Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Шамова О.А.,

відповідачів - не з'явилися,

третіх осіб - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства селянського фермерського господарства "Гермес"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 (судді: Гетьман Р.А., Слободін М.М., Тихий П.В.) та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.06.2017 (суддя Кульбако М.М.) у справі № 917/97/17

за позовом Фермерського господарства селянського фермерського господарства "Гермес"

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Гребінківської районної державної адміністрації Полтавської області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

про визнання права оренди на земельні ділянки,

У січні 2017 року Фермерське господарство селянське фермерське господарство "Гермес" (далі - ФГ СФГ "Гермес") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом (з урахуванням змін) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру) про визнання недійсними і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 23.04.2015 №1491-СГ про надання дозволу ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га земель із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; наказу ГУ Держгеокадастру від 23.04.2015 №1492-СГ про надання дозволу ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га земель із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; наказу ГУ Держгеокадастру від 14.09.2016 № 6630-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянина ОСОБА_5; наказу ГУ Держгеокадастру від 14.09.2016 № 6631-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянина ОСОБА_6; наказу ГУ Держгеокадастру від 14.09.2016 № 6667-СГ; рішення державного реєстратора Гребінківської районної державної адміністрації Полтавської області Заєць Лариси Володимирівни (далі - Заєць Л.В.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31448682 від 19.09.2016; рішення державного реєстратора Гребінківської районної державної адміністрації Полтавської області Заєць Л.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31448400 від 19.09.2016; запису № 16841065 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1; запису № 16838596 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2; та про визнання за позивачем права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 2.0000 га, земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 2.0000 га, земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 26,6069 га на умовах існуючого договору оренди землі від 04.02.2010 (далі - договір від 04.02.2010), укладеного між сторонами та визнаного поновленим на той самий строк і на тих самих умовах рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.05.2016 у справі № 917/316/16, на підставі статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 27 Закону України "Про оренду землі", статей 26, 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю дій відповідача щодо поділу та передачі у власність фізичним особам земельної ділянки, яка є об'єктом оренди за договором від 04.02.2010 та який було поновлено рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.05.2016 у справі № 917/316/16. Він зазначав, що такі дії були вчинені без урахування зареєстрованого права оренди позивача та судового рішення, яке набрало законної сили, з порушенням встановленого порядку відведення земельних ділянок.

ГУ Держгеокадастру у відзиві просило припинити провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру, з огляду на непідвідомчість спору у цій частині господарському суду, а в іншій частині позову відмовити, посилаючись на те, що визнання права оренди за позивачем на умовах існуючого договору оренди землі від 04.02.2010 є неможливим, оскільки наразі здійснено поділ земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, шляхом виділення трьох нових земельних ділянок, яким присвоєні кадастрові номери та ці земельні ділянки перебувають у приватній власності фізичних осіб.

Гребінківська районна державна адміністрація Полтавської області у запереченнях на позов просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на законність дій державного реєстратора при вчиненні державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.06.2017 (суддя Кульбако М.М.) у позові відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів у даному спорі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 (судді: Гетьман Р.А., Тихий П.В., Слободін М.М.) рішення Господарського суду Полтавської області від 14.06.2017 залишено без змін, а апеляційну скаргу ФГ СФГ "Гермес" - без задоволення.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач невірно обрав спосіб захисту порушеного права та зазначив, зокрема, що спірні накази є актами ненормативного характеру органу виконавчої влади, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання, а тому відсутні підстави для їх скасування та задоволення позовних вимог у частині скасування рішень державного реєстратора, як похідних. Водночас суд зазначив про неможливість задоволення позову і в частині визнання за позивачем права оренди на спірні земельні ділянки, оскільки вони належать на праві власності фізичним особам.

ФГ СФГ "Гермес", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 14.06.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Підставами для скасування судових рішень у справі скаржник вважає неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 33 Закону України "Про оренду землі", статті 84 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Скаржник наголошує на порушенні прав позивача та акцентує, що ГУ Держгеокадастру при передачі у власність земельних ділянок було порушено статтю 118 Земельного кодексу України, статтю 25 Закону України "Про оренду землі", статтю 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав та основних свобод людини (995_004) щодо права "мирного володіння майном". Скаржник вказує, що нові земельні ділянки були сформовані за рахунок земельної ділянки наданої в оренду позивачеві за договором від 04.02.2010, який був поновлений на той самий строк і на тих самих умовах рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.05.2016 у справі № 917/316/16, тобто у даному випадку є порушеним право позивача щодо оренди спірної земельної ділянки, яке підлягає судовому захисту.

Гребінківська районна державна адміністрація Полтавської області у відзиві на касаційну скаргу просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені постанову та рішення у справі залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги та те, що земельні ділянки були надані у власність фізичним особам у встановленому законом порядку.

Водночас вона просила розглянути справу без участі представника райдержадміністрації.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи позивача є підставою для скасування оскаржуваних у справі судових рішень і передачі справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Водночас слід визнати непереконливими аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі ухвалено без дотримання норм матеріального і процесуального права, тому вони підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Залишаючи без змін судове рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи із того, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права.

Однак такі висновки визнаються передчасними через нез'ясування судами усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору, з наданням оцінки усім аргументам учасників справи та зібраним у справі доказам.

Господарськими судами установлено, що 04.02.2010 між Гребінківською районною державною адміністрацією та ФГ СФГ "Гермес" було укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Гребінківському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.02.2010 №041055400005. Згідно з пунктом 8 договору його укладено на 5 (п'ять) років, тобто він діяв до 11.02.2015.

Рішенням Господарського суду Полтавської області 19.05.2016 у справі №917/316/16 визнано поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди землі (кадастровий номер НОМЕР_4) від 04.02.2010, укладений між ФГ СФГ "Гермес" та Гребінківською районною державною адміністрацією, шляхом викладення пункту 8 договору оренди землі від 04.02.2010 у редакції пункту 1 додаткової угоди, поданої ГУ Держгеокадастру нарочним листом-повідомленням 19.02.2016 вх. № 27-1089/0/1-16, а саме: "Поновити на 5 (п'ять) років договір оренди землі, укладений 04.02.2010 між Гребінківською районною державною адміністрацією та СФГ "Гермес", зареєстрований у Гребінківському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах".

Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Суди також установили, що позивач повідомляв розпорядника земельної ділянки про розгляд справи № 917/316/16 у Господарському суді Полтавської області щодо поновлення на новий строк договору оренди землі від 04.02.2010 та просив останнього утриматися від дій щодо передачі цієї землі іншим особам.

Проте 23.04.2015 ГУ Держгеокадастру були видані накази № 1491-СГ, № 1492-СГ, якими надано дозволи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на розроблення проектів землеустрою на земельні ділянки орієнтовною площею 2,0 га, які знаходяться на території Стукалівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області.

У подальшому 14.09.2016 наказами ГУ Держгеокадастру № 6630-СГ, № 6631-СГ були затверджені проекти землеустрою та надані у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 земельні ділянки (кадастрові номери НОМЕР_1, НОМЕР_2).

Державна реєстрація речових прав на вказані земельні ділянки за цими фізичними особами була проведена 19.09.2016.

Крім того, 14.09.2016 було видано наказ ГУ Держгеокадастру № 6667-СГ про надання ОСОБА_8 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в розмірі земельної частки (паю) площею 5,72 умовних кадастрових гектарів земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Згідно з приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції чинній до 15.12.17 (на момент звернення із позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Разом з тим, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України. Частиною 2 цієї норми передбачені способи захисту прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У розумінні приписів наведеної норми позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови подаються, зокрема, щодо визнання речових прав на майно.

За приписами статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій наведених приписів не урахували; не надали належної оцінки тому, що позивач звернувся із цим позовом до суду для захисту свого порушеного права щодо користування земельною ділянкою, яке виникло у нього за договором оренди від 04.02.2010, дія якого була поновлена строком на п'ять років за рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.05.2016 у справі № 917/316/16, і це рішення набрало законної сили. Суди не врахували, що право позивача - речове право оренди земельної ділянки, як того вимагають приписи законодавства, було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.08.2016 (номер запису про інше речове право 15843740), тобто на момент винесення ГУ Держгеокадастру оспорюваних наказів від 14.09.2016 про надання у власність ОСОБА_5, ОСОБА_6 земельної ділянки, щодо якої виник спір, належним землекористувачем цієї земельної ділянки був саме позивач - ФГ СФГ "Гермес".

Як убачається із матеріалів справи, позивач упродовж усього розгляду спору наголошував на незаконності спірних наказів відповідача та проведеної на їх підставі державної реєстрації відповідних прав, оскільки ці накази були винесені з порушенням вимог земельного законодавства та прав позивача як належного землекористувача.

Проте вказані доводи, як того вимагали приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, судами у повному обсязі перевірені не були та не були зазначені доводи, за якими суд відхилив ті чи інші докази та доводи сторін у справі.

Обмежившись посиланням на невірно обраний позивачем спосіб захисту права, суди не встановили за захистом якого порушеного права позивач звернувся із позовом до суду, виходячи із предмету та підстав заявленого позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Тобто позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

За змістом наведеної норми сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Сторонами у господарському процесі є учасники спірного матеріального правовідношення.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому, відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Виходячи із змісту наведених норм, захисту у судовому порядку підлягають порушене право і охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Статтями 23, 24 Господарського процесуального кодексу України у редакції чинній до 15.12.2017, передбачено, що позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно. Господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Згідно зі статтею 27 цього Кодексу треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Зі змісту цієї норми вбачається, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість в результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Причому предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співучасника у справі, а не третьої особи.Отже, не є можливим покладення на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-яких матеріально-правових обов'язків, а також установлення чи захист їхніх прав. Таким чином, є неможливим винесення рішення або ухвали суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.

Як уже зазначалося, ФГ СФГ "Гермес" звернулося до суду із позовом, окрім іншого, про визнання недійсними і скасування наказів ГУ Держгеокадастру від 23.04.2015 №1491-СГ, №1492-СГ про надання дозволів ОСОБА_5, ОСОБА_6 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовними площами по 2,0000 га; наказів ГУ Держгеокадастру від 14.09.2016 №№1492-СГ, № 6631-СГ про затвердження проектів землеустрою та передачі у власність ОСОБА_5, ОСОБА_6 зазначених земельних ділянок; а також визнання недійсними і скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.09.2016 та записів про державну реєстрацію права власності зазначених осіб на вказані земельні ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач послався на порушення своїх прав як належного землекористувача внаслідок передачі за спірними наказами у власність фізичних осіб - ОСОБА_5, ОСОБА_6 поділеної земельної ділянки щодо якої виник спір.

При цьому позов пред'явлено до ГУ Держгеокадастру та Гребінківської районної державної адміністрації Полтавської області.

Господарський суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залучив цих фізичних осіб як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, без урахування приписів чинного на час прийняття оскаржуваних у справі судових рішень процесуального законодавства, тобто суди розглянули справу односторонньо, не з'ясували дійсних прав і обов'язків сторін стосовно предмету спору, не перевірили усіх обставин, що мають значення для справи, чим порушили вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи).

За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84, 99, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Разом із тим, за приписами статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи наведене, висновок господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову визнається передчасним, а тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

Касаційну скаргу Фермерського господарства селянського фермерського господарства "Гермес" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.06.2017 у справі № 917/97/17 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.