розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства "А.М.Б." на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 у справі

за позовом Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром" до Акціонерного товариства "А.М.Б.", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Харківська міська рада про стягнення 72 129, 50 грн,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство "Держпром" (далі - ОКВЕП "Держпром", позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "А.М.Б." (далі - АТ"А.М.Б.", відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь 72 129,50 грн. безпідставно збережених коштів. Позов мотивовано тим, що відповідач здійснює фактичне користування земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому нежитлові будівлі, за яке позивач, як постійний користувач земельної ділянки, сплачував земельний податок.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.09.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2017 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2016 скасовано, а справу направлено до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

При новому розгляді справи рішенням Господарського суду Харківської області від 03.07.2017 (суддя Погорелова О.В.) в задоволенні позову відмовлено. На думку суду, фактично у даній справі, позивач просить компенсувати за рахунок відповідача сплачений ним земельний податок, а норми статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) не можуть застосовуватися як підстава для повернення сплачених податків.

Постановою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від (у складі: Россолова В.В., Гетьман Р.А., Тихого П.В.) 04.09.2017 рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, стягнуто з АТ "А.М.Б." на користь ОКВЕП "Держпром" 72 129,50 грн збитків. Постанова мотивована обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ "А.М.Б." у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, недослідженням належним чином обставин справи, невзяттям до уваги відсутності вини відповідача у непереоформленні земельної ділянки, неправильною кваліфікацією спірної суми.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОКВЕП "Держпром" у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін посилаючись на правильність застосування судом норм права. Крім того, позивач зазначає, що на момент подання відзиву відповідачем добровільно повністю виконано постанову Харківського апеляційного господарського суду та сплачено 72 129,50 грн.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України (1798-12) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено, що на підставі рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів від 27.12.1995 № 1032 Виробничо-експлуатаційному підприємству "Держпром", правонаступником якого є Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство "Держпром", надано у постійне користування 1,6318 га землі в межах згідно з планом землекористування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 04.07.1996 серія ХР-35-01-001499 для експлуатації та обслуговування адміністративних, житлових, виробничих та допоміжних будівель і споруд, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 115.

У зв'язку з добровільною відмовою від права користування частиною земельної ділянки у постійному користуванні позивача залишилася земельна ділянка площею 1,0650 га за адресою вул. Котлова, 54 у м. Харкові. Відповідні зміни у землекористуванні відображено у Державному акті на право постійного користування землею серія ХР-35-01-001499.

Рішенням 5 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 20.04.2016 № 194/16 позивачу припинено право користування земельною ділянкою площею 1,0650 га за вказаною адресою за його добровільною відмовою.

При цьому позивач здійснював оплату земельного податку за користування вказаною земельною ділянкою. За період з червня 2013 року по червень 2016 року сплачено земельний податок на загальну суму 152 011,79 грн. Заборгованість за користування земельною ділянкою станом на 11.04.2016 відсутня.

Згідно відомостей, що містяться в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 56395477 від 31.03.2016 1/2 частка нежитлових будівель, які знаходяться за адресою вул. Котлова, 54, у м. Харкові, всього загальною площею 2485,4 кв.м належать на праві спільної часткової власності АТ "А.М.Б." на підставі договору купівлі-продажу № 1312 від 23.06.2011, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мартиросян І.Е., про що було внесено запис № 5480 від 04.07.2011 про державну реєстрацію права власності.

Посилаючись на те, що відповідач, як співвласник 1/2 частки нежитлових будівель, має компенсувати йому витрати по сплаті земельного податку за період з червня 2013 року по червень 2016 року в сумі 72 129, 50 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення безпідставно набутих коштів.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України (далі- ЗК України (2768-14) ) (в редакції станом на дату реєстрації права власності на об'єкти нерухомості) у разі набутті права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Норми права відображають загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. У випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Таким чином, за загальним правилом, зазначеним у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі 6-253цс16).

Суди правильно зазначили, що набуття земельної ділянки відповідачем обумовлюється набуттям права власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці, без якої існування будівель та їх використання є неможливим. Наявність на земельній ділянці об'єктів нерухомості, належних на праві спільної часткової власності відповідачу, свідчить про те, що у нього виникло право на користування частиною земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

У справі, що розглядається, відповідач, набувши право власності на об'єкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці, належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, як на правову підставу своїх вимог послався на положення статей 1212- 1214 ЦК України.

Відповідно до положень статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі статтею 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Оскільки у відповідача не виникло правової підстави в силу закону чи будь-яких цивільних відносин із перерахування спірних коштів позивачу, такий обов'язок у нього не виник і із позову у даній справі. При цьому судом взято до уваги відсутність відомостей про існування договору або будь-якої іншої угоди, укладеної між сторонами, умовами якої передбачалось би, що позивач сплачує податок на землю, а відповідач зобов'язується компенсувати ці витрати.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції самостійно кваліфікував спірну суму як збитки та на підставі статей 224, 225 ЦК України дійшов висновку про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення і відповідно задовольнив позов.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на те, що позов було заявлено саме на підставі статей 1212- 1214 ЦК України, проте апеляційний господарський суд помилково кваліфікував спірні правовідносини та розглянув спір з інших правових підстав, ніж ті, що були зазначені позивачем у позовній заяві. При цьому суд апеляційної інстанції, оцінюючи матеріали справи в контексті норм права, які регулюють збитки, фактично позбавив відповідача права спростовувати докази, які мають значення для встановлення елементів правопорушення, зокрема, щодо вини у неоформленні права користування земельною ділянкою.

Доводи скаржника про неправильну кваліфікацію спірної суми як збитків в розумінні статті 224 Господарського кодексу України, про недослідження судом апеляційної інстанції вини відповідача у неоформленні своєчасно права на земельну ділянку та відсутності протиправної поведінки відповідача, як елементу правопорушення, знайшли своє підтвердження матеріалами справи та приймаються колегією суддів до уваги.

Враховуючи викладене, постанова Харківського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

В зв'язку із задоволенням касаційної скарги витрати зі сплати судового збору за подачу касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 300, 301 306, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "А.М.Б." задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 у справі № 922/2661/16 скасувати, рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2017 залишити в силі.

3. Стягнути з Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром" на користь Акціонерного товариства "А.М.Б." витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 1 653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) гривні 60 копійок.