У січні 2015 року Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" (далі - ДП " Херсонський морський торговельний порт") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом (з урахуванням змін) до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (далі - ПАТ "СК "Укррічфлот") про стягнення з відповідача 11 882 170,14 грн основного боргу, 3 333 687,04 грн інфляційних втрат та 420 832,62 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі № 910/13850/13 сервітуту щодо причалів 1-7 та причалу комплексного обслуговування флоту, що знаходяться на балансі ДП "Херсонський морський торговельний порт" та розташовані за адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6, не виконав взяті на себе зобов'язання з внесення плати за користування майном, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленій до стягнення сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 у цій справі призначено судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

09.03.2016 до Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експертів за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 29.02.2016 № 3532/15-42/3118-3124/16-42.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2016 призначено повторну судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено експерту Черніну Я.О. На вирішення експертизи поставлено такі питання: "Яка ринкова вартість причалу № 1 (інв. номер 1030030), причалу № 2 (інв. номер 1030031), причалу № 3 (інв. номер 1030032), причалу № 4 (інв. номер 1030033), причалу № 5 (інв. номер 1030034), причалу № 6 (інв. номер 1030035), причалу № 7 (інв. номер 1030036), причалу комплексного обслуговування флоту (інв. номер 1030037), що знаходяться на балансі ДП "Херсонський морський торговельний порт", розташовані за адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6, станом на 03.02.2015? Який розмір (сума) плати за користування ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" причалами на підставі сервітуту з лютого 2015 року? Який розмір (сума) плати за користування ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" причалами на підставі сервітуту за період з грудня 2013 по лютий 2015?"

09.03.2017 до Господарського суду міста Києва надійшов висновок експертів за результатами проведення повторної судової комплексної оціночно-будівельної та економічної експертизи від 15.02.2017 № 05/34-16-17.

Відповідач у відзиві на позов заперечував проти задоволення позову, просив відмовити у позові, посилаючись на те, позивач не має права вимоги до відповідача щодо сплати спірних коштів; розмір плати за користування майном на підставі сервітуту суперечить критеріям, визначеним у пунктах 4, 8, 14, 17 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (786-95-п) .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "СК "Укррічфлот" на користь ДП "Херсонський морський торговельний порт" 823 245,51 грн боргу, 435 883, 31 грн інфляційних втрат та 292 175,85 грн - 3 % річних та 23 269,57 грн судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність зобов'язання у відповідача із внесення на користь позивача плати за користування причалами 1-7 та причалу комплексного обслуговування флоту, що знаходяться на балансі позивача та розташовані адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6, на підставі сервітуту. Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, зазначив, що у зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язку з оплати виставлених позивачем рахунків за користування майном (причалами на підставі сервітуту) за період з грудня 2013 року по січень 2017 року, за відповідачем рахується заборгованість у сумі 823 245,51 грн. Через прострочення у сплаті відповідачем суми основного боргу з відповідача за перерахунком суду підлягає до стягнення також 435 883, 31 грн інфляційних втрат та 292 175,85 грн - 3 % річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 залишено без змін із тих же підстав, а апеляційну скаргу ДП "Херсонський морський торговельний порт" - без задоволення.

ДП "Херсонський морський торговельний порт", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу (з урахуванням доповнень), в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Підставами для скасування судових рішень у справі скаржник вважає порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, посилаючись на наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості та нарахованих на неї 3% річних та інфляційних втрат саме у розмірі заявленому до стягнення позивачем. Скаржник вважає ухвалу місцевого господарського суду про призначення у справі повторної експертизи необґрунтованою, а висновок експерта, складений за результати повторної судової експертизи таким, що не у повній мірі відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має певні недоліки, зокрема щодо методів оцінки, вихідних даних.

Від ПАТ "СК "Укррічфлот" надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких товариство просить ухвалені у справі судові рішення залишити без змін, як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема на те, що варіант розрахунку, застосований експертами, відповідає вимогам пункту 11 Національного стандарту "2 "Оцінка нерухомого майна" (далі -Національного стандарту), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442 (1442-2004-п) ; інформація про доходи та утримання подібних об'єктів нерухомого майна була використана експертами відповідно до вимог пункту 13 Національного стандарту; розрахунок вартості об'єкта дослідження в рамках дохідного підходу із застосуванням методу прямої капіталізації здійснено відповідно до пункту 12 Національного стандарту; застосування експертами методу розбивки при розрахунках теж відповідає вимогам пункту 11 Національного стандарту. Крім того, відповідач зазначає, що у судове засідання викликалися експерти, які надали вичерпні відповіді на запитання суду і учасників справи.

Від ПАТ "СК "Укррічфлот" надійшло повідомлення про зміну типу юридичної особи відповідача - з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот".

Міністерство інфраструктури України у поясненнях до касаційної скарги зазначало, що оцінка висновку експерта має здійснюватися разом з іншими зібраними у справі доказами.

Фонд державного майна України у відзиві на касаційну скаргу зазначав, що Єдиний реєстр об'єктів державної власності формується та ведеться Фондом державного майна України згідно з наданою суб'єктами управління інформацією щодо об'єктів державної власності.

Водночас від ПАТ "СК "Укррічфлот" 27.03.2018 надійшла заява про розподіл судових витрат, яка залишається Верховним Судом без задоволення, оскільки за приписами частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції здійснює розподіл судових витрат лише у разі зміни або ухвалення нового рішення, проте у даному випадку судом касаційної інстанції не змінюються оскаржені судові рішення та не приймається нове рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних у справі судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених судами, виходячи із такого.

Доводи касаційної скарги про обґрунтованість розрахунку суми позову, а отже наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, не можуть бути підставами для скасування оскаржених рішення і постанови у справі, оскільки розрахунок заявленої суми був оцінений та перевірений господарськими судами попередніх інстанцій і визнаний обґрунтованим лише в частині нарахування 823 245,51 грн боргу, 435 883, 31 грн інфляційних втрат і 292 175,85 грн - 3 % річних.

Посилання скаржника на необґрунтованість ухвали місцевого господарського суду про призначення у справі повторної судової експертизи та окремі недоліки висновку експертизи від 15.02.2017 також не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки мотиви призначення експертизи викладені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 08.08.2016, а оцінка висновку судової експертизи надавалася поряд з іншими зібраними у справі доказами та міститься у судовому рішенні.

Колегія суддів зазначає, що господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають у судовому процесі і потребують спеціальних знань (частина перша статті 41 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017). Вимоги до висновку судового експерта та наслідки недостатньої ясності чи неповноти висновку викладено в статті 42 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, а за приписами частини четвертої цієї статті висновок судового експерта для суду не є обов'язковим та оцінюється за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Окрім того, колегія зазначає, що наведені скаржником у поданій касаційній скарзі доводи стосуються оцінки доказів у справі, однак повторна оцінка доказів, на підставі яких господарські суди дійшли висновків про встановлення тих чи інших обставин справи, за приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними відповідачем у відзивах на касаційну скаргу.

Колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають залишенню без змін із таких підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ № 674504, виданого Херсонською міською радою 26.06.2006, гідротехнічні споруди в складі: пасажирські пірси № 23- № 27; вантажні причали № 1- № 7, № 39- № 45; КОФ, № 46 (Херсонська обл., м. Херсон, пл. Одеська, буд. 6), перебувають у державній власності в особі Міністерства транспорту та зв'язку України; ці об'єкти перебувають в управлінні Державного підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (договір управління майном від 31.10.2006, укладений між Державним підприємством "Адміністрація річкових портів" та ДП "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот").

На виконання наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 318 з балансу ДП "Адміністрація річкових портів" передано на баланс ДП "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" вантажні причали № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, причал КОФ, розташовані за адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6 (наказ від 18.06.2009 № 403/А "Про взяття на баланс причалів № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, причалу КОФ, розташованих за адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6"), та між ДП "Адміністрація річкових портів" та ДП "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" підписано акт приймання-передачі від 11.06.2009, затверджений Головою комісії з ліквідації Державного департаменту морського і річкового транспорту 17.06.2009.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі № 910/13850/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2014, на користь ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" строком на 49 років встановлено сервітут, щодо об'єктів нерухомого майна, в тому числі: на вантажні причали № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7 та причал комплексного обслуговування флоту, що знаходяться на балансі ДП "Херсонський морський торговельний порт", розташовані за адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6; серед іншого, встановлено, що ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" вносить річну плату за користування майном у розмірі 15 %, яка встановлюється на підставі критеріїв викладених у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (786-95-п) .

В процесі розгляду спору господарські суди установили та підтверджено матеріалами справи, що позивачем виставлялися відповідачеві рахунки на оплату за користування зазначеним майном (вантажними причалами і причалом комплексного обслуговування флоту) та направлялися акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), які були отримані відповідачем. Проте відповідач повного та вчасного розрахунку із позивачем не здійснив у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість за період з грудня 2013 року по січень 2017 року.

Господарським судом першої інстанції (ухвала суду від 16.02.2015) для визначення річної плати за користування майном згідно з встановленим сервітутом у цій справі призначалася судова оціночно-будівельна експертиза. Втім висновок судової оціночно-будівельної експертизи від 29.02.2016 № 3532/15-42/3118-3124/16-42, господарські суди відхилили у зв'язку з тим, що експертам не було надано низки вихідних документів, які безпосередньо впливають на методологію розрахунків, а саме можливості використання дохідного підходу та розрахунку економічного зносу в рамках витратного підходу; експертами не у повній мірі проведено дослідження вхідних даних для застосування всіх можливих для визначення вартості оцінюваних об'єктів методичних підходів та методів; не у повній мірі визначено види зносу, притаманні оцінюваним об'єктам; не в повній мірі коректно розраховано величини функціонального зносу оцінюваних об'єктів; не враховано відмінності у конструктивних елементах оцінюваних причалів та відібраних на основі даних укрупнених показників відновної вартості об'єктів-аналогів; окремі дані, що використовувалися експертами для розрахунків вартості об'єктів, не підтверджені технічною документацією та даними натурних обмірів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2016 призначено повторну судову оціночно-будівельну експертизу у цій справі, проведення якої доручено Черніну Я.О., та визначено коло питань, які поставлені перед експертом.

Оцінюючи висновок експерта від 15.02.2017 № 05/34-16-17, складений за результатами проведення повторної судової комплексної оціночно-будівельної та економічної експертизи, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, господарські суди установили, що розмір плати за користування ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" причалами на підставі сервітуту за період з грудня 2013 року по січень 2017 року у загальному розмірі складає 823 245,51 грн.

Згідно з частиною 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 402 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, що користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріплені в статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 14 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (786-95-п) , терміни внесення орендної плати визначаються у договорі.

За приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарські суди попередніх інстанцій, здійснюючи судовий розгляд, установили порушення відповідачем своїх зобов'язань з внесення плати за користування причалами та, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми боргу, дійшли висновку про наявність у відповідача заборгованості у сумі 823 245,51 грн за період з грудня 2013 року по січень 2017 року, строк оплати якої настав. При цьому господарські суди, зважаючи на правові наслідки такого порушення, визначені законом (стягнення 3 % річних та інфляційних втрат), дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача (з урахуванням задоволеної суми основного боргу і періоду прострочення) 435 883,31 грн інфляційних втрат та 292 175,85 грн - 3 % річних.

З огляду на установлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини справи та законодавчі приписи, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені господарськими судами, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення у справі ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже підстав для їх скасування немає.