1. До Господарського суду міста Києва із позовною заявою звернулись Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація та Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" про стягнення з Фізичної особи-підприємця Попелишко Ірини Олексіївни (далі за текстом - ФОП Попелишко І.О.) 103 346,03 грн заборгованості за договором оренди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/32340/15 (суддя Мудрий С.М.) позов задоволено.

3. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 910/32340/15 апеляційну скаргу ФОП Попелишко Ірини Олексіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 року у справі № 910/32340/15 повернуто без розгляду.

4. Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 910/32340/15 мотивована наступним:

4.1. Згідно зі ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

4.2. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 93 ГПК України, апеляційна скарга подається на рішення (постанову) місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу - протягом п'яти з дня їх оголошення місцевим господарським судом.

4.3. Суд апеляційної інстанції встановив, що з відмітки про відправку, яка міститься на звороті останньої сторінки оригіналів процесуальних документів вбачається, що:

4.3.1. ухвалу господарського суду міста Києва від 25.12.2015, якою було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 01.02.2016, було відправлено учасникам судового процесу у даній справі - 29.12.2015, вих.№33;

4.3.2. ухвалу господарського суду міста Києва від 01.02.2016, якою було відкладено розгляд справи, було відправлено учасникам судового процесу у даній справі - 03.02.2016, вих.№33;

4.3.3. рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2016, відправлено учасникам судового процесу у даній справі - 02.03.2016, вих.№33.

4.3.4. Зазначені процесуальні документи надсилалися на адресу Фізичної особи-підприємця Попелишко Ірини Олексіївни згідно інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто, відповідач неодноразово повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи, але не скористався належним чином своїми процесуальними правами та не отримував вищезазначених процесуальних документів, у зв'язку з чим вони поверталися на адресу суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

4.3.5. Крім того, у матеріалах справи наявні докази вручення ФОП Попелишко І.О. тексту рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2016, а саме рекомендоване повідомлення про вручення поштових відправлень: №0103036586919, отримане ФОП Попелишко І.О. 10.03.2016.

4.3.6. Всупереч нормам Господарського процесуального кодексу України (1798-12) апеляційна скарга була подана скаржником до місцевого господарського суду лише 05.10.2017, тобто з істотним порушенням строку передбаченого ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

4.3.7. Таким чином, апеляційний господарський суд у оскаржуваній ухвалі прийшов до висновку про те, що у Скаржника не існувало жодних об'єктивно непереборних, що не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами обставин для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою 4.3.8. За вказаних обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що клопотання Скаржника про поновлення процесуального строку належить відхилити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

5. ФОП Попелишко Ірина Петрівна звернулась через Київський апеляційний господарський суд із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 910/32340/15 у якій просить скасувати вищезазначену ухвалу та направити апеляційну скаргу для розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом ст. ст. 2, 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

6. В обґрунтування підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції Скаржник посилається на те, що документи про виклик до суду та оскаржуване рішення господарського суду міста Києва не направлялись ФОП Попелишко І.П. на всі відомі позивачам адреси, зокрема, на робочу адресу.

6.1. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції мав взяти до уваги те, що з грудня по лютий 2015-2016 Попелишко І.П. перебувала за кордоном про що повідомила Позивача 2 з метою направлення останнім поштової кореспонденції в цей період на робочу адресу (за адресою оренди приміщення).

6.2. Крім того, апеляційний господарський суд мав врахувати, що Попелишко І.П. з лютого по серпень 2016 та з березня по вересень 2017 постійно проживала за межами міста на дачі, не за адресою своєї реєстрації.

6.3. Разом з тим, Попелишко І.П. проведено експертне дослідження, яким установлено, що підпис на поштовому повідомленні про вручення рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у даній справі, належить не Попелишко І.П.

6.4. Про існування оскаржуваного рішення відповідачу стало відомо лише у липні 2017, на особистому прийомі голови Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, що відбулось також за участі керівництва Позивача 2.

6.5. Наведені обставини в сукупності, на переконання скаржника, свідчать, що своєчасне звернення до суду з апеляційною скаргою не залежало від волевиявлення Попелишко І.П., тому оскаржувана ухвала апеляційного господарського суду підлягає скасуванню.

7. До Верховного Суду надійшов відзивів Позивача 2 на касаційну скаргу з проханням залишити оскаржувану ухвалу без змін, а касаційну скаргу відповідача без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Попелишко Ірини Петрівни на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 910/32340/15 та прийнято до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

9. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.

10. Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 304 Господарського процесуального кодексу України, у редакції Закону України № 2147-VІІI від 03.10.2017 (2147а-19) (далі ГПК України (1798-12) ), ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених п.п. 2 і 3 ч.1 ст. 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

11. Відповідно ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

12. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

13. За висновками господарського суду апеляційної інстанції, заявником істотно пропущений строк, протягом якого можливе подання апеляційної скарги та не доведено поважність причини такого пропуску, що є підставою для повернення апеляційної скарги ФОП Попелишко І.О. на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у справі № 910/32340/15 без розгляду, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України (в редакції Закону, що діяла до 15.12.2017).

14.Залишаючи без задоволення касаційну скаргу ФОП Попелишко І.О., Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.

15. Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

16. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

17. За змістом ч. 1 ст. 91 ГПК України (в редакції Закону, що діяла до 15.12.2017), апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається також на ухвали місцевого господарського суду, які оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду у випадках, передбачених ст. 106 ГПК України.

18. Статтею 93 ГПК України (у зазначеній редакції) визначено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду - протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

19. В силу положень ч. 1 ст. 53 ГПК України (у зазначеній редакції), за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи, господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

20. При цьому, ГПК України (1798-12) не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

21. Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, виходячи зі змісту ст. ст. 33, 53 ГПК України (у зазначеній редакції), поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

22. Пунктом 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України (у зазначеній редакції) передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

23. Відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене. До таких висновків щодо поновлення строків оскарження дійшов Верховний Суд України у Постанові від 17.01.2006 у справі №39/62-12/140.

24. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

25. У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

26. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.".

27. Стосовно доводів ФОП Попелишко І.О., про те, що, процесуальні документи суду, а саме, ухвали суду про призначення, відкладення розгляду даної справи та власне оскаржуване рішення на адресу останньої не надходили, а про існування оскаржуваного рішення відповідачу стало відомо лише у липні 2017, на особистому прийомі голови Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, що відбулось також за участі керівництва Позивача 2, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України "Про доступ до судових рішень" (3262-15) (який набрав чинності з 01.06.2006), ст. ст. 2, 4 якого встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Причому, згідно зі ст. 11 цього Закону, не пізніше 01.06.2006 забезпечено постійне внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів, а внесення судових рішень місцевих загальних судів - не пізніше 1 січня 2007 року.

28. У зв'язку із наведеним слід відзначити, що ФОП Попелишко І.О., проявивши належну обачність могла дізнатись з Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною, про рух справи № 910/32340/15 та про винесення господарським судом міста Києва 16.02.2016 рішення у даній справі.

29. Стосовно доводів скаржника, що документи про виклик до суду та оскаржуване рішення господарського суду міста Києва не направлялись ФОП Попелишко І.П. на всі відомі позивачам адреси, зокрема, на робочу адресу, а також щодо не надання належної правової оцінки судом другої інстанції перебування Попелишко І.П. впродовж значного періоду часу за кордоном та за межами міста, тобто не за адресою реєстрації, колегія суддів звертає увагу на таке.

30. У п. 5 ч. 4 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про фізичну особу - підприємця, зокрема, про її місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем).

31. Відповідно до ч. ч. 1, 2 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

32. У ч. 1 ст. 64 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) визначено, що суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

33. У ст. 87 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) визначено, що повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

34. Отже, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України, у редакції, що діяла до 15.12.2017.

35. Відповідно до пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

36. Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

37 Як встановив апеляційний господарський суд у оскаржуваній ухвалі, з відмітки про відправку, яка міститься на звороті останньої сторінки оригіналів процесуальних документів вбачається, що: ухвалу господарського суду міста Києва від 25.12.2015, якою було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 01.02.2016, було відправлено учасникам судового процесу у даній справі - 29.12.2015, вих.№33; ухвалу господарського суду міста Києва від 01.02.2016, якою було відкладено розгляд справи, було відправлено учасникам судового процесу у даній справі - 03.02.2016, вих.№33; рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2016, відправлено учасникам судового процесу у даній справі - 02.03.2016, вих.№33.

38. Суд другої інстанції встановив, що зазначені процесуальні документи надсилались на адресу Фізичної особи-підприємця Попелишко Ірини Олексіївни згідно інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

39. З огляду на наведені норми та встановлені судом другої інстанції обставини, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком апеляційного господарського суду про те, що відповідач неодноразово повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи, але не скористався належним чином своїми процесуальними правами та не отримував вищезазначених процесуальних документів.

40. Колегія суддів вважає, що перебування Фізичної особи-підприємця Попелишко Ірини Олексіївни за кордоном або за межами міста не звільняє останню від обов'язку забезпечити отримання кореспонденції за адресою зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Даних щодо зміни адреси суду не надано.

41. Доводи Попелишко І.П. стосовно проведення експертного дослідження, яким установлено, що підпис на поштовому повідомленні про, начебто, вручення рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2016 у даній справі, належить не Попелишко І.П., суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на те, що:

41.1. по-перше, наведені аргументи не були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції під час звернення останньої з апеляційною скаргою, що виключає надання оцінки судом касаційної інстанції, враховуючи межі перегляду справи визначені ст. 300 ГПК України у редакції Закону України № 2147-VІІI від 03.10.2017 (2147а-19) ;

41.2. по-друге, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на правову позицію Верховного суду України в постанові від 13.07.2016 року у справі № Б29/162-10, де зазначено, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, то таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

42. При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку, які (поважні причини), в цьому випадку, не вбачаються за відсутності обставин, що об'єктивно перешкоджали скаржнику реалізувати своє право на подання апеляційної скарги.

43. Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи Попелишко І.П. щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, з посиланням на ст. ст. 2, 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

44. Колегія суддів Касаційного господарського суду не вбачає втручання апеляційного суду у принцип правової визначеності, як складову частину верховенства права, та зазначає про те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду прийнята з дотриманням балансу суспільного та приватного інтересів, оскільки держава в особі судових органів повинна забезпечити зацікавленим особам право на використання наявних засобів правового захисту, зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.