розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Грищенка Євгенія Сергійовича щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 206, частин першої, другої статті 309, частини третьої статті 392, частини четвертої статті 399 Кримінального процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Сліденка І.Д. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

1. Суб'єкт права на конституційну скаргу - Грищенко Є.С. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають частині першій статті 24, частинам першій, другій статті 55, частині першій статті 62, пунктам 1, 3, 5, 8 частини другої статті 129 Конституції України (є неконституційними), положення статті 206, частин першої, другої статті 309, частини третьої статті 392, частини четвертої статті 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - Кодекс).

На думку автора клопотання, оспорювані положення Кодексу (4651-17) виключають "можливість апеляційного оскарження ухвал, які є явно незаконними та такими, що не передбачені КПК України (4651-17) ".

Грищенко Є.С. стверджує про існування процесуальної нерівності скаржника і посадової особи (слідчого, прокурора, слідчого судді) щодо оскарження ухвали, постановленої за скаргою в порядку, встановленому статтею 206 Кодексу, оскільки явка у суд вказаних посадових осіб, дії яких є предметом оскарження, є необов'язковою, що позбавляє їх права представляти свою позицію перед судом та ставить у процесуально невигідне становище. Також, на його думку, передбачена статтею 206 Кодексу слідчому судді можливість давати обов'язкову для інших органів і судів юридичну оцінку, яка є об'єктивною стороною злочину, відповідальність за який визначена статтею 371 Кримінального кодексу України, суперечить частині першій статті 62 Конституції України, оскільки порушує презумпцію невинуватості відносно слідчого, прокурора і слідчого судді (які як посадові особи беруть участь у затриманні та/або обранні запобіжного заходу), а сама ухвала є доказом винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, встановлених частиною першою статті 366, частиною першою статті 371 Кримінального кодексу України. Зокрема, Грищенко Є.С. вважає, що він не мав рівних процесуальних прав та гарантій змагальності, а також юридичної можливості надати заперечення на підготовчому провадженні, що фактично позбавило його можливості захищатись від висунутого обвинувачення.

2. Вирішуючи питання про відкриття конституційного провадження у справі, Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України виходить із такого.

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) конституційною скаргою є подане до Конституційного Суду України письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (254к/96-ВР) (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб'єкта права на конституційну скаргу (частина перша статті 55); у конституційній скарзі має міститись обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону (пункт 6 частини другої статті 55); конституційна скарга вважається прийнятною за умов її відповідності вимогам, передбаченим, зокрема, статтею 55 цього закону (абзац перший частини першої статті 77).

Із аналізу конституційної скарги та долучених до неї матеріалів вбачається, що автор клопотання, цитуючи окремі норми Конституції України (254к/96-ВР) і законів України, міжнародних актів, рішення Конституційного Суду України та посилаючись на практику Верховного Суду України, Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, не навів обґрунтування тверджень щодо неконституційності положень статті 206, частин першої, другої статті 309, частини третьої статті 392, частини четвертої статті 399 Кодексу, а фактично висловив незгоду із судовим рішенням Верховного Суду від 25 червня 2020 року, ухваленим у його справі про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою. Проте незгода з судовими рішеннями не є підставою для відкриття конституційного провадження у справі (ухвали Другого сенату Конституційного Суду України від 6 червня 2018 року № 17-у(ІІ)/2018 (v017u710-18) , від 6 червня 2018 року № 18-у(ІІ)/2018 (v018u710-18) ). Суб'єкт права на конституційну скаргу виклав власні міркування щодо застосування оспорюваних норм Кодексу посадовими особами, що не є обґрунтуванням тверджень щодо їх неконституційності у розумінні пункту 6 частини другої статті 55 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Наведене є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" - неприйнятність конституційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 151-1, 153 Конституції України, на підставі статей 7, 32, 37, 55, 56, 62, 77, 86 Закону України "Про Конституційний Суд України", відповідно до § 45, § 56 Регламенту Конституційного Суду України (v001z710-97) Друга колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Грищенка Євгенія Сергійовича щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 206, частин першої, другої статті 309, частини третьої статті 392, частини четвертої статті 399 Кримінального процесуального кодексу України на підставі пункту 4 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" - неприйнятність конституційної скарги.