лаки плюс") про повернення бувшого в експлуатації устаткування на загальну суму 150 000,00 грн., а саме: - причепа-платформи білого кольору 2005 року випуску марки Hofmann серійний №Н4220931Н45058 модель П4270-2 реєстраційний № АА5372ХХ, вартістю 50 000,00 грн.; - машини для розмітки доріг 2005 року випуску марки Hofmann НІ 8 заводський № 190/0049 двигун № 4U3432 реєстраційний № 08756 КС, вартістю 50 000,00 грн.; - машини для розмітки доріг 2005 року випуску, марки Hofmann Н 18-1 заводський № 191/0059, вартістю 50 000,00 грн. А також просив стягнути пеню в розмірі 44 284,94 грн., 3 % річних у розмірі 3 797,26 грн. та інфляційних втрат у розмірі 32 400,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу від 16.12.2014 № 1 щодо оплати вартості товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 (суддя Трофименко Т.Ю.) позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "Лаки плюс" повернути СПД ФО Красноходу М.О. зазначене обладнання. В решті позову відмовлено.

Судовий акт місцевого суду обґрунтовано положеннями статей 11, 202, 509, 526, 610, 614, 629, 655, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статей 173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК), а також статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК (1798-12) (в редакції, чинній до 15.12.2017)), з урахуванням яких суд дійшов висновку про доведеність обставин неоплати вартості товару та задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути майно, передане за договором купівлі-продажу від 16.12.2014 № 1. В частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат місцевий суд відмовив з підстав обрання позивачем іншого способу захисту порушеного права шляхом повернення майна.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 (Ткаченко Б.О. - головуючий, судді: Зеленін В.О., Мартюк А.І.) рішення місцевого суду скасовано повністю. У задоволенні позову відмовлено.

Крім зазначених вище вимог законодавства, постанову обґрунтовано положеннями статей 334, 525 частини 1 статті 530, 599, частини 1 статті 692, частини 2 статті 697 ЦК, з урахуванням яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду, зважаючи на погодження сторонами моменту переходу права власності на предмети спору - з дати підписання договору та додатку № 1 до нього (пункт 5.3 договору) - з 16.12.2014. При цьому факт не оплати вартості товару, до дати погодженої сторонами угоди (31.03.2015), не є наслідком повернення обладнання продавцю за вказаних обставин. З приводу вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність для їх нарахування з огляду на похідний характер щодо основного предмету позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду про часткове задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування наведеної ним правової позиції, скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, зокрема положень частини 1 статті 692, частини 2 статті 697 ЦК, наголошуючи, що апеляційний суд, на відміну від місцевого суду, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для повернення майна, зважаючи на невиконання відповідачем погоджених умов договору щодо строків оплати товару.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив постанову апеляційної інстанції залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

При цьому відповідач зазначив про правомірність висновків апеляційного господарського суду, що за умовами договору покупець набув право власності на устаткування в момент підписання договору. Вказане унеможливлює задоволення вимог позову про застосування наслідків положення частини 2 статті 697 ЦК щодо повернення відповідачем устаткування, переданого за договором позивачем. При цьому задоволення вимог про повернення майна призведе до порушень положень статей 321, 386 ЦК та позбавить законного набувача права власності.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено попередніми судовими інстанціями, 16.12.2014 сторони уклали договір купівлі-продажу № 1, за яким позивач (продавець) мав передати устаткування для ремонту доріг на загальну суму 150 000,00 грн., а відповідач (покупець) - прийняти його та оплати вартість у строки та розмірах передбачених договором.

Додатком №1 від 16.12.2014 до договору визначено перелік устаткування, яке продається за договором.

Відповідно до пункту 5.2 договору оплата за устаткування здійснюється покупцем шляхом готівкового або безготівкового розрахунку, шляхом внесення готівкових коштів у касу продавця або перерахування коштів на розрахунковий розрахунок продавця.

Згідно з пунктом 5.4 договору остаточний розрахунок за продане устаткування покупець повинен здійснити не пізніше ніж 31.03.2015.

При цьому, пунктом 5.3 договору передбачено, що момент переходу права власності на устаткування від продавця до покупця є дата підписання даного договору та додатку до нього, а саме 16.12.2014.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що він вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Факт поставки товару позивачем та отримання його відповідачем підтверджується матеріалами справи та поясненнями представників сторін.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов'язання за договором з оплати отриманого устаткування належним чином не виконав, у зв'язку із чим, з метою досудового урегулювання питання, позивачем надіслано на адресу відповідача: вимога від 21.10.2015 про виконання умов договору та претензія від 26.11.2015 про сплату загальної вартості устаткування на суму 150 000,00 грн.

Відповідей на ці звернення та доказів виконання відповідачем вимоги щодо сплати товару матеріали справи не містять, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Задовольняючи позов у частині вимог про повернення устаткування, місцевий суд зазначив, що наявні підстави для їх задоволення з мотивів не виконання взятих на себе відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості предмета угоди. При цьому, вимоги про нарахування і стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є необґрунтованими за умов обрання позивачем в якості способу відновлення порушеного права вимогу про повернення проданого обладнання у власність.

Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що діюче законодавство не передбачає повернення майна чи товару за договором купівлі-продажу у випадку відсутності оплати з боку покупця за умов переходу права власності на річ (товар) до набувача з дати підписання договору.

При цьому вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних не підлягають задоволенню також, оскільки є похідними від основної вимоги про повернення обладнання.

Колегія суддів, погоджуючись із викладеною позицією суду апеляційної інстанції, зазначає, що підстав для задоволення позову не має, зважаючи на таке.

За положеннями статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому згідно з частиною 1 статті 334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, право власності на обладнання для ремонту доріг виникло у відповідача з дати підписання договору купівлі-продажу від 16.12.2014 № 1, що є свідченням надання судом апеляційної інстанції належної правової оцінки доказам правомірного набуття покупцем за договором права власності на предмет спору в розумінні вимог частин 1,2 статті 334 Цивільного кодексу України, а отже власник не може бути позбавлений права власності на предмет спору.

За вказаних обставин висновки суду апеляційної інстанції про відмову в задоволені вимог щодо повернення дорожнього обладнання продавцеві, через не виконання покупцем взятих зобов'язань щодо оплати вартості предмета угоди купівлі-продажу є правомірними.

З приводу вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних, то вони є похідними від основної вимоги про повернення майна та через відсутність підстав про задоволення частини позову про повернення майна, нарахування і стягнення штрафних (фінансових) санкцій не необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі

Колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції, на відміну від місцевого суду, не знайдено підстав для повернення майна, через невиконання відповідачем погоджених умов договору щодо строків оплати товару, виходячи з наступного.

Предмет спору набутий відповідачем на законних підставах, що встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується самим скаржником, з моменту підписання угоди про продаж обладнання.

В силу вимог діючого законодавства, ніхто не може бути позбавлений права власності, набутого на законних підставах.

При цьому факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості товару за договором, не є достатньою самостійною підставою для позбавлення набувача права власності на предмет спору.

Вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних - є такими, що висунуті позивачем за прострочення виконання відповідачем обов'язків щодо сплати вартості товару, а отже похідні від вимог про зобов'язання повернути обладнання. Оскільки первинні вимоги не підлягають задоволенню, підстав для стягнення штрафних (фінансових) санкцій за вказаних обставин аналогічно не вбачається.

Отже, висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позову є вірними, а доводи скаржника спростовуються викладеним, тому постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень на них, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості позовних вимог про зобов'язання вчинити дії, шляхом повернення устаткування та стягнення 80 482,20 грн. фінансових санкцій за неналежне виконання договору купівлі-продажу від 16.12.2014 № 1, отже, оскаржуваний судовий акт ухвалений з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права (статті 11, 334, 525, 526, 530, 599, 629, 655, 692, 697 ЦК, стаття 193 ГК, статті 33, 34 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017)).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017 (далі - ГПК (1798-12) в редакції, чинній з 15.12.2017), суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені СПД ФО Красноходом М.О. у касаційній скарзі, не знайшли підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що за змістом положень статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, не належить до повноважень касаційної інстанції, отже, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.