У липні 2013 року ТОВ "Лінія Стилю" звернулось до господарського суду Миколаївської області з заявою про визнання його банкрутом відповідно до ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, яка діє з 19.01.2013).

Постановою господарського суду Миколаївської області від 19.09.2013 у справі №915/1274/13 ТОВ "Лінія Стилю" визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором ТОВ "Лінія Стилю" Кияновську Л.В., яка виконувала повноваження голови ліквідаційної комісії з наданням їй повноважень відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

05.07.2016 ліквідатор ТОВ "Лінія Стилю" Кияновська Л.В. подала до господарського суду Миколаївської області заяву про дострокове припинення своїх повноважень.

05.07.2016 арбітражний керуючий Сірошенко О.Ф. подав до господарського суду Миколаївської області заяву про участь у справі про банкрутство в якості ліквідатора.

02.09.2016 представник ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області звернувся до суду з клопотанням про дострокове припинення повноваження ліквідатора ТОВ "Лінія Стилю" Кияновської Л.В. та призначення ліквідатором ТОВ "Лінія Стилю" Репченко Ю.А.

06.09.2016 арбітражним керуючим Репченко Ю.А. подано до господарського суду Миколаївської області заяву про участь у справі про банкрутство в якості ліквідатора.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.02.2017 у справі №915/1274/13 клопотання ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області задоволено частково; призначено ліквідатором ТОВ "Лінія Стилю" арбітражного керуючого Репченко Ю.А.; у задоволенні клопотання ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області в іншій частині - відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 у справі №915/1274/13 апеляційну скаргу арбітражного керуючого Сірошенко О.Ф. задоволено частково; ухвалу господарського суду Миколаївської області від 23.02.2017 скасовано; справу №915/1274/13 передано на розгляд господарському суду Миколаївської області на стадію призначення ліквідатора боржника.

24.07.2017 арбітражний керуючий Сірошенко О.Ф. звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з заявою від 20.07.2017 вих.№ 01-19/39 про прийняття додаткової постанови до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 з посиланням на те, що судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 судді: Жеков В.І.- головуючий, Лашин В.В., Мишкіна М.А.) у справі № 915/1274/13 заяву арбітражного керуючого Сірошенко О.Ф. задоволено, стягнуто з ТОВ "Лінія Стилю" на користь арбітражного керуючого Сірошенко О.Ф. суму судового збору за розгляд справи в апеляційному порядку у розмірі 1600, 00 грн.

Не погоджуючись із вказаною додатковою постановою, ліквідатор ТОВ "Лінія стилю" - арбітражний керуючий Репченко Ю.А. звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у справі № 915/1274/13 та відмовити арбітражному керуючому Сірошенку О.Ф. в задоволенні заяви про прийняття додаткової постанови.

Підставами для скасування оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції ліквідатор банкрута зазначає порушення та неправильне застосування судом апеляційним інстанцій норм матеріального і процесуального права. Зокрема, заявник касаційної скарги посилається на те, що:

- згідно ст. 49 ГПК України при частковому задоволенні заяви судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно, а отже, апеляційним судом порушено вимоги названої норми, оскільки при частковому задоволенні апеляційної скарги арбітражного керуючого Сірошенка О.Ф. на його користь стягнута вся сума судового збору;

- якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору, проте, предметом судового розгляду були клопотання кредитора - ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області та клопотання (особисте) арбітражного керуючого Сірошенка О.Ф., відтак, витрати по сплаті судового зору було помилково покладено на банкрута - ТОВ "Лінія Стилю";

- апеляційним судом порушено порядок розгляду заяви про прийняття додаткової постанови: з заявою учасники справи ознайомлені не були, заява була розглянута без проведення судового засідання, чим порушено право на захист ТОВ "Лінія Стилю".

Арбітражний керуючий Сірошенко О.Ф. звернувся до Верховного Суду з запереченнями проти відкриття касаційного провадження та просив залишити касаційну скаргу ліквідатора ТОВ "Лінія стилю" - арбітражного керуючого Репченко Ю.А. на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у справі № 915/1274/13 без руху з посиланням на те, що касаційна скарга була подана після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення пропущеного строку, а також до касаційної скарги не додано доказів сплати судового збору.

У відзиві на касаційну скаргу арбітражний керуючий Сірошенко О.Ф. заперечує проти поданої ліквідатором ТОВ "Лінія стилю" - арбітражним керуючим Репченко Ю.А. касаційної скарги та просить оскаржувану додаткову постанову залишити без змін. Обґрунтовуючи свою позицію, арбітражний керуючий Сірошенко О.Ф. посилається на те, що заявником касаційної скарги не зазначено, в чому саме полягає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та вважає додаткову постанову законною та такою, що відповідає приписам ст. 49 ГПК України. Разом з тим, арбітражний керуючий Сірошенко О.Ф. посилається на норми ч. 3 ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і ч. 3 ст. 287 ГПК, стверджуючи про те, що оскаржуване ліквідатором банкрута судове рішення - додаткова постанова не підлягає касаційному оскарженню, відтак, на його думку, не може бути прийнята до розгляду Верховним Судом.

Представники сторін в судове засідання Касаційного господарського суду 21.03.2017 не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 88 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної додаткової постанови) господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Частиною 7 ст. 49 ГПК України (в зазначеній редакції) передбачено, що якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Аналогічні приписи передбачені і ч. 14 ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), відповідно до яких, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з аналізу наведених норм, суд касаційної інстанції здійснює розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення. У випадку скасування рішення господарського суду з передачею справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 було скасовано ухвалу суду першої інстанції, а справу передано на розгляд господарському суду Миколаївської області на стадію призначення ліквідатора боржника, то підстави для прийняття додаткового рішення (постанови) про розподіл судових витрат у суду апеляційної інстанції були відсутні.

Порушення наведених вище норм процесуального права в даному випадку є підставою для скасування додаткової постанови, оскільки це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (ч. 2 ст. 311 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє аргументи арбітражного керуючого Сірошенка О.Ф. про відповідність оскаржуваної додаткової постанови нормам чинного законодавства.

Разом з тим, колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє доводи арбітражного керуючого Сірошенка О.Ф. про відсутність підстав для прийняття до розгляду Верховним Судом касаційної скарги ліквідатора ТОВ "Лінія стилю" - арбітражного керуючого Репченко Ю.А. на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у даній справі з огляду на наступне.

Нормами ч. 2 ст. 88 ГПК України чітко визначено можливість оскарження додаткового рішення, ухвали.

Частиною 3 ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", на яку послався арбітражний керуючий Сірошенко О.Ф. у відзиві, встановлено можливість оскарження в касаційному порядку постанов апеляційного господарського суду, прийнятих за результатами перегляду відповідних судових рішень суду першої інстанції під час розгляду справи про банкрутство. Однак, зазначена норма не може бути застосована при касаційному перегляді додаткового рішення (постанови) суду апеляційної інстанції, оскільки останнім вирішено питання про розподіл судових витрат, а не переглянуто по суті відповідне судове рішення суду першої інстанції у даній справі про банкрутство.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України). Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ Sunday Times v. United Kingdom суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа Steel and others v. The United Kingdom).

Відтак, відмова в прийнятті касаційної скарги на додаткове рішення, оскарження якого прямо передбачено нормами ГПК України (1798-12) , суперечить принципу правової визначеності і тим самим шкодить інтересам необмеженої кількості учасників цивільного обороту.

Разом з тим, стосовно доводів арбітражного керуючого Сірошенка О.Ф. про необхідність залишення касаційної скарги на додаткову постанову без руху, колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 прийнято до провадження касаційну скаргу арбітражного керуючого - ліквідатора ТОВ "Лінія стилю" Репченко Ю. А. на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у справі № 915/1274/13, розгляд справи призначено на 20.12.2017.

Підпунктом 4 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (1798-12) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hor№sby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgme№ts a№d Decisio№s 1997-II).

Виходячи з аналізу норм Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (1798-12) (в редакції, чинній з 15.12.2017) та враховуючи чинну ухвалу Вищого господарського суду України про прийняття до провадження касаційної скарги арбітражного керуючого - ліквідатора ТОВ "Лінія стилю" Репченко Ю. А., Касаційний господарський суд здійснює розгляд касаційної скарги спочатку, проте, позбавлений права повторно розглядати її матеріали на предмет їх відповідності вимогам ГПК (1798-12) та вирішувати питання про залишення касаційної скарги без руху або повернення касаційної скарги.

У той же час, слід зважити на те, що: в силу приписів ст. 88 ГПК (в редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваної додаткової постанови), додаткове рішення ухвалюється у тих випадках, коли господарський суд, зокрема, не прийняв рішення щодо розподілу судових витрат по результатам розгляду справи; судом апеляційної інстанції встановлено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду; додаткове рішення за своєю суттю є способом виправлення неповноти судового рішення; нормами Закону України "Про судовий збір" (3674-17) не передбачено ставки, від якої обчислюється судовий збір за подання до господарського суду апеляційних та касаційних скарг на додаткове рішення.

Відтак, колегією суддів відхиляються твердження арбітражного керуючого Сірошенка О.Ф. про невідповідність касаційної скарги ліквідатора банкрута вимогам ГПК України (1798-12) та відсутність підстав для відкриття Верховним Судом касаційного провадження.

Таким чином, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, передбачених п. 3 ч.1 ст. 308 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), касаційна скарга ліквідатора банкрута підлягає задоволенню, а оскаржувана додаткова постанова Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у справі № 915/1274/13 - скасуванню з прийняттям нового рішення у справі - про відмову в задоволенні заяви арбітражного керуючого Сірошенка О.Ф. про прийняття додаткової постанови щодо розподілу судових витрат.