У березні 2017 року Фізична особа-підприємець Пономарьов Володимир Іванович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс" про стягнення вартості пошкодженого вантажу в розмірі 19 544 грн. 88 коп.

Матеріально-правовою підставою позову визначені статті 193, 224, 314 Господарського кодексу України, статті 525, 526, 909, 924 Цивільного кодексу України, статті 1, 2, 9, 17, 23, 25 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (до якої Україна приєдналась 01.08.2006).

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс" послалось на відсутність підстав для компенсації, оскільки вантаж був використаний Фізичною особою-підприємцем Пономарьовим Володимиром Івановичем за призначенням.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.03.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.05.2017 позов задоволено повністю. Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс" на користь Фізичної особи-підприємця Пономарьова Володимира Івановича вартість пошкодженого вантажу в розмірі 19 544 грн. 88 коп.

При розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції встановлені такі обставини:

- між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" (Перевізник) та Фізичною особою-підприємцем Пономарьовим Володимиром Івановичем (Експедитор) 01.02.2012 було укладено Договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №4, предметом якого є порядок взаємовідносин, які виникають між експедитором і перевізником при здійсненні автомобільних перевезень вантажів у міжнародному та внутрішньодержавному сполученнях транспортними засобами перевізника по замовленням (заявкам) експедитора та пов'язаних із ними різноманітних послуг;

- відповідно до пунктів 2.2., 4.7., 6.2. цього договору конкретні умови кожного замовлення зазначаються у заявці експедитора і узгоджуються з перевізником. Підтвердженою вважається заявка, підписана сторонами і скріплена їх печатками (штампами). Підтверджена заявка обов'язкова для виконання сторонами і є невід'ємною частиною цього договору. Заявки оформляються за допомогою факсимільного зв'язку. Перевізник зобов'язаний забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу. Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу: при міжнародних перевезення відповідно до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ), при внутрішніх перевезеннях - відповідно до Статуту автомобільного транспорту УРСР;

- між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" (Перевізник) та Фізичною особою-підприємцем Пономарьовим Володимиром Івановичем (Експедитор) 21.09.2016 погоджено заявку № 40 на транспортно-експедиторські послуги до Договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом №4 від 21.09.2012 року, відповідно до якої підлягає перевезенню вантаж - офісні крісла в коробках/меблі 1800-2300 кг збірним вантажем; автомобіль - МАН НОМЕР_2; дата завантаження - 29.09.2016, 7:00 ранку; адреса завантаження Steelcase SA Zone Industrielle Rue Auguste Lumiere F-S7400 Sarrebourg (вантажовідправник - Steelcase SA); місце розвантаження - м. Київ (адреса буде вказана додатково, вантаж привезти до складу вантажоодержувача); строк доставки - 4-6/10/16 о 8 год. 00 хв.; вартість послуг 1180,00 євро по курсу НБУ на день завантаження, оплата по оригіналах документів протягом 10-15 банківських днів;

- відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної №б/н від 29.09.2016 компанія Steelcase SA (вантажовідправник) здійснила завантаження вантажу (офісні меблі) вагою 1623 кг об'ємом 55м3, вантаж було отримано вантажоодержувачем - Дочірнім підприємством з 100 відсотковим іноземним капіталом "Офіс Солюшнз Україна" 05.10.2016, що підтверджується скріпленням печаткою вказаного підприємства у накладній в графі "вантаж отримано". При цьому, у вказаній міжнародній товарно-транспортній накладній зазначено про те, що вантаж було завантажено в інший транспортний засіб без відома отримувача, ушкоджені столешня №WP37149AO до столу XCW37148832, столешня №WP3G15601 до столу XCW3H148055, столешня №WP3GB5J01 до столу XCW3H148055, підлокітник крісла №466160МР;

- вантаж прийнятий перевізником - Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" до перевезення без зауважень та застережень;

- комісією у складі ОСОБА_5 комірника ДП "Офіс Солюшнз Україна", ОСОБА_6 комірника ДП "Офіс Солюшнз Україна", ОСОБА_7 керівника матеріально - технічного забезпечення ДП "Офіс Солюшнз Україна", ОСОБА_8 водія ТОВ "ЕКСПРЕС - ТРАНС", 05.10.2016 складено Акт №2, відповідно до якого при доставці вантажу із Франції автомобілем НОМЕР_1 виявлено ушкодження, а саме подряпини на столешнях WP37149AO до столу XCW37148832 - 1 шт., WP3G15601 до столу XCW3H148055 - 1 шт., WP3GB5J01 до столу XCW3H148055 - 1 шт., подряпина на підлокітнику крісла 466160МР. Акт додається до ЦМР без номеру від 29.09.2016 року, вага 1623 кг. При цьому, вказаний Акт №2 від 05.10.2016 року не підписаний з боку ОСОБА_8 водія ТОВ "ЕКСПРЕС - ТРАНС", проте на Акті міститься відмітка двох осіб - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що водій ОСОБА_8 відмовився підписувати акт;

- як доказ розрахунку вартості пошкодженого вантажу позивачем надано лист вантажовідправника - компанії Steelcase SA за міжнародною товарно-транспортною накладною №б/н від 29.09.2016 року, переклад якого здійснено дипломованим перекладачем Кузик А.В. та засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.О. за реєстровим №344, згідно з яким вартість товарів згідно з рахунком - фактурою 538996 від 29.09.2016 року становить: робочий стіл XCW37148832 - 161,22 євро, вартість 1 столешні WP37149AO до столу XCW37148832 - 110,50 євро, робочий стіл XCW3H148055 - 1006,71 євро, вартість 1 столешні WP3G15601 до столу XCW3H148055 - 240,15 євро, вартість 1 столешні WP3GB5J01 до столу XCW3H148055 - 301,42 євро, вартість підлокітнику до крісла 466160МР - 20,50 євро;

- загальна вартість пошкодженого вантажу при здійсненні перевезення Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" на підставі Заявки № 40 від 21.09.2016 на транспортно-експедиторські послуги до договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом №4 від 21.09.2012 становить 672,57 євро, що еквівалентно станом на дату завантаження вантажу (29.09.2016 року) за офіційним курсом Національного банку України 19 544 грн. 88 коп.;

- позов обґрунтовано тим, що при перевезенні було виявлено пошкодження вантажу, що було зафіксовано в Акті від 05.10.2016, а тому відповідач повинен відшкодувати вартість пошкодженого вантажу, який був прийнятий ним до перевезення. Таким чином, заборгованість відповідача перед Фізичною особою-підприємцем Пономарьовим Володимиром Івановичем становить 19 544 грн. 88 коп.;

- пропозиція Фізичної особи-підприємця Пономарьова Володимира Івановича щодо досудового врегулювання оплати вартості пошкодженого вантажу під час виконання перевезення вантажу згідно із заявкою №40 від 21.09.2016 залишена Товариства з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс" залишена без реагування;

- Фізична особа-підприємець Пономарьов Володимир Іванович відшкодував одержувач вантажу - ТОВ "ВІ-ЕЙ-СІ ГРУП" вартість пошкодженого вантажу.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з встановленого факту неналежного виконання перевізником своїх зобов'язань за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №4 від 21.09.2012 в частині забезпечення збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу.

Зазначений висновок суду першої інстанції ґрунтується на приписах статей 193, 224, 306, 307, 314 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 909, 920, 924, 929, Цивільного кодексу України (435-15) , статей 1, 3, 4, 9, 17, 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 10.05.2017 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки ФОП Пономарьов В.І. відшкодував Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІ-ЕЙ-СІ ГРУП" вартість пошкодженого Товариству з обмеженою відповідальністю "Експрес-Транс" вантажу (меблів), який перевозився у міжнародному сполученні автомобілем відповідача за маршрутом Франція-Україна, він має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи (ТОВ "Експрес-Транс") у розмірі виплаченого відшкодування. Такий висновок суду зроблений з посиланням на статтю 1191 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 10.05.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017, Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес-Транс" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована відсутністю підстав для відшкодування вартості пошкодженого майна у порядку регресу, не встановленням судами дійсного розміру заподіяних збитків; судами не вирішено питання передачі пошкодженого майна у розпорядження перевізника, як особи, що відшкодовує їх повну вартість.

У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець Пономарьов Володимир Іванович заперечує проти її доводів, посилаючись на намагання врегулювання питання передачі пошкодженого вантажу після його оплати; відсутність доказів, які б свідчили про зауваження перевізника під час завантаження товару; відсутність заперечення перевізника факту пошкодження вантажу; відсутність розрахунку перевізника іншої вартості пошкодженого вантажу; не спростування вини у пошкодженні вантажу, прийнятого без зауважень до перевезення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс" прийнято до касаційного провадження та призначено до розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. (головуючий), Вронської Г.О. і Баранця О.М. 17.01.2018 передано касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Транс" на рішення Господарського суду Київської області від 10.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі №910/5040/17.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 25.01.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (2147а-19) перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до пункту 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (2147а-19) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі статтею 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Правовідносини, що виникають з перевезення вантажу регулюються главою 64 Цивільного кодексу України (435-15) .

Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Із зазначеного вбачається, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини 1 статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (частина 1 статті 314 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 314 Господарського кодексу України, у разі втрати вантажу перевізник відповідає перед замовником в розмірі вартості втраченого вантажу.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що перевізник несе відповідальність за збереження вантажу: при міжнародних перевезення відповідно до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ), при внутрішніх перевезеннях - відповідно до Статуту автомобільного транспорту УРСР.

Враховуючи те, що перевезення здійснювалось за міжнародним сполученням Франція - Україна, то до даних правовідносин підлягає застосування положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Відповідно до статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Женева, 19 травня 1956 року (до якої Україна приєдналась 01.08.2006) ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Відповідно до статей 4, 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної; вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Пунктами 1, 2 статті 17 Конвенції визначено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за затримку доставки. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Пунктом 1 статті 18 Конвенції встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Відповідно до статті 23 Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

В той же час, пунктами 4.7, 4.10 договору на перевезення вантажу передбачено, що перевізник зобов'язаний забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу. Перевізник зобов'язаний контролювати процес завантаження/розвантаження транспортного засобу, включаючи перевірку зовнішнього стану упакування, поштучне перерахування вантажних місць і їх маркування на предмет відповідності заявці і CMR або ТТН.

Враховуючи наведені положення законодавства та умов договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що з моменту прийняття вантажу до перевезення без будь-яких зауважень, відповідальність за його схоронність до моменту передання вантажоодержувачу несе перевізник, в даному випадку - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС".

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" не було надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відсутності його вини, як перевізника у пошкодженні вантажу при здійсненні міжнародного перевезення на підставі заявки № 40 від 21.09.2016 на транспортно-експедиторські послуги до договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом №4 від 21.09.2012, з огляду на те, що обов'язок доведення невинуватості перевізника покладається безпосередньо на нього вимогами чинного законодавства, що регулює правовідносини, що виникли між сторонами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що загальна вартість пошкодженого вантажу при здійсненні перевезення Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" на підставі заявки № 40 від 21.09.2016 на транспортно-експедиторські послуги до договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом №4 від 21.09.2012 становить 672,57 євро, що еквівалентно станом на дату завантаження вантажу (29.09.2016) за офіційним курсом Національного банку України 19 544 грн. 88 коп.

Таким чином, встановивши на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів факт неналежного виконання перевізником своїх зобов'язань за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №4 від 21.09.2012 в частині забезпечення збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу, суди попередніх інстанцій задовольнили позов про стягнення з перевізника вартості пошкодженого вантажу в розмірі 19 544 грн. 88 коп., обгрунтовано пославшись на статті 193, 224, 306, 307, 314 Господарського кодексу України, статті 525, 526, 909, 920, 924, 929 Цивільного кодексу України, статті 1, 3, 4, 9, 17, 18, 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції помилково послався у постанові також на статтю 1191 Цивільного кодексу України, оскільки спірні правовідносини сторін у даній справі не є деліктними (позадоговірними), а виникли на підставі укладеного договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом №4 від 01.02.2012 та регулюються зазначеними нормами Господарського кодексу України (436-15) , Цивільного кодексу України (435-15) та Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Помилкове застосування судом апеляційної інстанції статті 1191 Цивільного кодексу України не призвело до прийняття неправильного рішення.

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегією суддів відхиляються доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс", викладені у касаційній скарзі, оскільки вони спрямовані на встановлення нових обставин та переоцінку доказів. Окрім того, такі доводи були розглянуті та їм було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі №910/5040/17 - без змін.