У лютому 2015 року Заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Одеської міської ради, Малого підприємства "Де-Міго" (далі - МП "Де-Міго") про визнання незаконним рішення Одеської міської ради № 42-V від 27.06.2006 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2006 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині внесення до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2006 році, приміщень першого поверху площею 142,1 кв.м по вул. Успенській, 97 у м. Одеса; визнання недійсним договору від 07.11.2011 (далі - договір від 07.11.2011) № 810 купівлі-продажу нежитлових підвальних приміщень загальною площею 142,1 кв.м, розташованих за цією адресою, укладеного між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та МП "Де-Міго"; та витребування з незаконного володіння МП "Де-Міго" спірних нежитлових підвальних приміщень, на підставі статей 203, 215, 216, 316, 319, 321, 328, 388 Цивільного кодексу України. У позовній заяві прокурор також просив поновити строк позовної давності.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні приміщення, які є об'єктами культурної спадщини, вибули з володіння Одеської обласної ради не з її волі, були відчужені Одеською міською радою, яка не мала права (повноважень) щодо розпорядження вказаним майном в порушення інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області.

У відзиві Одеська міська рада просила відмовити у позові прокурора, посилаючись на те, що вона правомірно розпорядилася спірним майном та зазначаючи, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 цивільного кодексу України; такий правовий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Крім того відповідач зазначав про неможливість втручання у право на "мирне володіння майном".

24.04.2017 Одеська міська рада звернулася до господарського суду із заявою про застосування строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2017 (суддя Демешин О.А.) у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем підстав набуття права власності на спірне нерухоме майно, що визнав підставою для відмови у позові.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 (судді: Лашин В.В., Лавриненко Л.В., Філінюк І.Г.) рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2017 залишено без змін з інших підстав, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірне майно відноситься до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює Одеська обласна рада; МП "Де-Міго" набуло право власності на спірне майно підставі рішення органу неуповноваженого здійснювати розпорядження таким майном. Проте суд апеляційної інстанції відмовив у позові за спливом строку позовної давності.

Заступник прокурора Одеської області, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2017 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Підставами для скасування судових рішень у справі прокурор вважає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, зокрема статей 256, 261, 267, 319, 328, 329 Цивільного кодексу України, статей - 4-3, 35 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Прокурор посилається на те, що перебіг строку позовної давності у цьому випадку слід обраховувати з дня відмови Одеській обласній раді у реєстрації права власності на відповідні об'єкти культурної спадщини після винесення Одеським апеляційним адміністративним судом постанови від 17.05.2012 у справі № 2-а-412/10/1522.

Також прокурор акцентує, що позовна давність до вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння не застосовується та наголошує на незаконності відчуження Одеською міською радою спірного об'єкта МП "Де-Міго", оскільки остання не мала повноважень на вчинення таких дій.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених місцевим господарським судом, виходячи із такого.

Колегія суддів вважає, що судові рішення у справі підлягають залишенню без змін із таких підстав.

Відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" (534-12) , від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" (697-12) 05.11.1991 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 311 (311-91-п) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (далі - Постанова Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 (311-91-п) ), якою затвердив перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Місцевим господарським судом було установлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 (311-91-п) Одеською обласною радою народних депутатів прийнято рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ (далі - рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ) "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області", яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність області, міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатками 1-3.

Відповідно до рішення Одеської обласної Ради народних депутатів № 449-ХХІ від 12.05.1993 "Про заходи охорони та використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області" обласна рада прийняла нерухомі пам'ятки історії і культури у комунальну власність області.

Одеською обласною Радою 24.04.2003 було прийнято рішення "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" № 154-ХХІV, у розділі 11 додатку закріплено перелік пам'яток культурної спадщини, що належать до спільної власності територіальних громад області.

У пункті 11.1.398 цього переліку зазначено будинок Дородного, 1825 - 1850/ вул. Успенська, 97.

Між тим, 04.05.2005 рішенням Одеської обласної ради № 640-ІУ задоволено протест прокуратури Одеської області та скасовано рішення обласної ради від 24.04.2003 № 154-ХХІV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада".

Лише 22.09.2006 рішенням Одеської обласної ради № 73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада станом на 01.09.2006. При цьому перелік пам'яток культурної спадщини залишений в редакції розділу 11 додатку до рішення обласної ради № 154-ХХІV від 24.04.2003.

Місцевий господарський суд також установив, що на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 212 від 09.06.2006 територіальній громаді м. Одеси було видано свідоцтво серії САА № 433818 від 22.09.2006 про право власності на нежитлові підвальні приміщення № 810, загальною площею 142,1 кв.м, розташовані по вул. Успенській, 97, в м. Одесі.

Крім того, рішенням Одеської міської ради № 42-V від 27.06.2006 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2006 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" зазначені нежитлові приміщення внесено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2006 році.

На підставі зазначеного рішення Одеської міської ради, 07.11.2011 між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та МП "Де-Міго" було укладено договір купівлі-продажу, яким здійснено відчуження нежитлових підвальних приміщень № 810, загальною площею 142,1 кв.м, розташованих по вул. Успенській (вул. Чичеріна), 97, в м. Одесі.

Як уже зазначалося, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради про визнання незаконним рішення Одеської міської ради № 42-V від 27.06.2006 в частині внесення до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2006 році, приміщень першого поверху площею 142,1 кв.м по вул. Успенській, 97 у м. Одеса; визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначених нежитлових підвальних приміщень, укладеного 07.11.2011 між відповідачами у справі; та витребування спірного майна.

При цьому прокурор, як на підставу позову (відповідні посилання містяться і у касаційній скарзі), вказував на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 у справі № 2-а-412/10/1522, якою було визнано протиправними дії виконавчого комітету Одеської міської ради щодо оформлення за Одеською міською радою свідоцтв про право власності на 178 об'єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у тому числі на об'єкт, розташований по вул. Успенській, 97, в м. Одесі. Також вказаним судовим рішенням було визнано протиправними та скасовані свідоцтва про право власності Одеської міської ради на вищевказані об'єкти, серед яких і свідоцтво про право власності від 22.09.2006 на нежитлові підвальні приміщення № 810, площею 142,1 кв.м по вул. Успенській, 97 м. Одеси.

Проте, як установив місцевий господарський суд та підтверджено матеріалами справи, зазначена постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 у справі № 2-а-412/10/1522 та постанова Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2010 були скасовані постановою Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016, а матеріали справи направлені на новий розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2016 провадження у справі було закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 35 Закону України "Про власність", який діяв на час розмежування майна між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць, було передбачено, що об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Інших підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу об'єкта приватизації приватизаційне законодавство не передбачає.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Дослідивши обставини справи та зібрані у справі докази, місцевий господарський суд установив, і це не спростовано судом апеляційної інстанції, що позивачем не надано, і відповідно, матеріали справи не містять правовстановлюючих документів, інших доказів, які б свідчили про набуття права власності територіальною громадою області в особі Одеської обласної ради на спірне майно та визнав недоведеним порушення прав позивача у даних спірних правовідносинах.

Суд першої інстанції також установив, що на момент прийняття Одеською обласною радою рішення від 22.09.2006 № 73-V право власності на спірне майно за територіальною громадою області в особі Одеської обласної ради зареєстровано не було, а правомірність набуття Одеською міською радою (продавцем) права власності на спірні підвальні приміщення випливає з того, що станом на час їх відчуження в процесі приватизації на користь МП "Де-Міго" право власності Одеської міської ради підтверджувалося чинними рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №212 від 09.06.2006 та виданим на його підставі свідоцтвом про право власності серії САА № 433818 від 22.09.2006, які наразі також є чинними; доказів зворотного позивачем надано не було. Викладене спростовує доводи касаційної скарги про порушення прав позивача у спірних правовідносинах та незаконність відчуження міською радою спірного майна.

Ураховуючи наведені обставини, суд першої інстанції правомірно відхилив клопотання Одеської міської ради про застосування позовної давності з підстав відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю, а не з мотивів спливу позовної давності, і з огляду на це не беруться до уваги доводи прокурора щодо строку позовної давності.

З огляду на викладене касаційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки невірне мотивування оскарженої у справи постанови суду апеляційної інстанції не призвело до ухвалення незаконного по суті судового рішення, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін з мотивів викладених у цій постанові.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.