У квітні 2017 року Заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Приватного підприємства "Бризмарин" (далі ПП "Бризмарин") про визнання недійсним договору оренди комунального майна - берегозахисної споруди у вигляді підпірної стінки загальною площею 46 погон.м та бетонового майданчика площею 150 м-2, що розташовані у м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 15-а та № 16 в районі 16 станції Великого Фонтану, укладеного між відповідачами 12.10.2015 шляхом підписання сторонами удаваного правочину - договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 12.10.2015 № 06/с-15 і зобов'язання ПП "Бризмарин" повернути на користь Одеської міської комунальне майно - берегозахисну споруду.

Позовні вимоги обґрунтовані фактично спірний договір договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 12.10.2015 № 06/с-15, укладений між відповідачами є удаваним правочином, оскільки за його умовами Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради передано ПП "Бризмарин" комунальне майно за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу, що в силу статей 203, 215, 216, 235 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним і зобов'язання повернути майно.

Одеська міська рада у поясненнях до позовної заяви підтримала позовні вимоги і зазначила, що спірний договір за своєю природою є договором оренди комунального майна - берегозахисної споруди, яка використовується ПП "Бризмарин" у господарській діяльності із надання платних послуг оздоровчо-курортного сервісу, проте власником майна - Одеською міською радою берегозахисна споруда відповідачеві в оренду не передавалася, відповідне рішення не приймалося і Управлінню інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради такі повноваження на передачу комунального майна не надавалися, що є підставою для визнання договору недійсним і наявності правових підстав для повернення майна територіальній громаді в особі Одеської міської ради.

ПП "Бризмарин" у відзиві на позовну заяву не погодилося з позовними вимогами, просило відмовити у їх задоволенні вважаючи помилковими доводи прокурора про те, що сторони спірного договору фактично мали на меті укладення договору оренди комунального майна, оскільки предметом цього договору сторонами було визначено об'єднання зусиль з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисної споруди у належному технічному стані, що відповідає положенням статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України.

Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради у поясненнях на позовну заяву зазначало, згідно зі статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктом оренди гідротехнічні споруди, до яких відноситься берегозахисна споруда у вигляді траверсу, що є предметом спірного договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 12.10.2015, а заявлена прокурором вимога спрямована на поновлення прав територіальної громади.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.09.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017, у задоволенні позову Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради і ПП "Бризмарин" про визнання недійсним договору про співробітництво та організацію взаємовідносин і зобов'язання повернути майно відмовлено.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо необґрунтованості позовних вимог та недоведеності прокурором, що укладенням спірного договору сторони мали на меті приховати відносини оренди комунального майна, оскільки спірний договір є договором про спільну діяльність із елементами договору підряду (виконання робіт з капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди), тобто змішаним договором і відповідає приписам статі 837, 1130, 1131 Цивільного кодексу України (435-15) .

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Заступник прокурор Одеської області у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2017 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, вказуючи на безпідставне залишення судами поза увагою, що фактично спірний договір є договором оренди комунального майна - берегозахисної споруди, яка не підлягає переданню у користування за відсутності відповідного рішення міської ради, яке у цьому випадку не приймалося і повноваження на укладення такого договору Управлінню інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради делеговано не було.

Одеська міська рада також не погоджуючись із судовими рішеннями у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2017 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 у цій справі і прийняти нове рішення про задоволення позову прокурора зазначаючи, що за оспорюваним договором ПП "Бризмарин" фактично набуло право користування берегозахисною спорудою, яку використовує для здійснення господарської діяльності не за договором оренди комунального майна та без зобов'язання сплачувати кошти за таке користування. Тобто, на думку скаржника, спірний договір про співробітництво та організацію взаємовідносин між відповідачами було укладено для приховання передачі у користування комунального майна за відсутності рішення ради.

У відзиві на касаційну скаргу Одеської міської ради ПП "Бризмарин" просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін вважаючи не підтвердженими доводи Одеської міської ради про порушення її прав укладенням спірного договору, який, на думку ПП "Бризмарин", є договором про спільну діяльність, а удаваність цього правочину прокурором і позивачем не доведена.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи предметом спору у цій справі є, зокрема вимога прокурора про визнання недійсним договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 12.10.2015 № 06/с-15, укладеного між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради і ПП "Бризмарин" на підставі статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України з огляду на наявність ознак удаваності цього правочину і фактичного виникнення між сторонами зобов'язальних відносин щодо оренди комунального майна без наявності відповідного рішення уповноваженого органу.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (стаття 202 цього Кодексу).

Згідно зі статтями 1130, 1131 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Частиною 1 статті 1133 вказаного Кодексу передбачено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Відповідно до частини 1 статті 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Як убачається зі змісту спірного договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 12.10.2015 № 06/с-15, укладеного між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради ("Управління") та ПП "Бризмарин" ("Підприємець"), сторони договору зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти з метою створення умов для розвитку курортно - рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисної споруди у належному технічному стані. Для реалізації спільного проекту задіюється берегозахисна споруда у вигляді підпірної стінки загальної площею 46 погонних метрів кв.м., та бетонованого майданчику площею 150 кв.м, що розміщені в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 15-а та № 16 в районі 16 ст. В. Фонтану ("берегозахисна споруда") згідно схеми, що є невід'ємною частиною договору. "Підприємець" бере на себе зобов'язання виконати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди: підпірна стінка загальною площею 46 погонних метрів; бетонований майданчик площею 150 кв. метрів. "Підприємець" має право надавати послуги платного сервісу відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси. Берегозахисна споруда є власністю територіальної громади міста Одеса, а "Підприємцю" надається право користування нею виключно для реалізації вищезазначених цілей та згідно умов даного договору (пункти 1.1 - 1.5 договору).

Таким чином, як убачається зі змісту договору ПП "Бризмарин" було передано саме право користування берегозахисною спорудою, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради.

Частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Правочин, який вчинено сторонами при укладенні спірного договору від 12.10.2015 № 06/с-15, спрямовано на приховання іншого правочину - договору найму (оренди) нерухомого комунального майна, який сторони насправді вчинили, а тому спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України.

За змістом частини 2 статті 235 цього Кодексу якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Одеська міська рада.

Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендодавцями майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном.

Отже, суди попередніх інстанцій не врахували, що спірним договором про співробітництво та організацію взаємовідносин від 12.10.2015 № 06/с-15 Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради фактично було передано в користування ПП "Бризмарин" об'єкт комунальної власності, у той час як за законодавством України така правомочність належить власнику - територіальній громаді, від імені та в інтересах якої діє Одеська міська рада, яка не уповноважувала Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради укладати угоди щодо оренди об'єктів комунального майна, яким є берегозахисна споруда у вигляді підпірної стінки.

Отже, всупереч наведеним вимогам спірний договір, який за своєю правовою природою є договором оренди, укладений неуповноваженою особою, про що правильно зауважено прокурором.

Одночасно статтями 9, 10, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено порядок укладення договорів оренди комунального майна та істотні умови таких договорів. Так, укладенню договору оренди комунального майна передує оцінка вартості майна, а однією з істотних його умов є орендна плата, яка визначається з урахуванням оцінки та повинна бути визначена виключно в грошовій формі.

Проте вказаний порядок при укладенні спірного договору дотримано не було, оцінка вартості майна не проводилась, істотні умови договору оренди комунального майна не визначались.

Крім того, в силу імперативних приписів статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єкт спірного договору - берегозахисна гідроспоруда - взагалі не може бути об'єктом оренди.

Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

У зв'язку із вищевикладеним Суд відхиляє аргументи ПП "Бризмарин" та погоджується з доводами скаржників стосовно того, що суди попередніх інстанцій припустились помилки при визначенні правової природи спірного договору, безпідставно дійшовши висновку, що спірний договір є договором про спільну діяльність із елементами договору підряду (виконання робіт з капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди), тобто змішаним договором і відповідає приписам статі 837, 1130, 1131 Цивільного кодексу України (435-15) .

Таким чином, спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним згідно зі статями 203, 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час здійснення касаційного розгляду) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини 1, 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України).

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2017 і постанова Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 у цій справі підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради про визнання недійсним договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 12.10.2015 № 06/с-15, укладеного між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради і ПП "Бризмарин".

Щодо позовних вимог прокурора про зобов'язання ПП "Бризмарин" повернути на користь Одеської міської комунальне майно - берегозахисну споруду на підставі статті 216 Цивільного кодексу України, які обґрунтовані прокурором необхідністю повернення комунального майна власникові в особі Одеської міської ради, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Визначаючи предмет позову, як спосіб захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматися від їх вчинення, з необхідністю врахування наявності правового механізму, за яким відбуватиметься поновлення порушеного права позивача у випадку задоволення його позовних вимог.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, на яку як на підставу посилався прокурор у позовній заяві, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Натомість відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Отже, власник (титульний володілець) вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Проте, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 12.10.2015 № 06/с-15, вимога прокурора про зобов'язання ПП "Бризмарин" повернути на користь Одеської міської ради комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки загальною площею 46 погон.м та бетонового майданчика площею 150 м-2, що розташовані у м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 15-а та № 16 в районі 16 станції Великого Фонтану, судами не розглядалася.

За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради про зобов'язання ПП "Бризмарин" повернути на користь Одеської міської комунальне майно - берегозахисну споруду передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 300, 301, пунктами 2, 3 частини 1 статті 308, статтями 310, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

1. Касаційні скарги Одеської міської ради і Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 і рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2017 у справі № 916/939/17 скасувати.

3. Позов Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради в частині визнання недійсним договору задовольнити.

4. Визначити недійсним договір про співробітництво та організацію взаємовідносин від 12.10.2015 № 06/с-15, укладений між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради і Приватним підприємством "Бризмарин".

5. В частині позовних вимог про зобов'язання ПП "Бризмарин" повернути на користь Одеської міської ради комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки загальною площею 46 погон.м та бетонного майданчика площею 150 м-2, що розташовані у м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 15-а та № 16 в районі 16 станції Великого Фонтану справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.