Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

прокуратури - Савицької О.В.,

позивача - не з'явилися,

відповідачів - Степанишиної А.С., Дабіжи О.А.,

третьої особи - Тарановського Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 (Величко В.А. - головуючий, Бєляновський В.В., Лавриненко Л.В.) та рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2015 (суддя Гуляк Г.І.) у справі

за позовом Прокурора Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради

до Одеської міської ради та Фізичної особи - підприємця Васюхника Володимира Івановича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради,

про визнання незаконним рішення, недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння,

У травні 2015 року Прокурор Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Одеської міської ради і Фізичної особи - підприємця Васюхника Володимира Івановича (далі - ФОП Васюхник В.І.) про визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 р. № 42-V "Про перелік об'єктів комунальної власності м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2006 році та внесення змін до рішень" в частині включення приміщень № 501 підвалу площею 83,8 м-2 по вул. Ольгіївській, 21, визнання недійсним договору купівлі-продажу майна від 28.10.2010 та витребування майна з чужого незаконного володіння, на підставі статей 203, 215, 216, 316, 319, 321, 328, 388 Цивільного кодексу України. У позовній заяві прокурор також просив поновити строк позовної давності.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що спірні приміщення, які є об'єктами культурної спадщини, вибули з володіння Одеської обласної ради не з її волі, були відчужені Одеською міською радою, яка не мала права (повноважень) щодо розпорядження вказаним майном в порушення інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області.

Одеська обласна рада повністю підтримала позовні вимоги зазначивши, що спірне приміщення було відчужене особою, яка не є власником чи уповноваженим зберігачем цього майна, поза волею власника.

У відзиві на позовну заяву Одеська міська рада заперечуючи проти його задоволення вказувала про правомірне розпорядження спірним майном в межах наданих законом повноважень. Крім того, відповідач вказував, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України і такий правовий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Одеська міська рада також наголошувала на тому, що оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено 28.10.2010, то строк позовної давності у даному випадку сплив 28.10.2013.

ФОП Васюхін В.І. у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити позивачу у поновленні строків позовної давності і відмовити у задоволенні позову вказуючи, що на пленарному засіданні Одеської міської ради під час прийняття рішення від 27.06.2006 № 42- V був присутній представник прокуратури, з подальшим направленням прийнятого рішення, на виконання регламенту Одеської міської ради, прокурору. Крім того, опубліковано це рішення було 03.08.2006. При цьому, відчуження об'єкта купівлі-продажу було погоджено структурним підрозділом Одеської обласної державної адміністрації - управлінням охорони об'єктів культурної спадщини, який щорічно звітує обласній раді про здійснення делегованих їй повноважень, а подання з позовною заявою копії охоронного договору від 14.06.2011, укладеного між ФОП Васюхін В.І. і структурним підрозділом Одеської обласної державної адміністрації - управлінням охорони об'єктів культурної спадщини також підтверджує факт обізнаності позивача про оспорюване рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 та свідчить про пропуск позовної давності.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.05.2015 залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.06.2015 (суддя Гуляк Г.І.) у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, зважаючи на недоведеність обставин належності спірного об'єкта нерухомого майна до спільної власності територіальних громад області в особі Одеської обласної ради. При цьому, суд першої інстанції вказав про пропуск прокуратурою строків на звернення до суду на захист інтересів держави в особі Одеської обласної ради без поважних причин.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 (Величко В.А. - головуючий, Бєляновський В.В., Лавриненко Л.В.) рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску прокурором строку позовної давності та недоведеністю наявності поважних причин такого пропуску.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Заступник прокурора Одеської області у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2015 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі вказуючи на правомірність висновку суду апеляційної інстанції про належність спірного об'єкта до спільної власності територіальних громад області та помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підставі пропуску строку позовної давності. Скаржник вважає, що судами безпідставно не взято до уваги, що звернення прокурора з цим позовом стало можливим тільки після ухвалення постанови Одеським апеляційним адміністративним судом у справі № 2-а-412/10/1522, якою визнано протиправними дії виконавчого комітету Одеської міської ради щодо оформлення за Одеською міською радою свідоцтв про право власності на 178 об'єкт культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, визнання протиправними і скасування свідоцтв про право власності Одеської міської ради на ці об'єкти, у тому числі на всю будівлю по вул. Ольгінській, 21 у м. Одеса.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП Васюхін В.І. просить залишити її без задоволення вказуючи, зокрема на правомірність висновку суду апеляційної інстанції про недоведеність прокурором наявності поважних причин пропуску строку позовної давності для звернення з цим позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених місцевим господарським судом, виходячи із такого.

Колегія суддів вважає, що судові рішення у справі підлягають залишенню без змін із таких підстав.

Відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 (534-12) "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" (697-12) 05.11.1991 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 311 (311-91-п) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (далі - Постанова Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 (311-91-п) ), якою затвердив перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Місцевим господарським судом було установлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 (311-91-п) Одеською обласною радою народних депутатів прийнято рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ (далі - рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ) "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області", яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність області, міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатками 1-3.

Відповідно до рішення Одеської обласної Ради народних депутатів № 449-ХХІ від 12.05.1993 "Про заходи охорони та використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області" обласна рада прийняла нерухомі пам'ятки історії і культури у комунальну власність області.

Одеською обласною Радою 24.04.2003 було прийнято рішення № 154-ХХІV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", у розділі 11 додатку закріплено перелік пам'яток культурної спадщини, що належать до спільної власності територіальних громад області.

Рішенням Одеської обласної ради від 22.09.2006 № 73-V затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада. Пункт 8 вказаного Переліку "об'єкти культурної спадщини" діє в редакції пункту 11 рішення обласної ради від 24.04.2003 № 154 - XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада".

Згідно з цим Переліком включено пам'ятку містобудування та архітектури - житловий будинок, споруджений у другій половині XIX століття, розташований по вулиці Ольгіївській у місті Одесі, управління яким здійснює Одеська обласна рада.

На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.09.2008 № 1068 виконкомом Одеської міськради 20.10.2008 р. видано свідоцтво про право власності серії САС № 193148 на нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 83,8 м-2, у м. Одесі по вул. Ольгіївська, 21 територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на вказаний об'єкт нерухомого майна.

Згідно з пунктом 1 рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 № 42-V "Про перелік об'єктів комунальної власності м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2006 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" до цього переліку за № 43 включено приміщення підвалу № 501, загальною площею 83,8 м-2, у м. Одесі по вул. Ольгіївська, 21 для викупу ФОП Васюхником В.І.".

28.10.2010 територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення підвалу № 501, загальною площею 83,8 м-2, у м. Одесі по вул. Ольгіївська, 21 відчужено за договором купівлі-продажу ФОП Васюхнику В.І.

Як уже зазначалося, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради про визнання незаконним рішення Одеської міської ради № 42-V від 27.06.2006 в частині внесення до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2006 році, нежитлових приміщень підвалу № 501, площею 83,8 м-2 по вул. Ольгіївській, 21 у м. Одеса, визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначених нежитлових підвальних приміщень, укладеного 28.10.2010 між відповідачами у справі та витребування спірного майна.

При цьому прокурор, як на підставу позову (відповідні посилання містяться і у касаційній скарзі), вказував на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 у справі № 2-а-412/10/1522, якою було визнано протиправними дії виконавчого комітету Одеської міської ради щодо оформлення за Одеською міською радою свідоцтв про право власності на 178 об'єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у тому числі на об'єкт, розташований по вул. Успенській, 97, в м. Одесі. Також вказаним судовим рішенням було визнано протиправними та скасовано свідоцтва про право власності Одеської міської ради на вищевказані об'єкти, серед яких і свідоцтво про право власності на житловий будинок, ІІ половина ХІХ століття по вул. Ольгіївській, 21 домоволодіння літ. "А", "Б".

Проте, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 у справі № 2-а-412/10/1522 та постанова Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2010 були скасовані постановою Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016, а матеріали справи направлені на новий розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2016 провадження у справі було закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 35 Закону України "Про власність", який діяв на час розмежування майна між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць, було передбачено, що об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Інших підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу об'єкта приватизації приватизаційне законодавство не передбачає.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд першої інстанції дослідивши обставини та зібрані у справі докази, установив і це не спростовано судом апеляційної інстанції, що позивачем не надано, і відповідно, матеріали справи не містять правовстановлюючих документів, інших доказів, які б свідчили про набуття права власності територіальною громадою області в особі Одеської обласної ради на спірне майно та визнав недоведеним порушення прав позивача у даних спірних правовідносинах.

Суд першої інстанції також установив, що на момент прийняття Одеською обласною радою рішення від 22.09.2006 № 73-V право власності на спірне майно за територіальною громадою області в особі Одеської обласної ради зареєстровано не було, а правомірність набуття Одеською міською радою (продавцем) права власності на спірні підвальні приміщення випливає з того, що станом на час їх відчуження в процесі приватизації на користь ФОП Васюхника В.І. право власності Одеської міської ради підтверджувалося чинним рішенням виконкому Одеської міськради від 25.09.2008р. № 1068, яке ніким не оскаржувалося і не скасовувалося, а також свідоцтвом про право власності від 20.10.2008 р. серії САС № 193148 було діючим правовстановлювальним документом на час укладання договору. Доказів зворотного позивачем надано не було, що спростовує доводи касаційної скарги про порушення прав позивача у спірних правовідносинах та незаконність відчуження міською радою спірного майна.

Ураховуючи наведені обставини, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, а не з мотивів спливу позовної давності, і з огляду на це не беруться до уваги доводи прокурора щодо строку позовної давності.

З огляду на викладене касаційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки невірне мотивування оскарженої у справи постанови суду апеляційної інстанції не призвело до ухвалення незаконного по суті судового рішення, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін з мотивів викладених у цій постанові.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі підлягають залишенню без змін, а касаційну скарга залишається без задоволення.

Оскільки підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні, судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2015 у справі № 916/1979/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.