03.07.2017 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради та Приватного підприємства,,Лакі" про визнання недійсними рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року №588-31-XXIV "Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС", яким виведено земельну ділянку площею 1,2 га Першотравневого лісництва ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" квартал 150, виділ 15 із Державного лісового фонду та передано її до земель запасу селищної ради, рішення Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 року № 613-32-ІV "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП "Лакі" в сел. Гостомель", договору оренди земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером 3210945900:01:096:0367, укладеного 01.10.2004 року між Гостомельською селищною радою та приватним підприємством "Лакі", який зареєстровано у Ірпінському міському відділі земельних ресурсів за №99 (з усіма змінами), витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння Приватного підприємства "Лакі" земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1,2 га з кадастровим номером 3210945900:01:096:0367, вартістю 670800 грн., що розташована за адресою: сел. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 1-б.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року №588-31-ХХІV та від 23.09.2004 року №613-32-ІV, якими спірну земельну ділянку вилучено із земель лісового фонду та надано в оренду ПП "Лакі", суперечать вимогам земельного та лісового законодавства України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2017 (суддя Кошик А.Ю.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року №588-31-XXIV "Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС", яким виведено земельну ділянку площею 1,2 га Першотравневого лісництва ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" квартал 150, виділ 15 із Державного лісового фонду та передано її до земель запасу селищної ради, та рішення Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 року № 613-32-ІV "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП "Лакі" в сел. Гостомель" прийняті з порушенням вимог Земельного кодексу України (2768-14) і підлягають визнанню недійсними на підставі ст. ст. 21, 152 Земельного кодексу України.

Суд першої інстанції встановив, що як вбачається з викладених у позові обставин, прокуратурою Київської області за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою земельних ділянок у оренду для будівництва культурно-оздоровчого комплексу.

Виявлено, що рішенням Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року №588-31-ХХІV "Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС" виведено земельну ділянку площею 1,2 га Першотравневого лісництва ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" (далі по тексту - Київська ЛНДС) квартал 150, виділ 15 із державного лісового фонду та передано її до земель запасу селищної ради для рекреаційного використання з подальшою передачею вказаної земельної ділянки ПП "Лакі" для будівництва культурно-оздоровчого комплексу.

Також, рішенням Гостомельської селищної ради від 06.07.2004 року №566-30-ХХІV надано дозвіл ПП "Лакі" на складання проекту відведення земельної ділянки для будівництва культурно-оздоровчого комплексу з кафе площею 1,2 га в сел. Гостомель.

В подальшому, рішенням Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 року № 613-32-ІV "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП "Лакі" в сел. Гостомель" вилучено з земель запасу Гостомельської селищної ради земельну ділянку площею 1,2 га, затверджено проект відведення земельної ділянки та передано її в оренду строком на 49 років ПП "Лакі" для будівництва культурно-оздоровчого комплексу.

На підставі вказаного рішення 01.10.2004 року між Гостомельською селищною радою та ПП "Лакі" укладено Договір оренди землі, який зареєстровано у Ірпінському міському відділі земельних ресурсів за № 99. В подальшому на підставі угод до зазначеного Договору оренди вносились зміни від 27.10.2005 року, 23.03.2006 року, 02.03.2009 року, 30.11.2010 року, 11.03.2011 року, 19.11.2011 року.

Рішенням виконавчого комітету Гостомельської селищної ради від 04.03.2009 року № 42 земельній ділянці присвоєно адресу вул. Леніна 1-б (нова назва вулиці Свято-Покровська).

Відповідно до умов Договору оренди від 01.10.2004 року №99 (зі змінами) земельну ділянку площею 1,2 га по вул. Свято-Покровська 1-6 передано в оренду ПП "Лакі" строком на 49 років, для будівництва культурно-оздоровчого комплексу, цільове призначення - землі рекреаційного призначення.

Вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зміна їх цільового призначення належала до компетенції органів виконавчої влади. У даному випадку рішення про передачу відповідачу 2 земельної ділянки прийнято не уповноваженим на це органом - Гостомельською селищною радою, чим порушено право держави на спірну земельну ділянку.

Крім того, згідно ст. 12, ст. 122 та ч. 3 ст. 149 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 16 Лісового кодексу України селищні ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної форми власності.

Спірну земельну ділянку відведено в тимчасове користування ПП "Лакі" з попереднім вилученням її зі складу земель лісогосподарського призначення та зміною її цільового призначення на рекреаційне призначення, а саме для будівництва культурно-оздоровчого комплексу.

Системний аналіз ст.ст. 20, 186 Земельного кодексу України, ст.ст. 20, 50 Закону України "Про землеустрій", ст. 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", а також положень вищевказаних Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи дає підстави для висновку, що зміна цільового призначення земельної ділянки державної і комунальної власності здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідного рішення та затвердження розробленого і погодженого у встановленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки цільове призначення якої змінюється, який отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи.

Таким чином, зміна цільового призначення земельної ділянки площею 1,2 га із земель лісового фонду на землі рекреаційного призначення здійснена спірним рішенням Гостомельської селищної ради без розробки проекту землеустрою та без проведення землевпорядної експертизи. Спірне рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року № 588-31-ХХІV не містить належних картографічних зображень цієї земельної ділянки, встановлених меж земельної ділянки, що вилучається із земель лісового фонду, тощо. В додатках до рішення наявні лише листи ДП "Київська ЛНДС" та Київського державного лісогосподарського об'єднання "Київліс" із зазначенням лісового кварталу та виділу, приблизної площі цієї лісової земельної ділянки.

Підтвердженням факту зміни цільового призначення земельної ділянки площею 1,2 га рішенням Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року № 588-31-ХХІV є також те, що в подальшому рішенням від 23.09.2004 року № 613-32-ІV її відведено в оренду ПП "Лакі" як земельну ділянку, що перебуває в запасі та має цільове призначення - землі рекреаційного призначення.

Крім того, рішення від 23.09.2004 року № 613-32-ІV прийнято всупереч вимог ст. 93, 122, 124 Земельного кодексу України, оскільки Гостомельська селищна рада як орган місцевого самоврядування не є розпорядником (орендодавцем) земельної державної власності лісогосподарського призначення.

В той же час, договір оренди земельної ділянки укладений з порушенням вимог чинного на той час законодавства, оскільки орендарем набуто право користування спірною земельною ділянкою, яка незаконно вибула із власності держави на підставі рішень, що суперечать вимогам земельного та лісового законодавства.

Гостомельська селищна рада не є орендодавцем, власником та розпорядником земельної ділянки державної власності площею 1,2 га, а тому не могла від імені власника земельної ділянки укладати спірний договір оренди з ПП "Лакі".

Здійснення Гостомельською селищною радою права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, укладення договору оренди спірної земельної ділянки не може оцінюватися як вираження волі держави.

За наслідками розгляду спору, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року № 588-31-XXIV "Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС" та рішення Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 року № 613-32-ІУ "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП "Лакі" в сел. Гостомель", визнання недійсним укладеного 01.10.2004 року на їх підставі Договору оренди земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером 3210945900:01:096:0367, та як наслідок витребування такої земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідача2.

13.11.2017 Київський апеляційний господарський суд апеляційні скарги Гостомельської селищної ради та Приватного підприємства "Лакі" задовольнив, рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 року у справі №911/2032/17 - скасував, прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що на час прийняття Гостомельською селищною радою рішення № 566-30-ХХІV від 06 липня 2004 року, рішення № 588-31-ХХІV від 22 липня 2004 року та рішення № 613-32-ІV від 23 вересня 2004 року в Україні не було проведено розмежування земель на землі державної власності і землі комунальної власності.

Пунктом 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06 вересня 2012 року № 5245-УІ (5245-17) встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Даний Закон набрав чинності 01 січня 2013 року (пункт 1 розділ II Закону № 5245- VI (5245-17) ).

Пунктом 12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції чинній на момент прийняття рішень) встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Крім того, положеннями статті 16 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень) також було передбачено, що до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить: 1) надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними: 2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка знаходилась в межах населеного пункту Гостомель. перебувала у користуванні Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" та відносилася до земель лісогосподарського призначення (лісового фонду).

Таким чином, приймати рішення щодо припинення права постійного користування та рішення щодо розпорядження даною земельною ділянкою площею 1,2 га, яка знаходилась в межах населеного пункту Гостомель відповідно до закону (на той момент) мала право відповідна селищна рада.

Посилаючись на статті 13, 141, ч.ч.3,4 ст. 142, ч.ч.1,2,9 ст. 149, ч. 5 ст. 151 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень), суд апеляційної інстанції зазначив, що Кабінет Міністрів України не був наділений правом розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,2 га, а тому не мав прав як уповноважений орган власника - держави, приймати рішення та погоджувати добровільну відмову державного підприємства від права постійного користування земельною ділянкою, тому помилковим є висновок суду першої інстанції, що вилучення оспорюваної земельної ділянки повинно було проводитися виключно на підставі рішення Кабінету Міністрів України.

Отже, Державному підприємству "Київська лісова науково-дослідна станція" не потрібно було погоджувати свою відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 1,2 га з Кабінетом Міністрів України.

З наявної в матеріалах справи копії листа № 28 від 19.04.2004 підписаного директором Київської лісової науково-дослідної станції вбачається, що Київська лісова науково-дослідна станція не заперечує проти передачі до земель запасу Гостомельської селищної ради земельної ділянки у кварталі 150 виділ 15 Першотравневого лісництва Київської ЛНДС площею 1,2 га.

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року № 588-31-XXIV "Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС", яким виведено земельну ділянку площею 1,2 га Першотравневого лісництва ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" квартал 150, виділ 15 із Державного лісового фонду та передано її до земель запасу селищної ради та рішення Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 року № 613-32-ІV "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП "Лакі" в сел. Гостомель" не порушували прав та охоронюваних законом інтересів позивача на момент їх прийняття.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про відсутність у Гостомельської селищної ради повноважень на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, оскільки чинне на момент прийняття оскаржуваних рішень законодавство не передбачало необхідності отримання згоди відповідного державного органу лісового господарства Київської області щодо переведення спірної земельної ділянки з лісових земель до нелісових, оскільки земельна ділянка була переведена для використання у рекреаційних цілях, в той час як згода відповідних державних органів лісового господарства була необхідна лише у випадках переведення лісових земель до інших категорій.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що як на підставу для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки прокурор визначив відсутність у Гостомельської селищної ради права надавати спірну земельну ділянку в оренду.

Однак, враховуючи, що судом встановлено законність оскаржуваних рішень Гостомельської селищної ради, підстави для визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки, як похідних вимог, відсутні.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Враховуючи обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з його необґрунтованістю, натомість, наслідки спливу строку позовної давності до спірних правовідносин не застосовуються у зв'язку з відсутністю порушення прав позивача.

14.12.2017 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Першим заступником прокурора Київської області подано касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 у справі № 911/2032/17 до Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 у справі №911/2032/17 та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі №911/2032/17.

Відповідно до положень підпунктів 4, 11 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) зазначена касаційна скарга підлягає розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15.01.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2018 року у справі № 911/2032/17 визначено колегію суддів у складі: Суховий В.Г. (головуючий суддя), судді: Міщенко І.С., Берднік І.С.

Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2018 заяву судді Сухового В.Г. про самовідвід у розгляді справи № 911/2032/17 задоволено.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2018 року у справі № 911/2032/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Міщенко І.С., Берднік І.С.

29.01.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за даною касаційною скаргою та призначення до розгляду на 01.03.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 13.02.2018.

При цьому, даною ухвалою задоволено заяву Першого заступника прокурора Київської області про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 у справі №911/2032/17, поновлено строк Першому заступнику прокурора Київської області для подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 у справі № 911/2032/17, у задоволенні клопотання Першого заступника прокурора Київської області про зупинення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 в частині стягнення з органів прокуратури судового збору відмовлено.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Перший заступник прокурора Київської області (скаржник, прокурор) зазначає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 у справі №911/2032/17 прийнята з невірним застосуванням та порушенням норм матеріального та процесуального права.

Прокурор вважає, що застосовуючи до спірних правовідносин норми Лісового кодексу України (3852-12) (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) в поєднанні з виключною нормою п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , судом апеляційної інстанції не враховано, що повноваження щодо припинення речових прав на землю та подальше розпорядження ними визначені насамперед статтями 122, 123, 124, 149 Земельного кодексу України.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги доводи прокурора про те, що земельна ділянка площею 1,2 га Першотравневого лісництва (квартал 150, виділ 15), яку спірним рішенням Гостомельської селищної ради виведено із Державного лісового фонду до земель запасу ради, відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності, оскільки перебувала у постійному користуванні Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція", що підтверджується інформацією виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" від 20.03.2017 №34, фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 150, виділу 15 та межами спірної земельної ділянки, а також матеріалами лісовпорядкування ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" 2003-2005 років.

Також, на думку прокурора, судом проігноровано, що відповідно до Статуту вказаного державного підприємства останнє організоване наказом Мінлісгоспу УРСР від 24.04.1985 №92 та є правонаступником всіх прав та обов'язків Старопетрівської науково-дослідної станції по селекції та підвищенню продуктивності лісів, основною метою діяльності якого є розробка наукових основ ведення лісового господарства та проведення наукових досліджень з біоекології лісу та охорони навколишнього природного середовища. Підприємство підпорядковується Українському науково-дослідному інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького Державного комітету лісового господарства України (орган управління майном).

Згідно спільного наказу Національної академії наук України та Держкомлісгоспу України від 05.04.2004 №111/58 з метою сприяння ефективному впровадженню в практику екологічно безпечного господарювання результатів фундаментальних наукових досліджень, пов'язаних з вирішенням лісівничих проблем, Українському науково-дослідному інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького надано статус подвійного підпорядкування Держкомлісгоспу України та Національній академії наук України.

Посилаючись на ч.2 ст. 83, ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції на момент припинення права постійного користування), прокурор зазначає, що в даному випадку спірна земельна ділянка статусу державних земель не втрачала, комунальною власністю в силу вищевказаних норм законодавства бути не могла, незважаючи на її розташування в межах чи поза межами населеного пункту смт. Гостомель.

За таких обставин прокурор вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин відповідні положення ст.ст. 122, 142, 149 Земельного кодексу України з огляду на які, як вилучення (припинення права постійного користування) земельних ділянок державної власності, так і подальше розпорядження ними, належало до виключної компетенції відповідних органів виконавчої влади і не відносилось в будь-якому разі до повноважень органу місцевого самоврядування, яким є Гостомельська селищна рада.

Крім того, скаржник зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про законність припинення речового права державного підприємства у зв'язку з наявністю передбачених земельним законодавством погоджень на вилучення (припинення права) спірних лісових земель, зміни категорії землі за цільовим призначенням спростовується інформацією Державного агентства лісових ресурсів України від 21.02.2017 №02-33/952-17, за якою упродовж 2003-2004 років державні органи лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, зазначені у ст. 42 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), діяли лише у Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях. У інших областях вищевказані державні органи лісового господарства були утворені пізніше, і зокрема, Київське обласне управління лісового господарства було утворено відповідно до постанови КМУ від 26.05.2004 №676 (676-2004-п) , яка набрала чинності з 01.01.05.

Таким чином, ні ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", ні Київське державне лісогосподарське об'єднання "Київліс" не були наділені повноваженнями щодо надання будь-яких погоджень на вилучення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, що спростовує обґрунтованість посилання суду на дотримання встановленого ст.ст. 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України порядку припинення землекористування.

Більше того, рішення Гостомельської селищної ради №588-31-ХХІV від 22.07.2004 про виведення із земель Державного лісового фонду Київської лісової науково-дослідної станції земельної ділянки площею 1,2 га взагалі не відповідає положенням глави 22 Земельного кодексу України (2768-14) , оскільки такої процедури припинення права на земельну ділянку як "виведення" не існує в чинному законодавстві.

Також прокурор зазначає, що системний аналіз ст.ст. 20, 186 Земельного кодексу України, ст.ст. 20, 50 Закону України "Про землеустрій", ст. 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", а також положень Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи дає підстави для висновку, що зміна цільового призначення земельної ділянки державної і комунальної власності здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідного рішення та затвердження розробленого і погодженого у встановленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, який отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи.

Зміна цільового призначення земельної ділянки площею 1,2 га із земель лісового фонду на землі рекреаційного призначення здійснена спірним рішенням Гостомельської селищної ради без розробки проекту землеустрою та без проведення землевпорядної експертизи. Крім того, спірне рішення Гостомельської селищної ради №588-31-ХХІV від 22.07.2004 не містить належних картографічних зображень цієї земельної ділянки, встановлених меж земельної ділянки, що вилучається із земель лісового фонду, тощо. В додатках до рішення наявні лише листи ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" та Київського державного лісогосподарського об'єднання "Київліс" із зазначенням лісового кварталу та виділу, приблизної площі цієї лісової земельної ділянки.

Також скаржник зазначає, що без належної правової оцінки суду апеляційної інстанції залишились доводи прокурора, що земельна ділянка орендарем за цільовим призначенням з 2004 року не використовувалась, а на даний час відповідачами вчиняються узгоджені дії для подальшої зміни цільового призначення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, наданої для рекреаційних цілей, на землі для розміщення багатоповерхової забудови, що на думку прокурора, ставить під сумнів дійсний намір використання земельної ділянки орендарем за рекреаційно-оздоровчим призначенням.

Разом з тим, прокурор вважає помилковими висновки суду щодо пропуску позовної давності та зазначає, що у матеріалах справи міститься обґрунтоване клопотання позивача - Кабінету Міністрів України від 12.09.2017 про поновлення строку звернення до суду.

Відповідач-2 надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 у справі №911/2032/17 залишити в силі.

У судове засідання з'явилися прокурор та представники відповідачів.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання вказані учасники справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Представники відповідачів виклали заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників відповідачів, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

На момент виникнення спірних правовідносин Лісовий та Земельний кодекси України (2768-14) у відповідній редакції містили норми, які передбачали саме його переважне застосування перед іншим.

Так ч.2 ст. 1 Лісового кодексу України в редакції, чинній на момент прийняття спірних рішень та укладення спірного договору оренди (далі ЛК), передбачала, що:

"Земельні, водні та гірничі відносини, а також відносини щодо охорони, використання і відтворення рослинного і тваринного світу в частині, не врегульованій цим Кодексом, регулюються відповідним законодавством України."

В свою чергу ч.2 ст. 3 Земельного кодексу України у вказаній редакції передбачала, що:

"Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу."

Враховуючи, що норми Земельного кодексу України (2768-14) регулюють правовідносини стосовно всіх земельних ділянок в Україні, а норми Лісового кодексу України (3852-12) лише правовідносини стосовно земельних ділянок лісового фонду, суд доходить висновку, що спеціальним нормативним актом, норми якого підлягають першочерговому застосуванню до спірних правовідносин в даному випадку, є саме Лісовий кодекс України (3852-12) , порівняно з загальними нормами Земельного кодексу України (2768-14) .

Відповідно до ст.6 ЛК:

"Усі ліси в Україні є власністю держави.

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України.

Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом."

Згідно з п.п.1,2 ст.16 ЛК:

"До відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить:

1) надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними;

2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками."

Таким чином, вищевказаними нормами на момент виникнення спірних правовідносин було встановлено, що:

- всі ліси перебували виключно у державній власності;

- надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду, що як встановлено судами попередніх інстанцій має місце в даному випадку, та припинення права користування цими ділянками, відносилося до відання саме селищних і сільських Рад народних депутатів, а отже на момент прийняття спірних рішень таким законним розпорядником була саме Гостомельська селищна рада;

- надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування, яким за визначенням і є оренда (ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України у вказаній редакції), провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Разом з тим, відповідно до ст.42 ЛК у наведеній редакції, на яку міститься посилання у першому оспорюваному рішенні:

"Переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя."

Згідно з ч.1 ст.4 ЛК:

"Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд."

Відповідно до ч.1 ст.5 ЛК:

"Землі лісового фонду поділяються на:

вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;

не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо;

б) нелісові:

зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо;

зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);

зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства."

Таким чином, на момент прийняття спірних рішень відповідачу-1 належало право:

- надання земельних ділянок лісового фонду у постійне чи тимчасове користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними (ч.3 ст.6, п.1,2 ст.16 ЛК);

- переведення лісових земель до нелісових для, в т.ч., і рекреаційних цілей за своїм рішенням (ч.1 ст.42 ЛК);

- переведення лісових земель до інших категорій за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (ч.2 ст.42 ЛК).

В силу вказаних ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 ЛК усі ліси, а також як лісові, так і нелісові, землі на території України становили її лісовий фонд, з чого вбачається, що переведення лісових земель до нелісових не передбачало їх виведення з державного лісового фонду взагалі та передання, в т.ч., і до земель запасу селищних чи сільських рад.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином доводи та докази, представлені учасниками по справі, та не встановили:

- які саме юридично значимі дії були вчинені кожним з двох оспорюваних рішень відповідача-1;

- під які з вищенаведених чи інших норм відповідного лісового законодавства підпадають ці дії і чи підпадають під них взагалі;

- чи відповідає порядок та підстави вчинення цих дій порядку та підставам, визначеним вищенаведеними чи іншими нормами відповідного лісового законодавства.

Крім того, колегія суддів відзначає наступне.

Прокурором в якості позивача визначений Кабінет Міністрів, оскільки на думку прокурора спірна земельна ділянка відповідно до законодавства має відноситися до земель державної власності.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок передчасним виходячи з наступного.

З 29.03.2006, тобто, після виникнення спірних правовідносин, набрала чинності нова редакція Лісового кодексу України (3852-12) .

Відповідно до ст.7 ЛК в редакції станом на момент звернення з позовом прокурора:

"Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) .

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи."

Згідно зі ст.8 ЛК:

"У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону."

Відповідно до ст.9 ЛК:

"У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування."

Згідно зі ст.11 ЛК:

"Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом."

Відповідно до п.1, п.п. "б" п.3, абз.3 п.п. "а" п.4, п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 6 вересня 2012 року №5245-VI (5245-17) :

"1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.

3. З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

4. У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

7. З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими."

Таким чином, з однієї сторони суди попередніх інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах сел. Гостомель.

З іншої сторони суди попередніх інстанцій встановили, що на момент прийняття спірних рішень постійним користувачем спірної земельної ділянки було Державне підприємство "Київська лісова науково-дослідна станція".

При цьому, підставою такого висновку були визнані доводи прокурора про підтвердження такого постійного користування:

- інформацією виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" від 20.03.2017 №34,

- фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 150, виділу 15 та межами спірної земельної ділянки,

- матеріалами лісовпорядкування ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" 2003-2005 років;

- Статутом вказаного державного підприємства, згідно якого останнє організоване наказом Мінлісгоспу УРСР від 24.04.1985 №92 та є правонаступником всіх прав та обов'язків Старопетрівської науково-дослідної станції по селекції та підвищенню продуктивності лісів, основною метою діяльності якого є розробка наукових основ ведення лісового господарства та проведення наукових досліджень з біоекології лісу та охорони навколишнього природного середовища, підприємство підпорядковується Українському науково-дослідному інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького Державного комітету лісового господарства України (орган управління майном);

- спільним наказом Національної академії наук України та Держкомлісгоспу України від 05.04.2004 №111/58, згідно якого, з метою сприяння ефективному впровадженню в практику екологічно безпечного господарювання результатів фундаментальних наукових досліджень, пов'язаних з вирішенням лісівничих проблем, Українському науково-дослідному інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького надано статус подвійного підпорядкування Держкомлісгоспу України та Національній академії наук України.

Разом з тим, відповідно до п.5 Прикінцевих положень ЛК в редакції станом на момент звернення з позовом прокурора:

"До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування."

По-перше, даний пункт Прикінцевих положень з'явився в Лісовому кодексі України (3852-12) лише з 29.03.2006, тобто, після виникнення спірних правовідносин, коли набрала чинності нова редакція Лісового кодексу України (3852-12)

По-друге, для визнання планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування документами, що підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками державними лісогосподарськими підприємствами, необхідно встановити факт, що ці землі раніше, до 29.03.2006 вже були надані цим підприємствам у постійне користування.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 20 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970:

"Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.

Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі."

Згідно з ч.ч.1,3 ст. 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N561-XII:

"Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України."

Відповідно до ч.1 ст. 125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N2768-III в редакції станом на момент прийняття спірних рішень:

"Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації."

Згідно з ч.1 ст.126 вказаного Кодексу:

"Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України."

- хто саме, на підставі яких норм відповідного законодавства або правовстановлюючих документів, виданих відповідно до такого законодавства, був постійним користувачем спірної земельної ділянки на момент прийняття спірних рішень, і чи був такий постійний користувач взагалі;

- чи було таким постійним користувачем саме Державне підприємство "Київська лісова науково-дослідна станція", якщо так - на підставі яких норм відповідного законодавства або правовстановлюючих документів, виданих відповідно до такого законодавства;

- з урахуванням викладеного, у кого мала вилучатися спірна земельна ділянка з відповідним припиненням права постійного користування та чи мала вилучатися взагалі, особливо з врахуванням положень вищевказаної ч.4 ст.6 ЛК у відповідній редакції, згідно якої надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів;

- з урахуванням викладеного, у якій власності, державній чи комунальній, мала перебувати спірна земельна ділянка на момент звернення з позовом прокурора за умови відсутності першого оскаржуваного рішення, яким спірна земельна ділянка переведена до земель запасу селищної ради, а отже, хто є належним позивачем по даній справі.

Також підлягають детальному дослідженню доводи прокурора, що спірні рішення прийняті Гостомельською селищною радою всупереч відповідних норм законодавства без розробки проекту землеустрою та без проведення землевпорядної експертизи, а також заперечення відповідачів на ці доводи.

За викладених обставин, дослідження доводів учасників стосовно пропущення строку позовної давності є передчасним.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Першого заступника прокурора Київської області та скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.