Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2017 (суддя Коваль С.М.) позовну заяву Першого заступника прокурора Миколаївської області подану в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області повернуто позивачеві без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, у зв'язку з ненаданням прокурором доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 (судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Головей В.М.) апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2017 задоволено, скасовано зазначену ухвалу, а позовну заяву Першого заступника прокурора Миколаївської області подану в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області направлено до Господарського суду Миколаївської області для розгляду по суті.

Апеляційний господарський суд, пославшись на часткову сплату прокурором суми судового збору та наявність у суду права стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору, визнав передчасним висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви Першого заступника прокурора Миколаївської області.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-торгівельна фірма "Агро-Діло" (далі - ТОВ "Агро-Діло"), не погоджуючись із ухваленою у справі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.10.2017, подало касаційну скаргу на зазначену постанову, в якій просить її скасувати, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2017 залишити в силі.

Підставами для скасування оскарженої постанови скаржник зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 129 Конституції України, статі 44 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у редакції, чинній до 15.12.2017, акцентує на порушенні у цьому випадку принципу рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.

Від Першого заступника прокурора Миколаївської області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 - без змін, посилаючись на те, що прокурором було сплачено судовий збір за подання позовної заяви у встановленому законом порядку та розмірі.

Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив.

Переглянувши оскаржену у справі постанову, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи є підставою для скасування оскарженої в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на нормах процесуального права та спростовують необґрунтовані висновки суду апеляційної інстанції.

Водночас колегією суддів не беруться до уваги аргументи прокурора, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на таке.

Ухвалюючи оскаржену у справі постанову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки прокурором частково сплачено судовий збір за подання позову, а суд не позбавлений права стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору, то висновки місцевого господарського суду про повернення поданої прокурором позовної заяви без розгляду є передчасними.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, суперечать приписам процесуального законодавства, зокрема статтям - 4-2, 63, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України у редакції чинній до 15.12.2017.

Відповідно до статті 57 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Підстави повернення позовної заяви було передбачено у статті 63 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, згідно з якою суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Місцевим господарським судом було установлено, і це також підтверджено судом апеляційної інстанції, що прокурором при зверненні із позовом у цій справі не було подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі. Суди установили, що заявлена прокуратурою позовна заява містить чотири вимоги немайнового характеру, а також три вимоги майнового характеру (загальна вартість яких складає 12842668,66 грн).

За вимогами пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент подачі позову) за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Таким чином, сума судового збору, що підлягала сплаті за подання цього позову за вимогами майнового, так і немайнового характеру, складає 199 040,02 грн, з яких: 192640,02 грн за вимоги майнового характеру (обчисленої, виходячи із вартості майна, що витребовується) та 6400,00 грн. за вимоги немайнового характеру. Проте згідно з платіжним дорученням № 1412 від 18.09.2017, доданим прокурором до позовної заяви, сума сплаченого судового збору становить 11 200,00 грн, що не ґрунтується на наведених приписах законодавства.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для прийняття до розгляду позовної заяви та повернув її прокурору на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017.

У статті 129 Конституції України та статті - 4-2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу, зокрема, шляхом прийняття їх позовних заяв без надання доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі призводить до порушення зазначеного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Ухвалюючи постанову у справі суд апеляційної інстанції на наведені положення законодавства уваги не звернув, допустивши у даному випадку, порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, як і обґрунтував та не вмотивував своїх висновків та підстав скасування ухвали місцевого господарського суду, із посиланням на норми законодавства.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом. Відповідно, суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, ураховуючи наведені норми та практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення і застосування положень пункту 1 статті 6 Конвенції, колегія суддів зазначає, що сплата судового збору за подання позовної заяви передбачена положеннями Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Закону України "Про судовий збір" (3674-17) і не може вважатися обмеженням доступу до суду, що узгоджується із рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі".

З огляду на викладене касаційна інстанція вважає наведені у касаційній доводи касаційної скарги обґрунтованими, що є підставою для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, із залишенням в силі ухвали господарського суду першої інстанції.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, із залишенням в силі законної ухвали місцевого господарського суду, а касаційна скарга підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги належить стягнути з позивача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-торгівельна фірма "Агро-Діло" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 у справі № 915/959/17 скасувати, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2017 залишити в силі.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-торгівельна фірма "Агро-Діло" 1 600,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.