розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2017 (Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л., Гудак А.В.) у справі № 902/1062/16 Господарського суду Вінницької області

за позовом Заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Ямпільського міжрайонного управління водного господарства до Серебрійської сільської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Албіс" про визнання актів незаконними та їх скасування

Заступник прокурора Вінницької області (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Ямпільського міжрайонного управління водного господарства (далі - Позивач) з позовом до Серебрійської сільської ради (далі - Відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Албіс" (далі - Третя особа) про визнання незаконними та скасування рішень Відповідача № 119 та № 120 від 16.09.2016.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначив, що рішенням Відповідача № 221 від 21.08.2013 надано Позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під об'єктами нерухомого майна, що знаходиться на балансі Позивача, площею 0,30 га для передачі в постійне користування для обслуговування нежитлових споруд із земель комунальної власності на території Відповідача. На підставі зазначеного рішення, 19.08.2016 між ДП "Вінницький науково-дослідний проектний інститут" та Позивачем укладено договір № 6257 на виконання землевпорядних робіт по виготовленню проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Відповідача. Проте, оскільки з 21.08.2013 Позивачем не надано на затвердження сесії відповідний проект землеустрою, Відповідач 16.09.2016 прийняв рішення № 119, яким скасував рішення № 221 від 21.08.2013. Крім того, Відповідач 16.09.2016 прийняв рішенням № 120 "Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшим взяттям її в оренду Третій особі".

На думку Прокурора, оскільки дію рішення № 221 від 21.08.2013 після укладення угоди від 19.08.2016 було вичерпано, а тому, відповідно до статей 59, 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 21 ЦК України, рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 (v007p710-09) , скасування органом місцевого самоврядування свого раніше прийнятого акта індивідуального характеру в односторонньому порядку шляхом прийняття іншого рішення не допускається, а тому рішення Відповідача № 119 є незаконним та підлягає скасуванню.

Крім того, рішення Відповідача № 120 також є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки, приймаючи зазначене рішення, Відповідачем надано Третій особі дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без проведення будь-яких торгів (аукціону). Крім того, рішення № 120 на момент його прийняття 16.09.2016 прийнято на користь не існуючої особи, оскільки Третя особа зареєстрована як юридична особа лише 26.09.2016.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.03.2017 позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Відповідача №119 від 16.09.2016 "Про скасування рішення №221 від 21.08.2013". Провадження у справі в частині вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача №120 від 16.09.2016 "Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшим взяттям її в оренду, за адресою с.Серебрія вул.Соборна, 3-а" припинено згідно з п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Рішення суду мотивоване тим, що скасування органом місцевого самоврядування акту індивідуального характеру в односторонньому порядку суперечить положенням статей 8, 19, 144 Конституції України, а тому Відповідачем перевищено повноваження при прийнятті рішення № 119 від 16.09.2016, оскільки такий акт органу місцевого самоврядування може бути скасований лише в судовому порядку. Крім того, оскільки рішення № 221 не вичерпало свою дію, бо в рішенні не встановлено строку на виготовлення проекту землеустрою, тому рішення № 119 порушує права Позивача, оскільки позбавляє його раніше наданого права на виготовлення згаданої документації та в подальшому оформлення права користування відповідною земельною ділянкою.

Відносно позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення Відповідача № 120, то суд першої інстанції виходив з того, що 08.02.2017 Відповідачем прийнято рішення №172, яким, в свою чергу, скасовано рішення № 120 від 16.09.2016. Таким чином, предмет спору в цій частині на момент прийняття рішення у справі фактично припинив своє існування, тому провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2017 скасовано рішення Господарського суду Вінницької області від 17.03.2017 та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що рішенням від 21.08.2013 зобов'язано Позивача надати проект землеустрою на затвердження до чергової сесії сільської ради і, враховуючи положення статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" в редакції, чинній на дату прийняття цього рішення, Позивачем не виконано вимоги рішення, та у встановлений ним строк не подано проект землеустрою на затвердження; договір № 6257 від 19.08.2016 не є доказом виконання рішення, так як його укладення не призвело до виникнення з Відповідачем правовідносин, пов'язаних із реалізацією права на земельну ділянку, а тому, в даному випадку, ознака виконання рішення Відповідача № 221, наявність якої позбавляє Відповідача права скасувати своє попереднє рішення, відсутня.

Також, суд першої інстанції припустився помилкового тлумачення норм законодавства та рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009 (v007p710-09) , оскільки, як зазначено в пункті 5 рішення, вимоги законодавства не позбавляють орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України). Враховуючи зазначене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Відповідач, приймаючи рішення №119 від 16.09.2016 "Про скасування рішення №221 від 21.08.2013", не вийшов за межі своїх повноважень. Крім того, дослідивши спірне рішення №119 від 16.09.2016 на предмет наявності чи відсутності порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку з його прийняттям, апеляційний господарський суд встановив, що Позивачем та Прокурором не надано суду належних та допустимих доказів щодо наявності на спірній земельній ділянці нерухомого майна, а відтак порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача при прийнятті Відповідачем спірного рішення № 119 не відбулося.

Відносно припинення провадження у справі на підстав п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача № 120, то суд першої інстанції, припиняючи провадження у справі, не надав юридичної оцінки оскаржуваному рішенню на час його прийняття, не дослідив наявність повноважень Відповідача щодо прийняття рішення № 120 від 16.09.2016. Разом з тим, Позивач, звертаючись із позовною вимогою, не вказав, які порушення вимог законодавства допущено Відповідачем при прийнятті рішення стосовно земельної ділянки, право на яку у Позивача відсутнє, а також Позивач не вказав, який охоронюваний законом його інтерес порушено Відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, з огляду на що, позовні вимоги про визнання не законним та скасування рішення № 120 також задоволенню не підлягають.

Прокурор подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В касаційній скарзі Прокурор не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваному судовому рішенні посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції не враховано положення статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", не вірно застосовано рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009 (v007p710-09) ; спірне рішення № 119 порушує права Позивача, оскільки позбавляє його раніше наданого права на оформлення в подальшому права користування відповідною земельною ділянкою; суд дійшов помилкового висновку про відсутність нерухомого майна на спірній земельній ділянці, оскільки в матеріалах справи наявна довідка про балансову вартість зрошувальної системи та докази щодо наявності майна; апеляційним господарським судом залишено поза увагою, що рішення Відповідача № 120 прийнято без врахування положень статей 124, 134 ЗК України та не враховано, що зазначене рішення Відповідача порушує права Позивача як суб'єкта права власності на меліоративні системи, оскільки саме йому надано законодавством виключне право на користування спірною земельною ділянкою; також суд не врахував, що на момент прийняття 16.09.2016 спірного рішення № 120, відомості про Третю особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців були відсутні.

Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з клопотанням, в якому просив здійснити касаційний перегляд справи без участі його представника, а також повідомив, що підтримує касаційну скаргу Прокурора, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2017 скасувати, як таку, що прийнята з порушенням законодавства України.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу Прокурора, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції у даній справі без змін з тих підстав, що приймаючи рішення № 119, Відповідач діяв на підставі та в межах повноважень, наданих Конституцією України (254к/96-ВР) та жодним чином не порушував права Позивача; судом апеляційної інстанції встановлено та досліджено залишкову вартість майна, яке знаходиться на балансі Позивача становить 0,00 грн, тобто фактично майно, яке б давало Позивачу право на користування земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування, у Позивача відсутнє, а тому висновок суду про недоведеність Позивачем та Прокурором наявності на спірній земельній ділянці майна, а також, в зв'язку з цим, порушення прав та інтересів Позивача, є обґрунтованим.

Позивач та Третя особа не подали відзив на касаційну скаргу Прокурора, що у відповідності до ч.3 ст. 295 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) не перешкоджає перегляду оскаржуваної постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2017 у справі №902/1062/16 у касаційному порядку.

Позивач та Третя особа в судове засідання представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників Позивача та Третьої особи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення Прокурора та представника Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням Серебрійської сільської ради № 221 від 21.08.2013 надано дозвіл Ямпільському міжрайонному управлінню водного господарства на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під об'єктами нерухомого майна, що знаходиться на балансі Позивача, площею 0,30 га, для передачі в постійне користування для обслуговування нежитлових споруд із земель комунальної власності на території Відповідача.

Між Державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (Виконавець) та Позивачем (Замовник) 19.08.2016 укладено договір № 6257, за умовами якого Замовником доручено, а Виконавцем прийнято на себе виконання землевпорядних робіт по виготовленню проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Серебрійської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Відповідачем 16.09.2016 прийнято рішення № 119, яким скасовано рішення №221 від 21.08.2013 та прийнято рішення № 120, яким надано дозвіл Третій особі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшим взяттям її в оренду для облаштування спортивно-оздоровчого об'єкту за адресою: с. Серебрія, вул. Соборна, 3-а, орієнтовною площею 0,5 га із земель комунальної власності в межах населеного пункту.

Предметом позовних вимог є визнання незаконними та такими, що підлягають скасуванню рішення Відповідача № 119 та № 120 від 16.09.2017 з тих підстав, що вони порушують інтереси держави в особі Позивача.

Судом першої інстанції прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог. Визнаючи незаконним та скасовуючи рішення Відповідача №119 від 16.09.2016 "Про скасування рішення №221 від 21.08.2013", суд виходив з положень статей 8, 19, 144 Конституції України та дійшов висновку, що Відповідачем перевищено повноваження при прийнятті рішення № 119 від 16.09.2016, оскільки такий акт органу місцевого самоврядування може бути скасований лише в судовому порядку. Крім того, суд відзначив, що рішення №119 порушує права Позивача, оскільки позбавляє його раніше наданого за рішенням № 221 права на виготовлення проекту землеустрою та в подальшому оформлення права користування відповідною земельною ділянкою.

Припиняючи провадження на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача № 120, місцевий господарський суд послався на рішення Відповідача №172, яким, в свою чергу, скасовано спірне рішення № 120, а тому дійшов висновку про відсутність предмету спору.

Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення в порядку статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Досліджуючи спірне рішення №119 від 16.09.2016 на предмет наявності чи відсутності порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача у зв'язку з його прийняттям, суд зазначив, що з акту обстеження та оцінки технічного стану частини зрошувальної системи від 14.08.2013 вбачається, що сільськогосподарські угіддя не використовуються у проектному режимі зрошення по причині незадовільного технічного стану господарської мережі по всій площі даних угідь (п.1.2), насосно-силове обладнання відсутнє, плити з басейну викрадено, дорога та будівлі демонтовано і викрадено (п.2), дощувальна техніка списана у 1999-2000 роках і по факту відсутня (п.3), наявність закритих трубопроводів встановити не можливо, гідранти та регулююча арматура відсутні (п.5).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності, наданого Фондом державного майна України, на балансі Позивача знаходяться об'єкти меліоративної системи - фундаменти насосних станцій, пристанційного складу, басейна та під'їзна дорога, разом з тим, станом на 31.12.2015 (проведення інвентаризації) залишкова вартість усього майна становить 0,00 грн. При цьому, як зазначає суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні докази наявності у Позивача нерухомого майна, яке б надавало йому право на користування земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування.

Зважаючи на наведене, Рівненський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Позивач та Прокурор не надали суду належних та допустимих доказів щодо наявності на спірній земельній ділянці нерухомого майна, а відтак, порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача при прийнятті Відповідачем спірного рішення № 119 не відбулося, а тому підстави для визнання незаконним та скасування рішення Відповідача №119 від 16.09.2016 відсутні.

Також, судом відмовлено в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування рішення Відповідача № 120, оскільки Позивачем, звертаючись із позовною вимогою, не вказано, які порушення вимог законодавства допущено Відповідачем при прийнятті рішення стосовно земельної ділянки, право на яку у Позивача відсутнє. Крім того, як вважає суд апеляційної інстанції, Позивач не вказав, який його охоронюваний законом інтерес порушено Відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення № 120.

Колегія суддів вважає, що під час розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог процесуального закону та не застосовано норми матеріального права, які підлягають застосуванню у даній справі. Постановою Кабінету Міністрів України № 467 від 14.04.2004 (467-2004-п) (в редакції постанови № 379 від 27.05.2015) затверджено Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, а ведення названого реєстру покладено на Фонд державного майна України.

Судом апеляційної інстанції встановлено відповідно до витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, наданого Фондом державного майна України, на балансі Позивача знаходяться об'єкти меліоративної системи - фундаменти насосних станцій, пристанційного складу, басейна та під'їзна дорога.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про меліорацію земель" під терміном "меліоративна система" розуміється технологічно цілісна інженерна інфраструктура, що включає в себе такі окремі об'єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопроводів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зволожувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічними спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємодію яких забезпечує управління водним, тепловим, повітряним і поживним режимом ґрунтів на меліорованих землях.

Належні Позивачу об'єкти меліоративної системи є нерухомим майном та є державною власністю.

Наявність на спірній земельній ділянці належного Позивачу нерухомого майна на час прийняття рішення № 221 від 21.08.2013 визнавалася й самим Відповідачем, що вбачається зі змісту цього рішення.

Також, судом апеляційної інстанції, з посиланням на акт обстеження та оцінки технічного стану частини зрошувальної системи від 14.08.2013, який підписано членами комісії, утвореної відповідно до розпорядження голови Могилів-подільської райдержадміністрації № 107 від 03.06.2013, у тому числі і представниками Позивача, встановлено, що сільськогосподарські угіддя не використовуються у проектному режимі зрошення по причині незадовільного технічного стану господарської мережі по всій площі даних угідь, насосно-силове обладнання відсутнє, плити з басейну викрадено, дорога та будівлі демонтовано і викрадено, дощувальна техніка списана у 1999-2000 роках і по факту відсутня, наявність закритих трубопроводів встановити неможливо, гідранти та регулююча арматура відсутні.

Водночас, судами не спростовано тих обставин, що Позивач раніше мав на спірній земельній ділянці гідротехнічні та інші водогосподарські споруди, які є державною власністю та перебувають на праві господарського відання у Позивача.

Відмовляючи в позові суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявні на балансі Позивача об'єкти меліоративної системи станом на 31.12.2015 мають залишкову вартість 0,00 грн, а доказів наявності у Позивача нерухомого майна, яке б надавало йому право на користування земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування, останнім не надано, а судом не здобуто.

Проте, суд не звернув уваги на те, що в Акті від 14.03.2013 встановлено відсутність не всіх об'єктів зрошувальної системи, а лише їх частини.

Також, суд не врахував висновку комісії щодо можливості відновлення зрошувальної системи. А рішення № 221 від 21.08.2013 сільською радою прийнято на підставі клопотання Позивача від 13.08.2013 з метою відновлення Серебрійської зрошувальної системи, а також з урахуванням Акта обстеження від 14.08.2013, який підписано також представниками сільської ради.

Припинення права власності, у тому числі у разі знищення майна, врегульовано в Главі 25 Цивільного кодексу України (435-15) . Проте, закон не передбачає такої підстави припинення права власності, як "нульова" залишкова вартість майна.

Також слід врахувати, що Земельним кодексом України (2768-14) , як в редакції від 18.12.1990 (стаття 78), так і в редакції від 25.10.2001 (статті 58) встановлено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами.

Крім того, пошкодження і знищення об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем є однією з підстав для примусового припинення права на земельну ділянку (статті 143 Земельного кодексу України), але в судовому порядку і за певних умов.

Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, не надали правильної оцінки всім доказам у справі, а суд апеляційної інстанції без врахування наведених вище вимог закону дійшов передчасного висновку про недоведеність обставин щодо наявності на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомості, належних Позивачу, та про відсутність порушення його права.

Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Посилання Відповідача, що приймаючи рішення № 119, Відповідач діяв на підставі та в межах повноважень, наданих Конституцією України (254к/96-ВР) та жодним чином не порушував права Позивача, а також, що судом апеляційної інстанції встановлено та досліджено залишкову вартість майна, яке знаходиться на балансі Позивача становить 0,00 грн, тобто фактично майно, яке б давало Позивачу право на користування земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування, у Позивача відсутнє, а тому висновок суду про недоведеність Позивачем та Прокурором наявності на спірній земельній ділянці майна, а також, в зв'язку з цим, порушення прав та інтересів Позивача, є обґрунтованим, колегією суддів відхиляються з підстав, наведених у цій постанові суду.