- скасування пункту 2 рішення Івано-Франківської обласної ради від 21.08.2015 № 1744-38/2015 у частині, згідно з якою передано на баланс Комунальному підприємству Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна (далі - КП з експлуатації майна) нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області - приміщення 3-го поверху по АДРЕСА_1 (загальна площа - 588,3 м-2, свідоцтво про право власності від 16.02.2009 р.);

- скасування права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області в особі Івано-Франківської обласної ради в частині оформлення права власності на допоміжні приміщення і конструктивні елементи будівлі по АДРЕСА_1 (вентиляційні камери, кладові, загальний коридор; сходові клітини, сходові марші будівлі), розміщені з першого по другий поверхи з правої і лівої сторони тильної частини будівлі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на положення статей 317, 318, 319, 324, 327 Цивільного кодексу України та зазначив, що 13.02.2004 придбав за договором купівлі-продажу у Закритого акціонерного товариства "Світлиця" (далі - ЗАТ "Світлиця") нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, в м. Івано-Франківську, належні продавцю на підставі договору купівлі-продажу № 1Д-910 орендного підприємства громадського харчування "Світлиця". З 2004 року за результатами розгляду майнового спору з попередніми учасниками ЗАТ "Світлиця" судовими рішеннями було підтверджено право власності ФОП ОСОБА_8 на придбане майно.

Водночас, позивач зазначив, що на третьому поверсі розташовано допоміжні приміщення, доступ до яких позивачеві обмежено, а із відповіді на адвокатський запит ФОП ОСОБА_8 стало відомо про прийняття Івано-Франківською обласною радою рішень від 24.08.1992 та від 22.12.2006 № 166-7/2006 щодо включення до Переліку будівель і приміщень спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області приміщень третього поверху по АДРЕСА_1.

Проте позивач вважає, що оформлення права власності на допоміжні приміщення за Івано-Франківською обласною радою відбулося із порушенням його прав як власника цілісного майнового комплексу, до якого увійшли приміщення першого і другого поверхів і підвалу, і таке оформлення права власності за одним з співвласників будівлі унеможливлює вільне і безперешкодне здійснення права власності позивачем.

Ухвалами Господарського суду м. Києва від 21.02.2016 і від 21.03.2016 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна (далі - КП Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна) і на стороні відповідача - Управління об'єктами спільної власності територіальних громад області.

28.09.2016 Івано-Франківська обласна рада подала до Господарського суду м. Києва заяву на підставі статей 256, 257, частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України про застосування строків позовної давності, обґрунтовану тим, що договір купівлі-продажу на підставі якого позивач придбав у ЗАТ "Світлиця" нежитлові приміщення було укладено 13.02.2004, проте спірні приміщення, які, на думку позивача є необхідними для обслуговування належного майна, віднесено до комунальної власності ще 24.08.1992 і на час укладення договору у 2004 році ЗАТ "Світлиця" не було власником допоміжних приміщень, тому право власності на допоміжні приміщення не могло перейти до позивача.

Більше того, відповідач зазначив, що згідно з постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 2а-1243/11/0970 від 10.06.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2012 за позивачем було відновлено реєстраційний запис (право власності) на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, однак із цим позовом до суду ФОП ОСОБА_9 звернувся 04.02.2016, тобто із пропуском строку позовної давності.

У додаткових поясненнях відповідач не погодився із висновками експерта, а також наголосив на безпідставності тверджень позивача про неможливість користуватися допоміжними приміщеннями третього поверху.

У поясненнях КП Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна просило відмовити у задоволенні позову ФОП ОСОБА_8 з огляду на необґрунтованість його вимог, зазначаючи, що спірні приміщення третього поверху було віднесено до комунальної власності 24.08.1992, а приміщення першого та другого поверхів позивачем придбано за договором купівлі-продажу від 13.02.2004. Укладаючи зазначений договір, ФОП ОСОБА_8 був обізнаний про склад майна. Таким чином, третя особа наголосила на недоведеності позивачем факту порушення його прав.

Ухвалами Господарського суду м. Києва від 06.04.2016 призначено будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження у справі до надання експертом висновку. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.08.2016 провадження у справі поновлено.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.11.2016 (суддя Трофименко Т.Ю.) позовні вимоги задоволено частково. Скасовано рішення Івано-Франківської обласної ради від 22.12.2006 № 166-7/2006, у частині включення до Переліку будівель і приміщень спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області приміщень третього поверху будівлі по АДРЕСА_1. Скасовано пункт 2 рішення Івано-Франківської обласної ради від 21.08.2015 № 1744-38/2015 в частині передачі на баланс КП Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. Скасовано право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області в особі Івано-Франківської обласної ради в частині оформлення права власності на допоміжні приміщення і конструктивні елементи третього поверху будівлі по АДРЕСА_1 (вентиляційну камеру площею 33,4 м-2, вентиляційну камеру площею 26,3 м-2, кладову площею 2,6 м-2, кладову площею 5,3 м-2, загальний коридор загальною площею 96,7 м-2, сходову клітку площею 14,0 м-2, сходову клітку площею 14,4 м-2, сходові марші будівлі розміщені з першого по другий поверх з правої і лівої сторони тильної частини будівлі.

В іншій частині позову відмовлено.

Обґрунтовуючи рішення, з урахуванням висновку експерта, наданого за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 28.07.2016 № 1954-1969, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення обласної ради порушують право спільної власності позивача на допоміжні приміщення у будівлі по АДРЕСА_1 та перешкоджають позивачеві використовувати нежитлові приміщення першого та другого поверхів, належні йому на праві приватної власності.

Разом із тим, беручи до уваги, що позивач є власником нежитлових приміщень по АДРЕСА_1, придбаних за договором купівлі-продажу від 13.02.2004, як фізична особа, а тому і співвласником допоміжних приміщень і конструктивних елементів зазначеної громадської будівлі, є саме як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання спільної сумісної власності за позивачем та територіальною громадою сіл, селищ, міст Івано-Франківської області на спірні допоміжні приміщення і конструктивні елементи будівлі по АДРЕСА_1.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачеві стало відомо про порушення його права з 16.10.2015, а тому, оскільки ФОП ОСОБА_8 звернувся з позовом до суду 25.02.2016, тобто у межах строку позовної давності, заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 (Куксов В.В. - головуючий, Станік С.Р., Гончаров С.А.) рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2016 залишено без змін із тих же підстав.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Івано-Франківська обласна рада у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2016 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає безпідставними посилання судів на відсутність підстав для застосування строків пропуску позивачем строку позовної давності у цьому випадку, адже позивач, укладаючи договір купівлі-продажу від 13.02.2004, знав про обсяг майна, яке переходить йому за цим договором, а отже був обізнаний про наявність приміщень на третьому поверсі, мав змогу їх оглянути та дізнатися про порушення своїх прав. Водночас підставою перебування спірних приміщень у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області є рішення Івано-Франківської обласної ради від 24.08.1992 і приймаючи рішення від 21.08.2015 № 1744-38/2015 про передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області на баланс Комунальному підприємству Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна, обласна рада жодним чином не порушила права та законні інтереси позивача.

Скаржник вважає, що суди не звернули уваги на прийняття Івано-Франківською обласною радою спірних рішень у межах закону та повноважень, наданих законом, в інтересах територіальної громади області, а обґрунтування позовних вимог суперечить як вимогам законодавства, так і інтересам територіальної громади та не містить при цьому належних доказів порушення прав позивача.

Заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, ФОП ОСОБА_8 просить залишити її без задоволення, вважаючи судові рішення такими, що прийнято на підставі всебічно досліджених доказів, із наданням оцінки всім доводам сторін і визнанням неправомірності оформлення спірними рішеннями Івано-Франківської обласної ради права власності на допоміжні приміщення лише за одним із співвласників, у той час як ці допоміжні приміщення (вентиляційні камери) є спільною сумісною власністю позивача і відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як убачається із матеріалів справи, 13.02.2004 між ЗАТ "Світлиця" та громадянином ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 1230,5 м-2, розташованих по АДРЕСА_1, у м. Івано-Франківську, за умовами якого ці нежитлові приміщення належать ЗАТ "Світлиця" на праві власності на підставі дублікату договору купівлі-продажу державного майна, виданого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою 28.01.2004 у реєстрі № 6-185, виданого на заміну втраченого договору купівлі-продажу державного майна, посвідченого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою 28.09.1995 за № 1Д-910, зареєстрованого Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 13.02.2004 за № 54/2в, реєстраційний номер 4736025.

Право власності ОСОБА_8 на нежитлові приміщення загальною площею 1302,1 м-2 по АДРЕСА_1 було зареєстровано 12.04.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зазначене приміщення перебуває у фактичному володінні ОСОБА_8 із 16.10.2015, що підтверджується постановою Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про закінчення виконавчого провадження від 19.10.2015 ВП № 44070939.

Предметом спору у цій справі є, зокрема, вимоги ФОП ОСОБА_8 про скасування рішення Івано-Франківської обласної ради від 22.12.2006 № 166-7/2006 в частині включення до Переліку будівель і приміщень спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області приміщень третього поверху по АДРЕСА_1, скасування пункту 2 рішення Івано-Франківської обласної ради від 21.08.2015 № 1744-38/2015 у частині передачі на баланс КП Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна зазначених приміщень третього поверху та скасування права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області в особі Івано-Франківської обласної ради в частині оформлення права власності на допоміжні приміщення і конструктивні елементи будівлі по АДРЕСА_1 (вентиляційні камери, кладові, загальний коридор; сходові клітини, сходові марші будівлі) розміщені з першого по другий поверхи з правої і лівої сторони тильної частини будівлі, на підставі статей 317, 318, 319, 324, 327 Цивільного кодексу України з огляду на порушення прав позивача як власника цілісного майнового комплексу, до якого увійшли приміщення першого і другого поверхів та підвалу, і таке оформлення права власності за одним із співвласників будівлі унеможливлює вільне і безперешкодне здійснення права власності позивачем.

За змістом статей 317, 318 та 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 325 цього Кодексу передбачено, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

За змістом статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) передбачено, що органами, уповноваженими управляти об'єктами комунальної власності, є як органи місцевого самоврядування, створені сільськими, селищними, міськими територіальними громадами, так і районні та обласні ради.

Районні та обласні ради - це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст у межах повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до частин 4 і 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

На виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 (534-12) "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" (697-12) постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, доручено до 01.01.1992 здійснити передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

За змістом пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 (311-91-п) розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 (285-80-п) "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд", з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.

Згідно з частиною 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

За змістом частини 3 статті 16 цього Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Як убачається із матеріалів справи, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) 24.08.1992 Івано-Франківська обласна Рада народних депутатів прийняла рішення, яким затвердила перелік державного майна, віднесеного до комунальної власності області, згідно з додатком № 1 та передала зазначені у цьому додатку об'єкти комунальної власності області в управління обласної державної адміністрації, зокрема об'єкти торгівлі і громадського харчування, у тому числі кафе "Молочне" (том 1, а.с. 39-41).

30.05.1994 Фондом комунального майна Івано-Франківської обласної ради прийнято розпорядження № 98 про розмежування площ у будинку по АДРЕСА_1, згідно з яким приміщення першого і другого поверхів, а також частину приміщень третього поверху площею 43,54 м-2, кабінети площею 11,6 м-2, 16,01 м-2 та 16,47 м-2 закріплено за орендним підприємством громадського харчування "Світлиця"; приміщення третього поверху площею 153,51 м-2та кабінет площею 11,06 м-2 закріплено за орендним підприємством громадського харчування "Харчування"; приміщення третього поверху площею 155,47 м-2 закріплено за управлінням по захисту прав споживачів облдержадміністрації. Згідно із цим розпорядженням обов'язковою умовою для орендних підприємств громадського харчування "Світлиця" та "Харчування і Управління по захисту прав споживачів облдержадміністрації визначено спільне користування сходовими клітинами, санвузлами та коридором третього поверху, а також рекомендовано укласти угоду про спільне користування та утримання будівлі та інженерних комунікацій (том 1, а.с. 44).

28.09.1995 між Фондом державного майна України по Івано-Франківській області та орендним підприємством "Світлиця" укладено договір № 1Д-910, за умовами якого орендне підприємство "Світлиця" придбало державне майно цілісного майнового комплексу, а саме підвал, перший та другий поверхи будівлі по АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 23-25).

За договором купівлі -продажу від 13.02.2004 гр. ОСОБА_8 придбав у ЗАТ "Світлиця" належні продавцю нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Івано-Франківської обласної ради від 22.12.2006 № 166-7/2006 "Про майно спільної власності територіальних громад сіл. селищ міст області" було затверджено переліки об'єктів, будівель і приміщень, а також акцій (часток) спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, згідно з додатками 1, 2 та 3. У додатку № 2 до цього рішення "Перелік будівель і приміщень спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" у пункті 68 визначені приміщення третього поверху по АДРЕСА_1,у м. Івано-Франківську.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 16.02.2009 нежитлові приміщення третього поверху будівлі по АДРЕСА_1 площею 588,3 м-2 зареєстровано як спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області в особі Івано-Франківської ради.

Рішенням Івано-Франківської обласної ради від 21.08.2015 № 1744-38/2015 передано на баланс та в оперативне управління КП Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області приміщення третього поверху по АДРЕСА_1 (загальна площа - 588,3 м-2, свідоцтво про право власності від 16.02.2009).

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як убачається зі змісту позовної заяви та судових рішень, звертаючись із відповідним позовом ФОП ОСОБА_8 зазначив про порушення його прав внаслідок прийняття спірних рішень Івано-Франківської обласної ради від 22.12.2006 № 166-7/2006 та від 21.08.2015 № 1744-38/2015 та оформлення права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області в особі Івано-Франківської обласної ради на допоміжні приміщення у будівлі по АДРЕСА_1, вважаючи, що допоміжні приміщення мають перебувати у спільній сумісній власності власників нежитлових приміщень будівлі, а позивач як власник першого і другого поверхів будівлі позбавлений доступу до сходових клітин і витяжних вентиляційних камер.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що оспорювані рішення Івано-Франківської обласної ради порушують право спільної власності позивача на допоміжні приміщення у будівлі по АДРЕСА_1 та перешкоджають йому використовувати нежитлові приміщення першого та другого поверхів, які належать йому на праві приватної власності, а тому позовні вимоги ФОП ОСОБА_8 в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, суди зазначили, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28.07.2016 № 1954-1969 під час огляду експертом було встановлено, що третій поверх будівлі по АДРЕСА_1 у цілому належить Івано-Франківській обласній раді, яка здає його в оренду декільком державним і приватним установам. Допоміжні приміщення, зокрема вентиляційні камери, кладові, сходові клітини, коридори знаходяться у спільному користуванні, відповідно, не здаються в оренду і є об'єктами загального користування, на ринку нерухомості не продаються, отже не мають ринкової вартості.

Проте, здійснюючи судовий розгляд, суди попередніх інстанцій встановивши обставини щодо наявності рішення Івано-Франківської обласної ради від 24.08.1992, яким затверджено перелік державного майна, віднесеного до комунальної власності області, зокрема об'єктів харчування, прийнятого на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) , обставини щодо придбання позивачем за договором купівлі-продажу від 13.02.2004 та реєстрації права власності саме на це майно у 2014 році не встановлювали.

Крім того, посилаючись на висновок експертизи, у якому, зокрема зазначено, що допоміжні приміщення знаходяться у спільному користуванні і є об'єктами загального користування, суди не з'ясували питання та не надали належної оцінки доводам і доказам відповідача стосовно того яке право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, було порушено за таких обставин.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_8, виходячи із встановлених обставин, а також предмета і підстав позову, визначених позивачем.

За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній після 15.12.2017, яка діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Івано-Франківської обласної ради задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 та рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2016 у справі № 910/3255/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення Івано-Франківської обласної ради від 22.12.2006 № 166-7/2006, пункту 2 рішення Івано-Франківської обласної ради від 21.08.2015 № 1744-38/2015, скасування права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області в особі Івано-Франківської обласної ради в частині оформлення права власності на допоміжні приміщення і конструктивні елементи будівлі по АДРЕСА_1, і в цій частині справу передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.