У квітні 2017 року ПАТ "Укрнафта" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про спонукання ТОВ "Львівгаз збут" (далі - відповідач) укласти договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами та просило суд визнати укладеним між ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Львівгаз збут" договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в редакції ПАТ "Укрнафта".

Позовна заява мотивована тим, що відповідач неправомірно відмовився від підписання договору №16/469-Р переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами. Позивач, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 176 ГК України, вважає, що відповідно до Постанови НКРЕКП від 12.01.2015 № 9 (z0289-15) "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом" та постанови від 30.09.2015 № 2516 (z1505-15) , якою затверджено Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, ТОВ "Львівгаз збут" зобов'язане укласти договір №16/469-Р переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в редакції, запропонованій позивачем, оскільки укладання такого договору є необхідною складовою постачання природного газу населення. Окрім того, позивач посилається на те, що у межах спірного договору він не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, адже фактично надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, а тому слід вважати, що такий вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України "Про ринок природного газу" (329-19) та Кодексом газотранспортної системи. По суті послуга з переміщення газу внутрішньопромисловими газопроводами є похідною від основного виду діяльності та надається на договірних засадах.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.06.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.07.17 у справі №914/813/17 (суддя Запотічняк О.Д.) в задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрнафта" до ТОВ "Львівгаз збут" про визнання укладеним договору переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в редакції ПАТ "Укрнафта" відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено, що укладення договору, який є предметом спору, є обов'язковим для відповідача.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 (судді: Кордюк Г.Т. - головуючий, Давид Л.Л., Галушко Н.А.) рішення Господарського суду Львівської області від 12.07.2017 у справі № 914/813/17 залишено без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "Укрнафта" - без задоволення.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ПАТ "Укрнафта" звернулося з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 12.07.2017 і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 у справі № 914/813/17 та прийняти нову постанову, якою задовольнити повністю позовні вимоги ПАТ "Укрнафта" до ТОВ "Львівгаз збут" про спонукання укласти договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами ПАТ "Укрнафта", в редакції, запропонованій ПАТ "Укрнафта".

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень ПАТ "Укрнафта" зазначає порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Зокрема, заявник касаційної скарги посилається на те, що:

- укладення договору на переміщення природнього газу є обов'язковим, оскільки є необхідною складовою постачання природнього газу населення.

При цьому, позивач посилається на приписи Постанови НКРЕКП від 12.01.2015 № 9 (z0289-15) "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом", якими визначено, що: договір на постачання природнього газу - це письмова домовленість сторін (газопостачального підприємства, газорозподільчого підприємства та споживача), що укладається відповідно до типового договору, затвердженого в установленому законодавством України порядку, згідно з якого газопостачальне підприємство через газові мережі газорозподільчого підприємства зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість природного газу в розмірі, строк та порядку, передбаченому договором ( п. 1.3 розділу I Постанови); провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом можливе при укладенні договорів (контрактів) купівлі-продажу природного газу з власниками газу, договори на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/або договори на розподіл природного газу (за умови, що газопостачальне та газорозподільне підприємство - окремі юридичні особи), а також договори на постачання природного газу, укладені із споживачами, які знаходяться на території ліцензованої діяльності. Обов'язкові умови цих договорів установлені у типових договорах, затверджених в установленому законодавством України порядку (пункт 3.1. (3) розділ III Постанови НКРЕКП від 12.01.2015 №9 (z0289-15) );

- ПАТ "Укрнафта" не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, адже фактично надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, а тому така послуга, на його думку, є похідною від основного виду діяльності та надається на договірних засадах;

- передбачений обов'язок для керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природнього газу та газодобувних підприємств укладати договори на транспортування (переміщення) природнього газу внутрішньопромисловими трубопроводами;

- обов'язковість укладення договорів на переміщення природнього газу внутрішньопромисловими газопроводами встановлена також Алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природнього газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2516 (z1505-15) , яким передбачено, що обов'язок розрахунку нормативу перерахування коштів та подання його на затвердження в НКРЕКП покладено саме на газопостачальні підприємства яким, зокрема, є позивач.

У відзиві на подану позивачем касаційну скаргу ТОВ "Львівгаз збут" заперечує проти касаційної скарги та просить оскаржувані рішення Господарського суду Львівської області від 12.07.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 у справі № 914/813/17 залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "Укрнафта" - без задоволення. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на те, що:

- ТОВ "Львівгаз збут" не зобов'язаний укладати договір, запропонований позивачем в силу відсутності прямої вказівки в законодавстві на його укладення;

- Алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, на який посилається позивач, передбачено можливість лише у випадку використання газопостачальним підприємством внутрішньопромислових трубопроводів газовидобувних підприємств (тобто за певних обставин) укладення договорів на переміщення природнього газу, але не їх обов'язковість.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 16.12.2016 ПАТ "Укрнафта" на адресу ТОВ "Львівгаз збут" було направлено для укладення підписаний представником позивача проект договору №16/469-Р переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

05.01.2017 позивачем отримано відповідь від відповідача, в якій останній повідомив про відмову у підписанні зі свого боку зазначеного договору, у зв'язку із відсутністю потреби отримувати від ПАТ "Укрнафта" послуги з переміщення газу внутрішньопромисловими газопроводами.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну. (ст. 6 ЦК України).

Згідно норм ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, встановлено, що відповідачем не було надано позивачеві згоди на укладення даного договору.

Відповідно до ч.3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Спір у цій справі виник з приводу обов'язковості укладення сторонами договору про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Відповідно до ч. 1 ст. 306 ГК України, транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності, що регулюється зокрема нормами даного Кодексу.

Пунктом 45 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу; газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

Статтею 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено поняття магістральних та промислових трубопроводів (приєднані мережі), зокрема, магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

Відповідно до ст. 13 "Про трубопровідний транспорт" діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом, ремонтом та експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту, здійснюється на підставі ліцензії. Ліцензії видаються в порядку, встановленому законодавством.

В силу приписів ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу", транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.

За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.

Регламентом функціонування газотранспортної системи України є Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за №2493 (z1378-15) . Кодекс також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.

Відповідно до п. 4 глави 3 розділу І Кодексу газотранспортної системи, експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключно оператор газотранспортної системи.

Згідно з п. 5 Кодексу газотранспортної системи, договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про ринок природного газу", оператор газотранспортної системи є юридичною особою, яка не є складовою вертикально інтегрованої організації і здійснює свою господарську діяльність незалежно від діяльності з видобутку, розподілу, постачання природного газу, діяльності оптових продавців. Оператор газотранспортної системи не може провадити діяльність з видобутку, розподілу або постачання природного газу.

Отже, нормами чинного законодавства визначено, що транспортування природного газу може здійснюватись лише в межах газотранспортної системи, на підставі договору, укладеного з оператором газотранспортної системи.

Діяльність з транспортування природного газу є монопольним видом діяльності, яка регулюється НКРЕКП відповідно до вимог Закону України "Про природні монополії" (1682-14) .

Оператором газотранспортної системи України, відповідно до постанови НКРЕКП від 28.02.2013 № 211 (v0211862-13) "Про видачу ліцензії з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз", є ПАТ "Укртрансгаз".

Експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно оператори ГРМ (п. 1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем).

Згідно п. 27-28 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", постачальник природного газу - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу. Постачання природного газу господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, згідно Статуту ПАТ "Укрнафта", копія якого долучена до справи, що розміщений на офіційному сайті позивача http://www.ukrnafta.com ПАТ "Укрнафта" є газовидобувним підприємством.

Внутрішньопромислові трубопроводи позивача є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу і ПАТ "Укрнафта" не має жодних правових підстав стверджувати, що в даному випадку воно надає послуги з переміщення природного газу. Вартість транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не входить до вартості послуг, які сплачує споживач за транспортування газу, а відноситься на собівартість видобутку газу і повинно враховуватись у ціні на газ власного видобутку.

Колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє аргументи заявника касаційної скарги про те, що укладення договору на переміщення природнього газу є обов'язковим в силу приписів Постанови НКРЕКП від 12.01.2015 № 9 (z0289-15) та Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природнього газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2516 (z1505-15) , з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 постанови НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (v0201874-17) , постанову НКРЕКП від 12.01.2015 № 9 (z0289-15) "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом", на яку посилається ПАТ "Укрнафта" у позові, скасовано.

З 26.03.2017 в Україні діють нові, затверджені п. 1 постанови № 201 (v0201874-17) Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу. Вказаними ліцензійними умовами обов'язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не передбачено.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування обов'язковості укладення спірного договору позивач посилався на п.п. 13, 29 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки (далі - Алгоритм), затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2516 (z1505-15) . Вказаними нормами передбачено можливість, за певних обставин укладення договорів на переміщення природного газу.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що вказаний Алгоритм встановлює порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, а також механізм розрахунку зазначеними постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки операторів газотранспортної та газорозподільних систем, газопостачальних підприємств та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптових продавців, а тому цей Алгоритм за своїм призначенням не є нормативно-правовим актом, який регулює питання обов'язковості укладення будь-яких договорів і не містить таких положень. При цьому, в п. 29 Алгоритму зазначено не про обов'язковість укладення певних договорів а про уповноваження керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу на забезпечення своєчасності укладення відповідних договорів, без зазначення, яких саме.

Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2516 (z1505-15) також не затверджено типового договору, обов'язкового для укладання певними суб'єктами господарювання.

Крім цього, зазначений Алгоритм та постанова НКРЕКП від 30.09.2015 №2516 (z1505-15) є підзаконними нормативно-правовими актами, в той час як відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України обов'язковість укладення господарського договору повинна встановлюватися прямою вказівкою закону.

Враховуючи вкладене, наведені ПАТ "Укрнафта" у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм чинного законодавства.

Водночас, колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, оскільки вони ґрунтуються на встановлених у справі фактичних обставинах та нормах матеріального права.

З огляду на зазначене, касаційних суд вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що позивач не довів наявності правових підстав (прямої вказівки закону) для укладення договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в судовому порядку.

При цьому, слід зазначити, що оцінка доводів сторін у даній справі та наявних доказів була здійснена судами з дотриманням вимог процесуального права - ст. ст. 4-7, 43 ГПК України (1798-12) (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судами обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що оскаржувані постанова Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 12.07.2017 у даній справі прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права, тому підстав для їх зміни або скасування не вбачається.