на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 Мартюк А.І. - головуючий, Алданова С.О., Зубець Л.П.) і рішення Господарського суду м. Києва від 14.09.2017 (Сівакова В.В.) у справі

за позовом Фізичної особи - підприємця Решетаря Олега Кириловича

до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" та Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця",

про визнання права власності,

У жовтні 2016 року Фізична особа - підприємець Решетар Олег Кирилович (далі - ФОП Решетар О.К.) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-Західна залізниця") про визнання права власності на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і продовженням колії № 28 станції Бориспіль" з підстав невизнання відповідачем права власності позивача на залізничну під'їзну колію, посилаючись на статті 128, 392 Цивільного кодексу України та статтю 12 Закону України "Про залізничний транспорт".

Позовні вимоги обґрунтовано невизнанням відповідачем права власності позивача, набуте ним за договором від 30.08.2002 купівлі-продажу майнового комплексу, зокрема підкранного шляху довжиною 170 метрів, що полягає у неправомірних діях ДТГО "Південно-Західна залізниця" із погодження нового технічного паспорту під'їзної колії.

У відзиві на позовну заяву ДТГО "Південно-Західна залізниця" заперечувала проти її задоволення зазначаючи, що зазначення у листі-відповіді від 16.06.2016 № П-6/1859 на звернення ФОП Решетаря О.К. про затвердження технічного паспорта під'їзної колії про наявні розбіжності у наданій документації не свідчить про невизнання відповідачем права власності ФОП Решетаря О.К. на належне йому майно.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.11.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 07.03.2017 позов задоволено, з підстав доведення позивачем факту права власності ФОП Решетаря О.К. на спірну споруду підвищеного шляху як титульного володільця.

Постановою Вищого господарського суду України судові рішення скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав не здійснення перевірки та не встановлення обставин щодо того, яке саме підприємство - ДТГО "Південно-Західна залізниця" чи регіональна філія "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" має бути відповідачем у спорі про визнання права власності на спірну споруду підвищеного шляху, у зв'язку з чим визнано передчасним висновок про покладання відповідальності за вказаним позовом на ДТГО "Південно-Західна залізниця".

Під час нового розгляду ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.07.2017 залучено до у часті у справі іншим відповідачем Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017, задоволено позов ФОП Решетаря О.К., визнано за ним право власності на підвищену колію від знаку межа під'їзної колії до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і є продовженням колії № 28 станції Бориспіль". Вирішено питання розподілу судового збору.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ПАТ "Українська залізниця" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду м. Києва від 24.11.2016 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 у справі скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову ФОП Решетаря О.К., зазначаючи про визнання судами права власності за позивачем на частину колії, яка належить залізниці, без з'ясування усіх обставин, зокрема щодо довжини споруди підвищеного шляху, переданої позивачеві за актом приймання-передачі нерухомого майна від 04.09.2002, а також обставин, що колія № 20 по ст. Бориспіль на могла увійти до складу придбаного позивачем цілісного майнового комплексу, оскільки була не під'їзною колією, а вантажно-розвантажувальною колією загального користування, тому не могла бути об'єктом приватизації.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП Решетар О.К. просить залишити її без задоволення, а судові рішення залишити без змін з огляду на правомірність висновків судів про наявність підстав для задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій 30.08.2002 між ФОП Решетарем О.К. (Покупець) та Колективним підприємством "Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт" (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ФОП Решетар О.К. придбав майновий комплекс, розташований у м. Борисполі, Київської області, по вул. Привокзальній, 12 і по вул. Залізничній, 7 і складається із будівлі побутового приміщення площею 291,5 м-2, будівлі гаража площею 117 м-2, споруди підвищеного шляху довжиною 300 м, споруди підкранового шляху довжиною 170 м.

04.09.2002 між сторонами договору складено акт прийому-передачі, згідно з яким Колективне підприємство "Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт" передало, а підприємець Решетар О.К. прийняв нерухоме майно і механізми майнового комплексу, розташованого у м. Бориспіль, Київської області, вул. Привокзальна, 12 і Залізнична, 7, загальною вартістю 113 011,00 грн, у тому числі "споруду підвищеного шляху" вартістю 60 699,00 грн.

Судами попередніх інстанцій також було установлено, що 15.10.2003 ТОВ "Магістральбудпроект" було розроблено технічний паспорт під'їзної залізничної колії ФОП Решетаря О.К. на станцї Бориспіль Південно-Західної залізниці, згідно з яким підвищена залізнична колія ФОП Решетаря О.К. є частиною колії № 20, яка в свою чергу, є продовженням колії № 28 станції Бориспіль.

Крім того, судами установлено, що 22.03.2016 згідно з актом комісійного огляду залізничної під'їзної колії ФОП Решетаря О.К., який складений представниками сторін, було виявлено зокрема відсутність знаку "Межа під'їзної колії" та надано термін для усунення порушень.

27.04.2016 ТОВ "Магістральбудпроект" був розроблений технічний паспорт під'їзної залізничної колії ФОП Решетаря О.К. на станції Бориспіль Південно-Західної залізниці, який ним 27.04.2016 і 01.06.2016 направлявся на адресу Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" для затвердження, проте, затверджений не був.

Листом від 16.06.2016№ П-6/1859 Служба колії Регіональної філії "Південно-західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" повідомила позивача, що надані технічні паспорти частини під'їзної залізничної колії №20 ФОП Решетаря О.К. ст. Бориспіль (2003 та 2016 років) мають ряд невідповідностей, у зв'язку з чим повідомлено про для вирішення спірних питань буде призначена спільна комісія за участі представників сторін, про час та дату проведення якої позивача буде проінформовано додатково.

Як убачається з матеріалів справи предметом спору у цій справі є вимога ФОП Решетар О.К. про визнання права власності на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і продовженням колії № 28 станції Бориспіль" на підставі статті 392 Цивільного кодексу України та статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" з обґрунтуванням позовних вимог невизнанням відповідачем права власності позивача на залізничну під'їзну колію шляхом непогодження технічного паспорту під'їзної колії, поданого позивачем на погодження.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (475/97-ВР) (далі - Конвенція), зокрема стаття 1 Протоколу № 1 передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 2 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України)

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Визначаючи предмет позову, як спосіб захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку про правомірність набуття та наявність у ФОП Решетаря О.К. за договором купівлі-продажу від 30.08.2002 права власності на споруду підвищеного шляху довжиною 300,0 м, яку йому було передано у складі майнового комплексу за договором купівлі-продажу.

Проте здійснюючи судовий розгляд справи суди першої та апеляційної інстанцій не встановлювали обставин стосовно того чи свідчить незатвердження на вимогу ФОП Решетаря О.К. технічного паспорта під'їзної колії, складеного у 2016 році на замовлення позивача через виявлені невідповідності із раніше діючим технічним паспортом під'їзної колії 2003 року і необхідністю призначення спільної комісії із залученням позивача саме про невизнання відповідачами права власності ФОП Решетаря О.К. на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і продовженням колії № 28 станції Бориспіль, про визнання якого останній звернувся до суду. Крім того, судами не встановлено, яким чином прийняття судом такого рішення про визнання за позивачем права власності відновить його порушене право, яким чином це право порушено та ким.

При цьому, як убачається зі змісту позовної заяви, ФОП Решетар О.К. просив суд визнати за ним право власності на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і продовженням колії № 28 станції Бориспіль", посилаючись на набуття цього права на підставі договору купівлі-продажу від 30.008.2002, на той час як пунктом 1 договору передбачено придбання ФОП Решетарем О.К., у тому числі споруди підвищеного шляху довжиною 300 м і споруди підкранного шляху довжиною 170 м. Однак, суди попередніх інстанцій не з'ясовувалися питання чи входила колія № 20 по станції Бориспіль до складу цілісного майнового комплексу, чи є ця колія саме тим майном, яке було придбано ФОП Решетарем О.К. за договором та чи відноситься ця колія до під'їзної колії або була вантажно-розвантажувальною колією загального користування, а відтак чи могла бути об'єктом приватизації.

За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній після 15.12.2017, яка діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, надати оцінку правомірності вимог позивача, оцінити всі доводи учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову, виходячи з його предмета та підстав.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 і рішення Господарського суду м. Києва від 14.09.2017 у справі № 910/17923/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.