за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні Інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні Інвестиції" Луньо Іллі Вікторовича у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні Інвестиції"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Фітнес"

про стягнення 90 976 438,36 грн,

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2017 (суддя Книш Н.Ю.) відмовлено Публічному акціонерному товариству "Банк "Національні Інвестиції" (далі - ПАТ "Банк "Національні Інвестиції") у задоволенні клопотання про звільнення або відстрочення сплати судового збору; позовну заяву ПАТ "Банк "Національні Інвестиції" повернуто позивачеві без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 (судді: Тищенко А.І., Майданевич А.Г., Отрюх Б.В.) апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Національні Інвестиції" на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2017 повернуто скаржникові на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, у зв'язку з ненаданням скаржником доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Суд визнав недоведеним наявність підстав для відстрочення сплати судового збору.

ПАТ "Банк "Національні Інвестиції", не погоджуючись із постановленою у справі ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017, подало касаційну скаргу на зазначену ухвалу, в якій просить її скасувати, а апеляційну скаргу передати до Київського апеляційного господарського суду для розгляду.

Підставами для скасування оскарженої ухвали скаржник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме пункту 3 частини 1 статі 97 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у редакції, чинній до 15.12.2017, посилаючись на необґрунтоване, на його думку, повернення апеляційної скарги через ненадання доказів сплати судового збору. Він вважає доведеними обставини складного фінансового стану позивача та наголошує на наявності підстав для відстрочення сплати судового збору.

Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив.

Переглянувши оскаржену у справі ухвалу, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної у справі ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на нормах процесуального права та не спростовують аргументованих висновків суду апеляційної інстанції.

Посилання скаржника на необхідність застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній на час звернення із апеляційною скаргою, визнаються необґрунтованими. За приписами наведеної норми суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. У розумінні наведених приписів підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. При цьому обґрунтування пов'язаних з цим обставин, котрі свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Отже, відстрочення (розстрочення) сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин, тобто лише у разі скрутного фінансового становища скаржника, що необхідно довести останньому.

Проте суд апеляційної інстанції установив, що клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору не підтверджено належними та допустимими доказами.

Загальні вимоги, яким мала відповідати апеляційна скарга було встановлено статтею 94 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, згідно з якою до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Статтею 97 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, було передбачено випадки, коли апеляційна скарга не повинна прийматися апеляційним господарським судом до розгляду по суті. Ці випадки є обставинами, пов'язаними з дефектами форми. Перелік таких підстав є вичерпним. Так, відповідно до зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у редакції, чинній до 15.12.2017, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, зокрема, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

У статті 129 Конституції України та статті - 4-2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору, окрім випадків, встановлених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", призведе до порушення зазначеного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Суд апеляційної інстанції установив, що ПАТ "Банк "Національні Інвестиції", звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду, вимог наведених норм процесуального права не дотримався; доказів сплати судового збору у встановленому Законом України "Про судовий збір" (3674-17) порядку і розмірі не надав, які і не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому порядку і розмірі. Апеляційний господарський суд зазначив, що обставини віднесення банку до категорії неплатоспроможних та відкликання ліцензії на здійснення банківської діяльності самі по собі не свідчать про відсутність у банку коштів на сплату судового збору; доказів відсутності коштів передбачених на сплату судового збору, зокрема, і кошторису витрат, затверджених Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції", в підтвердження свого фінансового становища, позивачем надано не було.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для прийняття до розгляду апеляційної скарги заявника та повернув її скаржникові на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом. Відповідно, суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, ураховуючи наведені норми та практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення і застосування положень пункту 1 статті 6 Конвенції, колегія суддів зазначає, що сплата судового збору за подання апеляційної скарги передбачена положеннями Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Закону України "Про судовий збір" (3674-17) і не може вважатися обмеженням доступу до суду, що узгоджується із рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі".

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що повертаючи апеляційну скаргу заявникові, апеляційний господарський суд діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень, тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Оскільки підстав для скасування оскарженої ухвали та задоволення касаційної скарги скаржника немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні Інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні Інвестиції" Луньо Іллі Вікторовича залишити без задоволення.