Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Сухового В.Г., Чумака Ю.Я.

за участю секретаря судового засідання - Архіпової А.О.

учасники справи:

позивач - Релігійна громада Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Красносілля Гощанського району Рівненської області

представники позивача - Медведюк О.П., Приходько Р.П.

відповідач - Релігійна громада Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району Рівненської області

представники відповідача - Кухарук Б.М., Януль В.С.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Рівненська обласна державна адміністрація

представник третьої особи - ОСОБА_9

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району Рівненської області

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду у складі Грязнова В.В. - головуючого, Розізнаної І.В., Мельника О.В. від 16 листопада 2016 року

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2016 року Релігійна громада Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Красносілля Гощанського району Рівненської області (далі - позивач) звернулась з позовною заявою до Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району Рівненської області (далі - відповідач) про усунення перешкод в користуванні та володінні будівлею церкви по вул. Шевченка, 9б в селі Красносілля Гощанського району Рівненської області (далі - церква, культова будівля), що перебуває в користуванні позивача.

2. Позовна заява мотивована тим, що церква з моменту будівництва перебувала в законному користуванні позивача, зокрема на підставі типового договору про передачу в користування церковної будівлі та церковного майна від 25 грудня 1945 року та охоронного договору від 20 січня 1988 року, проте в січні 2016 року незаконно захоплена представниками відповідача, що порушує права позивача на користування єдиною культовою будівлею в населеному пункті.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 05 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення мотивовано відсутністю правовстановлюючих документів, які б підтверджували наявність як у позивача, так і у відповідача речового права користування культовою будівлею, право власності на яку належить державі. У зв'язку з тим, що на території села Красносілля офіційно зареєстровано дві релігійні громади - позивач та відповідач, які мають бажання використовувати культову будівлю для задоволення духовних потреб, то за відсутності їх взаємної згоди на спільне використання порядок користування цією будівлею відповідно до статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" повинен визначатись власником державного майна в особі обласної державної адміністрації.

4.1 За умови існування визначеного спеціальним законодавством порядку користування культовою спорудою та з урахуванням особливого статусу та правового регулювання діяльності релігійних громад, примусове вирішення судом спірного питання релігійного характеру є втручанням у діяльність релігійних організацій, що прямо заборонено чинним законодавством.

Короткий зміст оскаржуваної Постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2016 року рішення Господарського суду Рівненської області від 05 вересня 2016 року скасовано.

5.1. Зобов'язано відповідача усунути перешкоди в користуванні будівлею церкви шляхом повернення її в користування позивачу.

6. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач довів правомірність користування спірною культовою будівлею, як правонаступник православної громади села Красносілля, в користування якої і була передана церква на підставі типового договору від 25 грудня 1945 року та охоронного договору від 20 січня 1988 року.

7. Отже, відповідач займає спірну церкву незаконно, за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. У листопаді 2016 року відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить:

8.1. скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2016 року, а рішення Господарського суду Рівненської області від 05 вересня 2016 року залишити в силі.

9. Справа № 918/553/16 була допущена до провадження Верховного Суду України, постановою якого від 01 листопада 2017 року скасовано постанову Вищого господарського суду України від 11 квітня 2017 року з мотивів виходу останнім за межі своїх повноважень з передачею справи на повторний розгляд до суду касаційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

10. Культова будівля (церква) є державною власністю, і у встановленому законом порядку (статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації") порядку в користування позивачу та будь-якій іншій релігійній організації не передавалася. Документи, якими керувався суд апеляційної інстанції, посвідчують факт використання церкви православною релігійною громадою села Красносілля ще до реєстрації позивача, як юридичної особи, в 1991 році.

11. Посилання позивача на Типовий договір по передачу в користування церкви від 25 грудня 1945 року, Охоронний договір на передачу пам'ятника архітектури від 20 січня 1988 року, рішення виконавчого комітету Рівненської обласної ради народних депутатів від 25.09.1991 року № 173 про реєстрацію позивача у якості юридичної особи не є належними та допустимими доказами користування спірною будівлею саме позивачем, оскільки за змістом вказаних документів будівля передавалась в користування громаді села, а не позивачу.

12. У листопаді 2015 року жителями села Красносілля прийнято рішення про перехід релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Московський Патріархат) до Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, що мало наслідком реєстрацію відповідача, як юридичної особи. У зв'язку з чим з січня 2016 року відповідач для проведення богослужінь користується церквою, як єдиною культовою будівлею в селі Красносілля.

13. Таким чином, апеляційний господарський суд у порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) безпідставно надав позивачу переважне право користування церквою, незаконно позбавивши такого права відповідача.

14. Крім цього, апеляційний господарський суд вийшов за межі позовних вимог при розгляді апеляційної скарги позивача, оскільки за позовною вимогою "зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні та володінні будівлею церкви, що перебуває в користуванні позивача" судом в резолютивній частині було зазначено "усунути перешкоди в користуванні будівлею церкви шляхом повернення її в користування позивачу".

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

15. Позивач довів правомірність користування спірною будівлею церкви на підставі Типового договору по передачу в користування церкви від 25 грудня 1945 року, Охоронного договору на передачу пам'ятника архітектури від 20 січня 1988 року, рішення виконавчого комітету Рівненської обласної ради народних депутатів від 25.09.1991 року № 173.

16. Позивач користується будівлею церкви з 1944 року, оскільки є правонаступником релігійної громади Руської православної церкви, яка діяла на території села Красносілля до 1991 року.

17. Оскаржуваним рішенням Рівненського апеляційного господарського суду не перебирав на себе повноваження власника майна - Рівненської обласної державної адміністрації та не надавав позивачу переважного права користування культовою спорудою

Зміст пояснень третьої особи на касаційну скаргу

18. У судовому засіданні, що відбулося 14 березня 2018 року, представник Рівненської обласної державної адміністрації зазначив, що будівля церкви у порядку, встановленому статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", у користування ані позивачу, ані відповідачу не передавалась, відповідні договори на користування укладені не були.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

19. Верховний Суд, за результатами перегляду судових рішень, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосуваннями судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з наступного.

20. Судами попередніх інстанцій було зроблено вірний висновок щодо факту перебування спірної будівлі церкви у державній власності на підставі положень статті 336 Адміністративного кодексу Української РСР, прийнятого в 1927 році, положення якого діють у частині, що не суперечить законам України (стаття 3 Закону України "Про правонаступництво України"). При цьому, як судом першої, так і судом апеляційної інстанції було встановлено, що власником культової будівлі ані позивачу, ані відповідачу церква у користування не передавалась. Вказане відповідає поясненням, які третя особа - власник культової будівлі - надавала судам під час розгляду цієї справи.

21. У той же час суд першої та суд апеляційної інстанції дійшли протилежних висновків щодо доведення факту користування будівлею церкви з боку позивача. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують наявність правових підстав для зайняття позивачем культової будівлі (церкви). Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку - а саме про доведеність з боку позивача факту користування спірною будівлею церкви. При цьому, і судом першої, і судом апеляційної інстанції вірно встановлено про відсутність будь-яких правовстановлюючих документів, які б посвідчували право користування спірною будівлею з боку відповідача.

22. Висновок суду апеляційної інстанції щодо доведеності права користування будівлею церкви з боку позивача ґрунтується на тому, що позивач є правонаступником Руської православної церкви села Красносілля Гощанського району Рівненської області з моменту реєстрації свого статуту в установленому законом порядку із посиланням на статтю 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

23. З таким висновком суду апеляційної інстанції Верховний Суд не може погодитися, обґрунтовуючи таку правову позицію наступним.

24. У відповідності до статті 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення). Тобто, вказана стаття Закону закріплює формальну вимогу цивільного законодавства щодо набуття релігійною громадою статусу юридичної особи з моменту її державної реєстрації. Сам лише факт державної реєстрації в якості юридичної особи не свідчить і не може свідчити про правонаступництво та про виникнення у позивача речового права у вигляді користування будівлею церкви.

25. У відповідності до статті 6 Постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) " від 23 квітня 1991 року, Кабінету Міністрів Української РСР разом з Урядом Кримської АРСР, виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів забезпечити відповідно до Закону Української РСР "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) повернення у власність чи передачу в безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з обов'язковим урахуванням прав як тих релігійних громад, що були власниками цих будівель і майна на момент їх переходу у власність держави, так і тих, які користуються ними в даний час. У відповідності до статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

26. Таким чином, законодавством передбачено наступний механізм надання у користування або передачі у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державної власністю за радянських часів, шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади, який є власником відповідної культової будівлі. Більше того, у випадку, коли на відповідній території існує дві і більше релігійні громади, які виявляють бажання користуватись культовою будівлею, при відсутності їх згоди щодо порядку такого користування, державний орган самостійно визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

27. Судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови було невірно застосовано до спірних правовідносин статтю 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статтю 6 Постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) ", оскільки у справі встановлено, що жодного рішення про передачу у власність або у користування ані позивачу, ані відповідачу власником не приймалося, жодних договорів з цими особами безпосередньо не укладалося, отже порядок передачі будівлі церкви у власність та/або користування будь-якій релігійній громаді, встановлений чинним законодавством, дотримано не було.

28. Верховний Суд погоджується з аргументами відповідача, викладеними в п. 14 цієї Постанови, щодо виходу апеляційним господарським судом при винесенні оскаржуваної постанови за межі позовних вимог, оскільки апеляційний суд фактично за своєю ініціативою виклав позовні вимоги у власній редакції без належного обґрунтування, що не узгоджується з вимогами статті 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017).

29. У той же час, судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки посиланням позивача на той факт, що він користується спірною будівлею церкви як правонаступник Руської православної церкви, не досліджено статутні документи позивача на предмет встановлення наявності чи відсутності факту правонаступництва.

30. З огляду на вищевикладене, рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими та такими що винесені з повним дотриманням вимог процесуального та матеріального права. При цьому, відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

31. Оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не в повному обсязі надали їм юридичну оцінку, вказані порушення норм процесуального права призвели до унеможливлення встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. На виконання приписів частини 3 статті 310 ГПК України, такі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

32. При новому розгляді справи судам необхідно дослідити наступні обставини: (1) чи є позивач правонаступником Руської православної церкви та чи виникло у нього речове право користування будівлею церкви у разі, якщо судами буде встановлена доведеність належними та допустимими доказами такого факту правонаступництва; (2) чи дотримано порядок передачі культової будівлі (церкви) у користування релігійним громадам у відповідності до статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 6 Постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) "; (3) правові підстави користування будівлею церкви як позивачем, так і відповідачем.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Релігійної громади Свято-Дмитрівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Красносілля Гощанського району Рівненської області задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 05 вересня 2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2016 року у справі № 918/553/16 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.