розглянув касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Колос" на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2017 (суддя Желєзна С. П.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 (головуючий суддя - Савицький Я. Ф., судді Діброва Г.І., Ярош А. І.) у справі за позовом Заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровського квартирно-експлуатаційної частини до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, Селянського (фермерського) господарства "Колос" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Кабінету Міністрів України про визнання недійсним договорів оренди землі та витребування земельних ділянок,

Короткий зміст позовних вимог

1. 12.10.2012 Заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Позивач-1), Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району (далі - Позивач-2) звернувся з позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Відповідач-1) та Селянського (фермерського) господарства "Колос" (далі - Відповідач-2) з позовом про визнання недійсними: договору оренди землі № б/н від 28.12.2007 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 2100,0 га; договору оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 144,0 га; договору оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 105,25 га; договору оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 312,5 га; договору короткострокової оренди землі № 59 від 09.11.2011 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 180,0 га, укладених Відповідачами. Витребувати з чужого незаконного володіння - з володіння Відповідача-2 земельні ділянки, передані останньому за: договором оренди землі № б/н від 28.12.2007 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 2100,0 га; договором оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 144,0 га; договором оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 105,25 га; договором оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 312,5 га; договором короткострокової оренди землі № 59 від 09.11.2011 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 180,0 га (далі - Договори).

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач-1, укладаючи Договори, не мав жодних повноважень на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 2841,750 га, розпорядився самовільно і незаконно землями оборони, всупереч вимогам Закону України "Про оренду землі" (161-14) та Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ). Будь-які дозволи щодо передачі земельних ділянок загальновійськового полігону суб'єктам господарювання, у тому числі і Відповідачу-2, ані Позивачем-1, ані Позивачем-2 не надавались. Крім того спірний договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 180,0 га укладений незважаючи на вжиття ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2009 заходів забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу-1 вчиняти дії, пов'язані із наданням стороннім особам в користування земельної ділянки площею 23943 га, яка вилучена з користування військової частини А1366 на підставі розпорядження Відповідача-1.

2. Під час розгляду справи Прокурор неодноразово уточнював заявлені позовні вимоги.

3. 01.12.2016 Прокурор подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив визнати недійсними: договір оренди землі № б/н від 28.12.2007 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 2100,0 га; договір оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 144 га; договір оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 105,25 га; договір оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 312,5 га; договір оренди землі № 59 від 09.11.2011 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 180 га, укладені Відповідачами. Зобов'язати Відповідача-2 повернути Позивачу-1 зі складенням акту прийому-передачі земельні ділянки 2841,754 га, передані Відповідачу-1 за договорами оренди землі: № б/н від 28.12.2007 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 2100 га; № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 144 га; № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 105,25 га; № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 312,5; № 59 від 09.11.2011 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 180 га (остання редакція змісту позовних вимог, прийнята до розгляду судами).

4. Справа розглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

5. 14.05.2013 Вищий господарський суду України вирішив касаційну скаргу Прокурора задовольнити частково. Скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.03.2013 та рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2012. Справу направити до Господарського суду Одеської області на новий розгляд.

Рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, зазначив про те, що позовна заява та заява Позивача про уточнення позовних вимог від 12.11.2012 не носять майновий характер, а отже, оскільки у заяві Позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог, то така заява має розцінюватись як подання іншого позову та підлягає поверненню, так як подана з порушенням статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ). За змістом пункту 4 частини 1 статті 84 ГПК України резолютивна частина судового рішення має містити висновок по кожній із заявлених вимог. Не заперечуючи висновків суду апеляційної інстанції щодо наведеної заяви Позивача від 12.11.2012 про уточнення позовних вимог, суд зазначив, що доля цієї заяви на момент апеляційного перегляду справи вирішена так і не була, оскільки процесуальний документ щодо заяви про уточнення позовних вимог апеляційним судом не виносився.

Короткий зміст рішень суду І та апеляційної інстанцій

6. 26.05.2017 Господарський суд Одеської області рішенням, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2017, вирішив позов задовольнити. Визнати недійсним договір оренди землі № б/н від 28.12.2007 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 2100,0 га, укладений між Відповідачами. Визнати недійсним договір оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 144,0 га, укладений між Відповідачами. Визнати недійсним договір оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 105,25 га, укладений між Відповідачами. Визнати недійсним договір оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 312,5 га, укладений між Відповідачами. Визнати недійсним договір короткострокової оренди землі № 59 від 09.11.2011 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 180,0 га, укладений між Відповідачами. Витребувати від Відповідача-2 та зобов'язати Відповідача-2 повернути Позивачу-1 зі складанням акту приймання-передачі земельні ділянки загальною площею 2841,754 га, передані на підставі договору оренди землі № б/н від 28.12.2007 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 2100,0 га; договору оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 144,0 га; договору оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 105,25 га; договору оренди землі № б/н від 06.04.2009 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 312,5 га; договору короткострокової оренди землі № 59 від 09.11.2011 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 180,0 га.

Судові рішення мотивовані тим, що передача земель, наданих для потреб оборони, здійснюється місцевим органом влади за умови отримання згоди Міністра оборони України, однак жодних доказів та підтвердження надання такої згоди, як і доказів на підтвердження відмови Позивача-1 від спірних ділянок земель оборони, зокрема про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку за Договорами, а також рішення щодо відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України (далі - Третя особа) суду надано не було, що свідчить про те, що Позивач-1 не надавав згоди на передачу спірних земельних ділянок, а отже право користування цими ділянками залишається за ним. Договори укладені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки уповноваженими державними органами не було надано згоди на їх відчуження або надання у користування. Відсутні правові підстави для застосування інституту позовної давності до позовних вимог прокурора, оскільки строк позовної давності розпочався спочатку з дати винесення постанови Одеським апеляційним адміністративним судом від 14.06.2012 у справі № 2-а-3436/08/1570, тобто з 14.06.2012, а позовну заяву подано 12.10.2012, тобто у межах загального трирічного строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 17.10.2017 Відповідач-2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2017, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю (з урахуванням додаткових пояснень, поданих 12.12.2017).

8. 13.12.2017 Позивач-1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить прийняті у справі судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу Відповідача-2 - без задоволення.

9. 31.01.2018 Відповідач-1 подав пояснення, в яких зазначив, що підтримує касаційну скаргу в повному обсязі, просить скасувати прийняті у справі судові рішення, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

10. 09.02.2018 Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу Відповідача-2 залишити без задоволення, а прийняті у справі судові рішення залишити без змін.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. При системному тлумаченні норм Закону України "Про правовий режим майна Збройних Сил України" (1075-14) та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) очевидно, що нерухоме військове майно - це саме об'єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці, а не сама земельна ділянка, яка є окремим об'єктом нерухомого майна, розпорядження яким здійснюється виключно згідно із Земельним кодексом України (2768-14) , а не Законом України "Про правовий режим майна Збройних Сил України" (1075-14) , про що також зазначено у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 924/1025/14. Суди допустили порушення норм матеріального права щодо правових режимів власності, управління та користування землею.

12. Судами помилково застосовано як преюдиційні висновки постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2-а-3436/08/1570, оскільки визнання недійсними розпоряджень, що вичерпали свою дію внаслідок виконання, не поновлює порушеного права Позивача, правові висновки щодо чого викладені Верховним Судом України у постановах від 12.10.2016 у справі № 924/1025/14, від 06.07.2016 у справі № 916/876/13 (3-514гс16), від 11.11.2014 у справі № 21-405а14.

13. Переформування Одеського військового округу Збройних Сил України не є підставою вважати його можливих правонаступників землекористувачами спірних земельних ділянок, а право постійного користування землею не здійснюється за правонаступництвом. Тобто право користування земельною ділянкою у Одеського військового округу Збройних Сил СРСР автоматично припинено після припинення його діяльності, утворений Одеський військовий округ Збройних Сил України та переформований в 1998 році в Південне оперативне командування, яке згідно з даними ЄДРПОУ не є правонаступником будь-яких юридичних осіб, не отримували права постійного користування земельними ділянками відповідно до статей 122, 123, 125 ЗК України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" (1952-15) .

14. З моменту припинення Одеського військового округу збройних сил СРСР земельна ділянка знаходилась в статусі такої, яка не надана у власність або користування, тобто не закріплена за відповідними військовими частинами та установами збройних сил України, що зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 20.08.2014 у справі № 5017/3700/2012.

15. Позивачі не є та не можуть бути належними землекористувачами, у зв'язку із чим їх права відповідно до статті 152 ЗК України не є порушеними та захисту не підлягають.

16. Згідно з позицією постанови Верховного Суду України від 30.10.2012 у справі № 3-49гс12 правовий статус земельних ділянок встановлюється за даними Державного земельного кадастру, однак правовстановлюючих документів полігоном виготовлено не було.

17. Відповідно до вимог статей 24, 141 ЗК України припинення діяльності (ліквідація) юридичних осіб безумовно припиняє їх право на землекористування, про що також зазначається в постановах Вищого господарського суду України від 17.09.2009 у справі № 38/68-29/570, від 30.06.2009 у справі № 7/131-11.

18. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.12.2007 № 1231-р (1231-2007-р) зупинено прийняття, зокрема, міністерствами рішень про відчуження об'єктів державної власності, передачу їх у комунальну власність та вчинення будь-яких інших дій, які можуть призвести до відчуження об'єктів державної власності, спірні договори були укладені саме в період дії мораторію на погоджувальні дії Позивача-1.

19. Суд не навів обґрунтування, у зв'язку з чим і яким чином Відповідач-2 має повернути земельну ділянку і чому саме Позивачу-1, який не був і не є землекористувачем земельних ділянок в розумінні положень ЗК України (2768-14) , а тому повертати йому землі незаконно.

20. З порушенням статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суди визначили, що власником землі є держава в особі Третьої особи, а землекористувачем має бути військова частина, однак постановили повернути землю саме Позивачу-1, а Відповідач-2 на підставі зареєстрованого, а отже визнаного державою в особі Позивача-1, договору оренди користується землею.

21. Згідно із правовою позицією постанови Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 910/27025/14 як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що зазначено також у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 22.03.2017 у справі № 3-148гс16. Прокурор пропустив строк позовної давності, а питання про поновлення цього строку останнім або Позивачами не порушувалось.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

22. Відповідно до статті 35 ГПК України встановлені адміністративними та господарським судами факти належності спірної земельної ділянки військового полігону "Тарутинський" до земель оборони та до сфери управління Позивача-1 має преюдиціальне значення і є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи по суті. Адміністративним судом у справі № К/9991/43671/12 встановлено, що, приймаючи оскаржувані Розпорядження, Відповідач-1 перевищив межі наданих йому повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні зазначеною земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони, що перебувають на праві постійного користування у Позивача-1, належать на праві власності державі та закріплені за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування. Докази того, що Позивач-1 добровільно відмовився від права користування спірною земельною ділянкою відсутні.

23. Доводи Відповідача про те, що спірна земельна ділянка надавалась Одеському військовому округу, який у 1997 році припинив своє існування хибні, оскільки відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 (v0006600-11) , не є самовільним використання земельної ділянки юридичною особою після зміни організаційно-правової форми цієї юридичною особою, якщо земельна ділянка використовується нею на підставі документа, який посвідчує право на земельну ділянку, виданого юридичній особі до її реорганізації.

24. Безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях, та не підтверджуються належними, в розумінні статті 34 ГПК України, доказами, є доводи Відповідача про те, що Прокурору та Позивачам стало відомо про порушення їх прав внаслідок укладених договорів оренди землі під час розгляду справи № 2-а-3436/08/1570, оскільки матеріали вказаної справи ні копій Договорів, ні інших належних та допустимих доказів існування фактично діючих Договорів не містять. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 20.08.2013 у справі № 3-18гс13, в якій зазначив, що Позивачі та Прокурор не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду в іншій справі перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а отже, сама по собі обізнаність прокурора та позивача про наявність оспорюваних правочинів не є підставою для висновку про пропуск строку позовної давності та необхідність застосування статті 267 ЦК України.

25. Питання пропуску Прокурором та Позивачами строку позовної давності вирішувалось під час розгляду аналогічної справи № 5017/3701/2012, в якій Вищий господарський суд України не погодився з висновками суду апеляційної інстанції, які ґрунтувались на тому, що строк позовної давності сплив.

26. Клопотання про застосування позовної давності є незаконним та необґрунтованим, оскільки згідно з пунктом 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів" (v0010600-13) у статті 268 ЦК України наведено вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче порушення.

27. На виконання рішення судів першої та апеляційної інстанцій 15.11.2017 державним виконавцем проведено виконавчі дії, під час яких земельну ділянку полігону загальною площею 2841,754 га вже повернуто до сфери управління Позивача-1.

Відповідач-1

28. Судами не повно встановлено істотні для справи обставини, оскільки не досліджено правового статусу переданої в оренду земельної ділянки, чи перебувала відповідна земельна ділянка у користуванні військової частини, а в подальшому повернута Південному оперативному командуванню чи/або військовій частині А0242, або вилучена до земель запасу органів місцевого самоврядування на підставі директиви Міністерства оборони України від 29.01.2004 № 115/1/01, а також наказу командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004 № 67, відтак судами не встановлено власника такої земельної ділянки на момент укладення оспорюваного правочину, її цільове призначення, вид використання, тобто не здійснено правової ідентифікації земельних ділянок щодо яких прийнято рішення у даній справі, а Позивачами не надано суду належних та допустимих доказів, які б надавали можливість встановити вказані обставини.

29. Судами проігноровано висновки постанови Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 924/1025/14, в якій суд зазначив, що законодавство розмежовує поняття військового майна і земель оборони та встановлює відповідний порядок користування цими об'єктами на підставі спеціальних законів, якими є Земельний кодекс України (2768-14) та Закон України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) .

30. Правову оцінку щодо управління державним майном суди першої та апеляційної інстанцій зобов'язані були надавати відповідно до вимог Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) .

31. Висновки, викладені в постанові Одеського апеляційного адміністративного суду щодо скасування розпорядження Відповідача-1 не можуть мати преюдиціального значення для даної справи, оскільки вказана постанова ґрунтувалась на законодавстві, яке діяло на час прийняття спірного рішення 2005 року, а саме статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України"

32. Судами не враховано висновки Верховного Суду України від 11.10.2014 у справі № 21-405а14 щодо оскарження розпорядження органу виконавчої влади про надання земельної ділянки в користування, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Отже розпорядження 2005 року вичерпало свою дію шляхом виконання.

33. Земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення за результатами інвентаризації відповідно до розпорядження Тарутинської райдержадміністрації від 21.12.2007 № 376/А-2007 "Про затвердження технічної документації з землеутрою щодо інвентаризації земель запасу (колишнього загальновійськового полігону) на території Веселодолинської сільської ради", якому суди не надали правової оцінки.

34. У разі доведення факту порушення майнових прав Позивача-1 у судів були усі правові підстави для застосування вимог статті 261 ЦК України, з огляду на правову позицію постанови Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16.

35. Спірними Договорами не порушено права та законні інтереси Позивачів.

36. Встановлені адміністративними та господарськими судами факти належності спірної земельної ділянки військового полігону "Тарутинський" до земель оборони та до сфери управління Позивача-1 має преюдиціальне значення і є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи по суті.

37. Наведені в касаційній скарзі посилання Скаржника не містять даних, які б вказували на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, а лише вказують на невизнання Відповідачем-2 позову.

Позиція Верховного Суду

38. Суд вважає необґрунтованими доводи Скаржника (пункт 12) щодо помилковості прийняття судами до уваги обставин, встановлених під час розгляду адміністративної справи з посилання на те, що визнані недійсними розпорядження вичерпали свою дію внаслідок виконання з огляду на наступне. Згідно з положеннями частини 3 статті 35 ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи, обставини, встановлені у рішенні адміністративного суду, що набрало законної сили, мають бути враховані згідно з вимогами процесуального закону. Саме лише посилання на те, що такі розпорядження вичерпали свою дію за наявності судового рішення, що набрало законної сили, яким розпорядження скасовані, не може бути підставою неврахування обставин, встановлених у вказаному рішенні під час розгляду цієї справи.

39. Відповідно до частин 1, 2 статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту права власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Судами встановлено, що передані Відповідачем-1 Відповідачу-2 за спірними договорами оренди землі належать до земель оборони, відповідно до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" належать державі на праві власності, знаходяться в управлінні Позивача-1 та закріплені за відповідними військовими формуваннями, з огляду на наведене Суд відхиляє доводи Скаржника (пункти 15, 19, 20) про те, що Позивачі не можуть бути належними землекористувачами, оскільки їх права не порушені та не підлягають захисту, а судами не наведено обґрунтування, чому земельна ділянка підлягає поверненню саме Позивачу-1. При цьому, враховуючи наведені обставини, наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його визначено законом, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14. За наведених обставин Суд не приймає до уваги посилання Скаржника (пункти 14, 16) на те, що земельна ділянка знаходилась у статусі такої, що не надана у власність, а правовстановлюючих документів виготовлено не було.

40. Аргументи Скаржника (пункт 17) щодо того, що відповідно до вимог статей 24, 141 ЗК України припинення діяльності (ліквідація) юридичних осіб безумовно припиняє їх право землекористування, Суд вважає недоречними з огляду на наступне. Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. При цьому підстави припинення права користування земельною ділянкою встановлено статтею 141 Земельного кодексу України, відповідно до якої такими підставами, зокрема, є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом. Разом з тим, за приписами частин 3 та 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частини 2 статті 149 ЗК). З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку про те, передача в оренду спірних земельних ділянок, віднесених до земель оборони, могла здійснюватись лише за умови належного припинення права користування цією землею попереднього користувача. При цьому, пунктами 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483 (v0483322-97) , врегульовано, що за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно зі статтею 27 ЗК України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Таким чином передача земель, наданих для потреб оборони, здійснюється місцевим органом влади за умови отримання згоди Міністра оборони України. Судами встановлено відсутність доказів на підтвердження надання такої згоди, а також на підтвердження відмови Позивача-1 від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, земельними ділянками Тарутинського артполігону, які передані за спірними договорами оренди. При цьому посилання Скаржника (пункт 20) на встановлення розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.12.2007 № 1231-р (1231-2007-р) мораторію на погоджувальні дії Позивача-1 не спростовують необхідності отримання згоди Міністра оборони України на передачу таких земельних ділянок в оренду. Разом з цим посилання Скаржника (пункт 15) на те, що переформування Одеського військового округу Збройних Сил України не є підставою вважати його можливих правонаступників землекористувачами спірних земельних ділянок наведених вище обставин не спростовує та не свідчить про правомірність передачі цих земель в оренду за відсутності відповідного погодження.

41. Суд відхиляє посилання Скаржника (пункт 11) на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 12.10.2016 у справі № 924/1025/14, оскільки визначення розмежування поняття військового майна і земель оборони як такого, що встановлює відповідний порядок користування цими об'єктами на підставі спеціальних нормативних актів, не спростовує обґрунтованого висновку судів попередніх інстанцій про укладення спірних договорів з порушенням норм чинного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини щодо користування землями оборони.

42. Суд погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених у даній справі позовних вимог з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Судами мотивовано зазначено, що неправомірна передача спірних земельних ділянок в оренду суб'єктам підприємництва стало підставою для застосування з боку як прокурора, так і позивачів низки правових заходів, спрямованих на відновлення таких прав, які об'єднані метою відновлення порушеного права державної власності на землю, в рамках вжиття яких Прокурором і було подано адміністративний позов, за результатами розгляду якого 14.06.2012 Одеським апеляційним адміністративним судом винесено постанову у справі № 2-а-3436/08/1570. Таким чином наступним етапом відновлення порушених прав Позивачів стало звернення Прокурора із окремими позовними вимогами до орендарів, яким було передано землі загальновійськового полігону. Таким чином суди попередніх інстанцій правильно застосували приписи наведеної норми та дійшли мотивованого висновку про відсутність підстав для застосування до заявлених позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності, оскільки після прийняття зазначеної постанови апеляційним адміністративним судом, строк позовної давності, на підставі частини 3 статті 264 ЦК України, розпочався спочатку з дати винесення цієї постанови, тобто з 14.06.2012, при цьому позовну заяву подано 12.10.2012, тобто у межах встановленого загального строку позовної давності. За наведених підстав Суд відхиляє доводи Скаржника (пункт 21) про те, що Прокурор пропустив строк позовної давності.