Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - ДПІ) справу за позовом Дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства "Біохімфарма" - "Основа" до ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 серпня 2007 року відмовив ДПІ у задоволенні заяви про поновлення строку касаційного оскарження та залишив її касаційну скаргу без розгляду.

У скарзі про перегляд зазначеної ухвали за винятковими обставинами ДПІ просить скасувати її та направити справу до суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без розгляду касаційну скаргу у зв'язку із пропуском строку її подання, касаційний суд послався на частини 2, 3 статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України і виходив з того, що скаржником порушені норми саме зазначеного Кодексу.

При цьому суд не врахував, що касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2005 року було подано 28 жовтня 2005 року, тобто до набрання чинності 1 листопада 2005 року Законом України від 6 жовтня 2005 року N 2953-IV "Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України" (2953-15) , яким було врегульовано компетенцію судів щодо розгляду справ зазначеної категорії.

Касаційне оскарження у справі відбувалося за правилами, встановленими розділом XII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК (1798-12) ). У зв'язку із цим Вищий адміністративний суд України, вирішуючи питання про поновлення строку касаційного оскарження, повинен був перевірити належне виконання судом апеляційної інстанції вимог норм ГПК (1798-12) .

Згідно зі статтею 110 цього Кодексу касаційна скарга може бути подана протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Частинами 3 та 4 статті 105 ГПК передбачено, що постанова набирає законної сили з дня її прийняття і надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк із цього дня.

Як убачається з матеріалів справи, 20 липня 2005 року апеляційним судом було складено і проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, а про складення її в повному обсязі даних немає.

Повний текст постанови апеляційного суду був надісланий позивачу 8 жовтня 2005 року, що підтверджено долученим до скарги поштовим конвертом.

Такі обставини можуть свідчити про наявність підстав для поновлення строку касаційного оскарження, оскільки для оформлення касаційної скарги скаржнику необхідно ознайомитися з повним текстом постанови апеляційного суду.

Як випливає з частини 3 статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про прийняття касаційної скарги касаційному суду необхідно було з'ясувати наведені обставини, дати їм належну правову оцінку, перевірити виконання апеляційним судом вимог закону, яким урегульовано подання такої скарги. Проте суд касаційної інстанції цього не зробив.

Викладене дає підстави для висновку, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2007 року не ґрунтується на вимогах процесуального закону і підлягає скасуванню, а справа - направленню до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Керуючись статтями 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2007 року скасувати, справу направити до цього суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.