розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Сквирське" Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України на рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2016 (суддя Колесник Р.М.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 (головуючий: Дикунська С.Я., судді: Жук Г.А., Мальченко А.О.)

за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Сквирське" Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України

до Фермерського господарства "Гармонія -2015"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України,

2. Національна академія аграрних наук України

про розірвання договору оренди

За участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

третьої особи 1 - не з'явився,

третьої особи 2 - не з'явився.

Державне підприємство "Дослідне господарство "Сквирське" Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фермерського господарства "Гармонія-2015" про розірвання з дати подачі позовної заяви договір оренди нерухомого майна (корівника-конюшні), загальною площею 660,4 кв.м, укладений 01 квітня 2015 року, між ДП "Дослідне господарство "Сквирське" Інститут агроекології і природокористування НААН" та фермерським господарством "Гармонія-2015"; зобов'язання фермерське господарство "Гармонія-2015" протягом п'яти днів звільнити орендоване приміщення та передати його Державному підприємству "Дослідне господарство "Сквирське"; стягнення з фермерського господарства "Гармонія-2015" на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "Сквирське" заборгованості по договору оренди в сумі 72 763,25 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов укладеного попереднього договору оренди, взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати належним чином не виконує, в останнього на час звернення з даним позовом існує заборгованість у розмірі 72 763,25 грн., яку позивач просить стягнути на його користь. Крім того у зв'язку з припиненням здійснення орендних платежів позивач просив суд розірвати договір оренди та зобов'язати відповідача повернути орендоване ним майно.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.11.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі №911/2993/16, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним попередній договір (до підписання основного договору) оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 01.04.2015, укладений між Державним підприємством "Дослідне господарство "Сквирське" Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України та Фермерським господарством "Гармонія-2015". Зобов'язано Фермерське господарством "Гармонія-2015" звільнити орендоване приміщення корівник-конюшні, площею 660,4 кв.м., розміщене за адресою: 09000, Київська обл., Сквирський р-н, м. Сквира, вул. Селекційна, 1, яке обліковується на балансі Державного підприємства "Дослідне господарство "Сквирське" Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України протягом 5 днів, з моменту набрання рішення суду законної сили та передати його Державному підприємству "Дослідне господарство "Сквирське". Стягнуто з Державного підприємства "Дослідне господарство "Сквирське" Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 756,00 гривень. Стягнуто з Фермерського господарства "Гармонія-2015" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 378,00 гривень. В решті позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували надання Президією Національної академії аграрних наук України дозволу на передачу позивачем відповідачу в оренду приміщення корівника-конюшні площею 660,4 кв.м. за адресою: 09000. Київська обл., Сквирський р-н, м. Сквира, вул. Селекційна, 1, а також докази погодження Інститутом агроекології і природокористування Академії передачі в оренду Фермерському господарству "Гармонія-2015" спірного приміщення, тому зазначене свідчить про перевищення позивачем повноважень, наданих йому Статутом Державного підприємства "Дослідне господарство "Сквирське" Інституту агроекології і природокористування Академії, та є підставою недійсності попереднього договору (до підписання основного договору) оренди індивідуально визначеного майна, яке належить до державної власності від 01.04.2015. При цьому, місцевий суд в порядку п.1 ч.1 ст. 83 ГПК визнав попередній договір (до підписання основного договору) оренди індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності від 01.04.2015 - недійсним. Також суди вказали на те, що оскільки попередній договір суперечить вимогам чинного законодавства і це призвело до визнання його недійсним, користування відповідачем майном, яке належить позивачу на праві господарського відання, здійснюється за відсутності належної для цього правової підстави, тому задовольнив вимогу позивача щодо зобов'язання відповідача повернути останньому спірне приміщення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за попереднім договором в розмірі 72763,25 грн. суди вказали про те, що недійсний (нікчемний) правочин, відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому такий договір не може вважатися належною правовою підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення плати за користування орендованим майном та не створює для позивача правомірних підстав на отримання такої плати, відмовивши в цій частині позову.

11.12.2017 позивачем подано касаційну скаргу на рішення місцевого та постанову апеляційного суду до Вищого господарського суду України.

09.01.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного суду.

09.01.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

15.01.2018 суд постановив ухвалу про залишення без руху касаційну скаргу позивача, надано строк для усунення недоліків до 30.01.2018.

07.02.2018 суд постановив ухвалу, якою заяву позивача про поновлення строку для подання касаційної скарги задоволено, поновлено строк для подання касаційної скарги, касаційна скарга прийнята до провадження та її розгляд призначено на 15.03.2018, а також повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.

Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що судами не було враховано частину першу статті 216 ЦК України, якою встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Таким чином позивач зазначає, що суди встановивши факт користування спірним майном за договором оренди, який був визнаний недійсним, зобов'язані були застосувати наслідки його недійсності, які передбачені ч.1 ст. 216 ЦК України та ч.2 ст. 208 ЦК України та стягнути на користь позивача кошти за користування спірним майном.

З огляду на викладене, позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову, прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому позивач вказує, що в матеріалах справи, а саме до позовної заяви ним було надано розрахунок суми за заборгованості по орендній платі, тому суди безпідставно вказали про те, що такого розрахунку не існує.

Відповідач та треті особи не надали відзивів на касаційну скаргу.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахування викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи Скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як було встановлено судами, 01.04.2015 між Державним підприємством "Дослідне господарство "Сквирське" Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України (позивачем, орендодавцем за договором) та Фермерським господарством "Гармонія-2015" (відповідачем, орендарем за договором) було укладено попередній договір (до підписання основного договору) оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності (далі Договір), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно приміщення корівник-конюшні (майно) площею 560,4 кв.м за адресою: 09000, Київська обл., Сквирський р-н., м. Сквира, вул. Селекційна, 1 в будівлі _____ (реєстровий номер _____), що обліковується на балансі ДП "Дослідне господарство "Сквирське" ІАП НААН, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на _____, і становить за незалежною оцінкою 252 603 гривень.

Майно передається в оренду з метою утримання сільськогосподарських тварин. Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передавання за узгодженим висновком орендодавця і орендаря (п.п. 1.2.-1.3 Договору).

Відповідно до п.п.2.1 - 2.3 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку.

Орендна плата на підставі п. 3.1 Договору визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (786-95-п) (зі змінами) (методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (березень 2015) - 2 631,28 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - 2 631,28 грн. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за лютий 2015.

Орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату (п.5.3 Договору).

За умовами п. 5.10 Договору у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві орендоване майно в належному стан, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Орендодавець на підставі п. 7.1 Договору зобов'язався передати орендарю майно згідно Договору за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з Договором.

Договір згідно п. 10.1 укладено строком на два місяці, що діє з 01.04.2015 до 01.07.2015 включно.

Відповідно до п.10.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.

Додатком до Договору (до підписання основного договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності сторони домовились про продовження попереднього договору оренди до 31.12.2015.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, акт приймання-передачі майна в оренду сторонами не складався але, як вказує позивач, проти чого не заперечує відповідач та надавав на рахунок цього свої пояснення, майно було фактично передано у користування відповідача в день підписання попереднього договору та з цього моменту, за твердженнями відповідача, він проводив в ньому ремонтні роботи та приступив до фактичного його використання за призначенням лише з 18.08.2016 та станом на час розгляду справи частково звільнив приміщення.

З вказаних обставин, суди дійшли висновку про те, що фактичні дії сторін не дають підстав вважати, що укладений між сторонами договір має попередній характер, тому встановили, що сторони фактично уклали договір оренди, визначили його предмет, розмір орендної плати, порядок її сплати та порядок передання/повернення майна в оренду/ з оренди, тому розглянув спірний договір саме як договір оренди нерухомого майна.

За договором оренди згідно ч. 1 ст. 283 ГК України одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 3 згаданої статті об'єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), ч. 6 цієї статті - до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно п. 101 Статуту Національної академії аграрних наук України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 № 315 (315-2012-п) , суб'єктом прав з розпорядження майновим комплексом наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у відданні Академії, є президія.

Пунктом 1.3 Статуту позивача Державне підприємство "Дослідне господарство "Сквирське" Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України" (надалі - Господарство) безпосередньо підпорядковано Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України (надалі - Інститут). Загальне підпорядкування Національній академії аграрних наук України (надалі - Академія) як органу з управління державним майном, закріпленим за Господарством.

Відповідно до п. 2.1 Статуту позивача Господарство створено з метою організаційно-господарського забезпечення науково-дослідним установам Академії умов для проведення наукових досліджень, апробації результатів наукових досліджень, проведення виробничої перевірки та впровадження наукових розробок у виробництво та іншої господарської діяльності.

Господарство є державним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб'єкт господарювання (пункт 3.1 Статуту).

За приписами п. п. 3.5, 3.6 Статуту позивача Господарство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, діє за принципом повного господарського розрахунку, має печатку зі своїм повним найменуванням, ідентифікаційним кодом і належністю до Академії, кутовий штамп та інші печатки, необхідні для ведення діловодства, знак для товарів і послуг та ін. Економічною основою діяльності Господарства є державна власність України на основні фонди, інше майно, закріплене Академією за Господарством, а також землі Академії, надані Господарству згідно з державним актом на право постійного користування землею.

Майновий комплекс Господарства складають всі матеріальні та нематеріальні активи (об'єкти майнового комплексу - надалі), які обліковуються на балансі Господарства і закріплені за ним Академією або придбані Господарством за рахунок бюджетних коштів, а також кошти від фінансово-господарської діяльності Господарства, або набуті іншим шляхом, не забороненим чинним законодавством України (п. 4.1 Статуту).

Відповідно до п. 4.2 Статуту використання земельних ділянок та майна, переданих державою у безстрокове користування Академії, здійснюється відповідно до чинного законодавства України, Статутів Академії, Інституту, а також цього Статуту. Порядок володіння та користування земельними ділянками і майном та питання, пов'язані з вилученням землі, погоджується виключно Президією Академії.

Майно Господарства згідно п. 4.10 Статуту є державною власністю і закріплені за ним Академією на праві господарського відання. Здійснюючи це право, Господарство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном згідно з чинним законодавством України, Статутом Академії, Інституту та цим Статутом відповідно до мети і статутних завдань Господарства.

Господарство має право використовувати належне йому майно для участі у цивільних відносинах, в т.ч. для провадження фінансово-господарської діяльності відповідно до цілей утворення та в межах його цивільної правоздатності (п. 4.13 Статуту).

Положеннями п.4.23 Статуту передбачено, що Господарство може за погодженням Інституту та з дозволу Президії Академії в установленому нею порядку здавати в оренду нерухоме майно та приміщення, які закріплені за Господарством Академією і тимчасово не використовуються в науково-дослідних, виробничих та інших господарських цілях на вигідних для Господарства умовах, керуючись чинним законодавством України про оренду державного майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини оренди рухомого та нерухомого майна, об'єктів майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України", що наразі має назву "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу".

Згідно преамбули Закону України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" (3065-14) він визначає особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук - Української академії аграрних наук, Академії медичних наук України, Академії педагогічних наук України, Академії правових наук України, Академії мистецтв України - та особливості управління державним майном, яке закріплено за установами, організаціями та підприємствами, які перебувають у віданні Національної академії наук України та галузевих академій наук.

За приписами ст.4 згаданого Закону галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об'єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством. Галузеві академії наук: надають дозвіл організаціям, що віднесені до відання галузевих академій наук, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій.

Суд погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували надання Президією Національної академії аграрних наук України дозволу на передачу відповідачу в оренду приміщення корівника-конюшні площею 660,4 кв.м. за адресою: 09000. Київська обл., Сквирський р-н, м. Сквира, вул. Селекційна, 1, як і не надано докази погодження Інститутом агроекології і природокористування Академії передачі в оренду Фермерському господарству "Гармонія-2015" спірного приміщення, тому судами здійснений вірний висновок про перевищення позивачем повноважень, наданих йому Статутом Державного підприємства "Дослідне господарство "Сквирське" Інституту агроекології і природокористування Академії, що є підставою недійсності попереднього договору (до підписання основного договору) оренди індивідуально визначеного майна, яке належить до державної власності від 01.04.2015.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення ( ч. 1 ст. 236 ЦК України).

За вказаних обставин, місцевий суд обґрунтовано скориставшись п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України, визнав попередній договір (до підписання основного договору) оренди індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності від 01.04.2015 - недійсним.

Судами встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про звільнення приміщення, що підтверджується листами від 27.01.2016 від 16.03.2016. Станом на час прийняття судом рішення відповідач здійснює користування майном, що підтверджується письмовими поясненнями голови ФГ "Гармонія 2015", який зазначив, що лише частково звільнив приміщення.

Відповідно до приписів ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

З урахуванням того, що попередній договір (до підписання основного договору) оренди індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності від 01.04.2015, укладений позивачем та відповідачем всупереч вимог закону, що призвело до визнання його недійсним, користування майном, що належить позивачу на праві господарського відання, здійснюється за відсутності належної для цього правової підстави, тому відповідач повинен повернути позивачу приміщення корівник-конюшні площею 660,4 кв.м., розміщене за адресою: 09000 Київська обл., Сквирський р-н, м. Сквира, вул. Селекційна, 1.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає зазначений висновок також правомірним.

Вищевказані вимоги позивачем не оскаржуються.

Позивач в касаційній скарзі просить суд переглянути вимогу стосовно стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за попереднім договором (до підписання основного договору) оренди індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності від 01.04.2015 у розмірі 72763,25 гривень.

При цьому в касаційній скарзі заявник звертає увагу на те, що оскільки суди попередніх інстанцій встановили факт користування спірним майном за договором оренди, який був визнаний недійсним, тому були зобов'язані застосувати наслідки його недійсності, які передбачені ч.1 ст. 216 ЦК України та ч.2 ст. 208 ЦК України та стягнути на користь позивача кошти за користування спірним майном.

Суди ж в свою чергу, відмовляючи в цій частини позову вказали на те, що недійсний (нікчемний) правочин, відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому такий договір не може вважатися належною правовою підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення плати за користування орендованим майном та не створює для позивача правомірних підстав на отримання такої плати.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком та вважає за необхідне додатково відмітити наступне.

Суд розглядає позов в межах заявлених позивачем предмету та підстав позову.

Зазначена сума в розмірі 72763,25 грн. заявлялася позивачем до стягнення саме як заборгованість за чинним, на думку сторін, попереднім договором (до підписання основного договору) оренди індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності від 01.04.2015.

При цьому, розрахунок цієї заборгованості, на який посилається позивач у своїй касаційній скарзі, базується на розмірі орендної плати за базовий місяць розрахунку (березень 2015р.), визначеному п.3.1. вищевказаного Договору, який, в свою чергу, визнаний судом недійсний, та на розрахунку плати за перший (базовий) місяць оренди, що є додатком 1 до переліку документів, на підставі яких укладався визнаний судами недійсним вищенаведений Договір.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України, встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позивачем не заявлявся позов саме на підставі вищевказаної ч.1 ст. 216 ЦК про відшкодування саме вартості того, що одержано відповідачем за договором, з доданням розрахунку цієї вартості та доказів на його підтвердження саме за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

" Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Сквирське" Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України на рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі №911/2993/16 залишити без задоволення.