24.04.2017 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Восток" та Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який 29.12.2007 укладений між Шевченківською райдержадміністрацією та СК "Восток" та 20.01.2008 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Шевченківському районному відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України" за №040870400004, яким СК "Восток" надано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,3730 га (пасовища), що знаходиться на території Сподобівської сільської ради Шевченківського району за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що спірний договір укладено з порушенням ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", а саме без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

31.05.2017 Господарський суд Харківської області в позові відмовив повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону "Про оренду землі" (161-14) , які зобов'язують при укладанні договору оренди землі проводити нормативну грошову оцінку земельної ділянки та на її підставі визначати розмір орендної плати в процентному співвідношенні від зазначеної нормативної грошової оцінки.

05.09.2017 Харківський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнив частково, рішення Господарського суду Харківської області від 31.05.2017 у справі № 922/1361/17 скасував та прийняв нове рішення, яким позов залишив без розгляду.

Постанова апеляційної інстанції мотивована наступним.

Відповідно до ст.ст. 2, 29 ГПК України прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ч. 2 або 3 ст. 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому ст. 63 цього Кодексу.

Підстави для здійснення прокурором представництва держави в суді визначені у ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII.

Зокрема, у Законі України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац перший та другий частини третьої статті 23).

Отже, після 15.07.2015 року, прокурор звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва. Доведення цих підстав здійснюється у загальному порядку відповідно до вимог ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України шляхом подання належних та допустимих доказі. Відповідно, наявність одного факту порушення інтересів держави недостатньо для здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді. Таке право, в тому числі право подавати позов, прокурор має лише, якщо орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

Саме лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, не достатньо для прийняття судом цієї заяви та рішення такого спору по суті.

Отже, на стадії підготовки справи до судового розгляду суд першої інстанції може вчинити необхідні дії та перевірити наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, і відповідно до ст. ст. 65, 86 та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в ухвалі про порушення провадження у справі повинен підтвердити ці підстави з наведенням відповідного обґрунтування. Прийняття судом позову прокурора до розгляду без перевірки наявності у нього підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді є порушенням вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 29 ГПК України. Водночас, таке порушення не є істотним і не може мати наслідки скасування прийнятого у справі рішення, якщо такі підстави будуть обґрунтовані безпосередньо у рішенні суду.

Суд апеляційної інстанції вказав, що у справі, яка переглядається, Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області подав позов 24.04.2017, тобто, після набрання чинності розділом IV Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року N 1697-VII (1697-18) .

Як зазначено в позовній заяві, прокурор звертається до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, як суб'єкта уповноваженого розпоряджатися спірною земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення. Підставою для представництва є порушення інтересів держави, зокрема, зазначено, що в зв'язку з не проведенням нормативно-грошової оцінки істотно занижується орендна плата за використання землі, що призводить до ненадходження коштів до бюджету.

Окрім того, як зазначив прокурор, дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового (в тому числі договірного) врегулювання, що виключає невизначеність у правовідносинах сторін, безпосередньо належить до інтересів держави. Водночас, органом Держгеокадастру до цього часу не вжито заходів щодо зобов'язання відповідачів привести у відповідність розмір орендної плати до вимог законодавства на підставі належного виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки, що спричиняє порушення економічних інтересів держави.

Тому, як зазначає прокурор, не здійснення відповідними органами повноважень щодо захисту вказаних інтересів держави, є підставою для представництва в суді інтересів держави відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Водночас, прокурором не надано доказів на підтвердження того, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

Колегія суддів апеляційного суду зазначила, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки тим обставинам, що в обґрунтування підстав для звернення із позовом в інтересах держави прокурор посилається на те, що прокуратурою встановлено факт укладення договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення всупереч вимогам ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі" без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, про що позивача було повідомлено у листі №03-07-3892вих-17 від 12.04.2017.

Відповідно до абз.1, 2 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абз.1, 2 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

З урахуванням наведених норм, при зверненні прокурора з позовом в інтересах позивача, доведенню на загальних підставах підлягає також дотримання визначеного ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" досудового порядку звернення до суду щодо повідомлення суб'єкта владних повноважень про таке звернення. Слід також зазначити, що положеннями ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначено саме обов'язок прокурора на здійснення відповідних дій.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що до суду першої інстанції прокурором ні при поданні позову, ні до прийняття рішення у справі не було надано доказів на підтвердження обставин повідомлення позивача про звернення до суду до подання позову.

Місцевий господарський суд на ці обставини уваги не звернув та не дослідив як обставини виконання прокурором положень ст.23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього, до звернення до суду повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, так і не перевірив та не підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, згідно вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 було зобов'язано прокурора надати суду апеляційної інстанції докази направлення на адресу позивача листа №03-07-3892вих-17 від 12.04.2017 в порядку ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

31.08.2017 до суду від прокуратури надійшов лист №03-27-1851-17 від 28.08.2017, до якого, зокрема, надано копію реєстру на просту кореспонденцію, яка здана у поштове відділення 12.04.2017, що підтверджує направлення позивачу зазначеного листа.

Проте, колегія суддів зазначила, що на зазначеному реєстрі відсутній відтиск штампу "Укрпошти", який би підтверджував доводи прокурора про направлення листа №03-07-3892вих-17 від 12.04.2017.

Відповідно до абз.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів зазначила, що в матеріалах справи відсутні належні докази попереднього звернення прокурора до позивача.

25.09.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Заступником прокурора Харківської області подано касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 у справі №922/1361/17 до Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 у справі №922/1361/17, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.11.2017 касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.12.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.12.2017 відкладено розгляд касаційної скарги.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 922/1361/17 передано до Касаційного господарського суду.

18.01.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного суду.

18.01.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

Відповідно до положень підпункту 4 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) зазначена касаційна скарга підлягає розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29.01.2018 суд постановив ухвалу про прийняття касаційної скарги до провадження та призначення до розгляду на 01.03.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 13.02.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (прокурор) вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального (ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", п.1, 73 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (270-2009-п) ) права та неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

Прокурор зазначає, що відповідно до ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

При цьому, на думку скаржника, законодавством не визначено конкретних вимог щодо форми чи змісту відповідного повідомлення та способу його направлення відповідній стороні у справі.

Прокурор вказує, що на виконання вимог даної процесуальної норми Ізюмською місцевою прокуратурою 12.04.2017 листом №03-07-3892вих17 на адресу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, відповідно до вимог п.7.12 Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України 24.02.2016 №103, простою поштовою кореспонденцією направлено відповідне повідомлення, що підтверджено витягом з реєстру на просту кореспонденцію, який надано до матеріалів справи.

Скаржник також зазначає, що порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку, регулювання відносин між ними, встановлюються Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (270-2009-п) . Вказаними Правилами визначено, що просте поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки (абз.23 п.1). Відповідно до п.73 Правил під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адресному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток календарного штемпеля. Дата відбитку календарного штемпеля маркувальної машини повинна відповідати даті подання письмової кореспонденції для пересилання. Якщо на письмовій кореспонденції, поданій для пересилання, відсутній відбиток календарного штемпеля або зазначена дата не відповідає даті подання її для пересилання, поштові відправлення повертаються відправникові для відповідного оформлення.

Також прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції у разі виникнення сумнівів у достовірності направлення повідомлення мав право і можливість витребувати під час розгляду справи конверт, у якому направлялось відправлення на адресу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з відповідними відбитками календарного штемпеля, проставленого поштовим відділенням. При цьому, прокурор посилається на аналогічний висновок Вищого господарського суду України у постанові від 30.11.2016 у справі №904/5747/16.

Прокурор також вказує, що позивач у судовому засіданні не заперечував про отримання повідомлення в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру", а прокурором надано витяг з реєстру на просту кореспонденцію, разом з тим, апеляційний суд, у порушення ст.ст. 32, 43 ГПК України не прийняв до уваги зазначені докази у справі, зазначивши про відсутність опису вкладення, розрахункової квитанції, відбитку пошти. На думку скаржника, положення направлення документів листом з описом вкладення відноситься відповідно до вимог ст. 56 ГПК України, до надсилання сторонам позову при зверненні позивача, прокурора до суду.

Отже, скаржник вважає, що при поданні позову прокурором належним чином виконані вимоги, передбачені ст.23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб'єкта про звернення до суду.

Крім того, прокурор не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що прокурором не надано доказів на здійснення або неналежним чином здійснення уповноваженим органом відповідних повноважень.

Скаржник зазначає, що Законом України від 06.09.2012 №5245-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) до чинного законодавства внесені зміни, відповідно до яких з 01.01.2013 розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності було визначено Держземагентство України.

До набрання чинності вищезазначеним Законом, розпорядження землями відбувалося відповідно до вимог п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) .

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (442-2014-п) Головне управління Держземагентства у Харківській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області діє на підставі положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №21, відповідно до п.4.1 якого Головне управління Держгеокадастру у Харківській області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) , на території Харківської області, а відтак спірні питання належать до компетенції останнього.

Прокурор вважає, що особою, яка має право вимагати визнання недійсним спірний договір є саме Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, отже саме цій особі відповідно до статей 1, 21 ГПК України належить право матеріально-правової вимоги до відповідача у справі.

Прокурор звернувся з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, яке є розпорядником земель державної форми власності, здійснюючи надані законом функції, реалізує покладені на нього повноваження по захисту державних інтересів, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області не вжито заходів щодо усунення порушень земельного законодавства, допущених при укладенні спірного договору.

Крім того, підставою для представництва є об'єктивна обставина порушення інтересів держави у зв'язку з бездіяльністю позивача, яка полягає у відсутності активних дій управління (підготовка проекту позову, сплата судового збору, тощо), спрямованих на звернення з позовом до суду.

З урахуванням викладеного, прокурор вважає, що при поданні позову дотримано вимоги ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому не заперечує проти задоволення касаційної скарги.

При цьому позивач зазначає, що Головне управління, як юридична особа утворена у травні 2015 року, тому не приймало будь-якої участі в укладенні спірного договору та не несе зобов'язань за даним договором. Відповідно до п.п.31 п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 "Про Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру" (15-2015-п) до основних завдань Держгеокадастру віднесено розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) , безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи. При цьому, сам факт передачі державою позивачу такої правомочності, як розпорядження землями сільськогосподарського призначення не свідчить про наявність повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням земельного законодавства. Повноваження стосовно державного нагляду (контролю) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності покладено на Головне управління з листопада 2016 року відповідно до Положення.

Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не надали.

У судове засідання з'явився прокурор.

Представники позивача та відповідачів у судове засідання не з'явилися, хоча сторони про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який з'явився в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами скаржника, що законодавством не визначено конкретних вимог щодо форми чи змісту відповідного повідомлення та способу його направлення відповідній стороні у справі.

На підтвердження виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" до позовної заяви доданий лист Ізюмської місцевої прокуратури від 12.04.2017 листом №03-07-3892вих17 на адресу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (а.с. 45).

У матеріалах справи міститься копія реєстру Ізюмської місцевої прокуратури на просту кореспонденцію №22(22-50)1025-17, яка здана у поштове відділення (дата відправки 12.04.2017) (а.с.172), і з якого вбачається факт направлення листа №03-07-3892вих17 на адресу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку, регулювання відносин між ними, встановлюються Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (270-2009-п) .

Вказаними Правилами визначено, що просте поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки (абз.23 п.2).

Відповідно до п.73 Правил під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адресному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток календарного штемпеля.

Дата відбитку календарного штемпеля маркувальної машини повинна відповідати даті подання письмової кореспонденції для пересилання. Якщо на письмовій кореспонденції, поданій для пересилання, відсутній відбиток календарного штемпеля або зазначена дата не відповідає даті подання її для пересилання, поштові відправлення повертаються відправникові для відповідного оформлення.

У разі виявлення у поштових скриньках поштових відправлень, оплату яких здійснено із застосуванням відбитків маркувальної машини, відбитків про оплату письмової кореспонденції, нанесених друкарським чи іншим способом, або інших відміток про оплату, вони за призначенням не пересилаються, а першочергово повертаються за зворотною адресою. У разі відсутності зворотної адреси такі поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку протягом установленого законодавством строку.

Проставлення календарного штемпеля не є обов'язковим для письмової кореспонденції, що оплачується з використанням відбитків маркувальних машин, відбитків про оплату, нанесених друкарським чи іншим способом, пересилається за договірними тарифами, якщо на відбитках та поштових відправленнях зазначено найменування оператора поштового зв'язку, дату та об'єкт поштового зв'язку місця приймання.

З оскаржуваної постанови не вбачається, що суд апеляційної інстанції з'ясовував у позивача факт отримання вищевказаного повідомлення.

Крім того, у позовній заяві прокурор, посилаючись на ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України зазначив, що центральним органом виконавчої влади з питань у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого 03.03.2015 наказом №21 Держгеокадастру, управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, прокурор звертається з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, як суб'єкта, уповноваженого розпоряджатися спірною земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення.

Підставою для представництва є порушення інтересів держави, зокрема, зазначено, що в зв'язку з не проведенням нормативно-грошової оцінки істотно занижується орендна плата за використання землі, що призводить до ненадходження коштів до бюджету.

Водночас, органом Держгеокадастру до цього часу не вжито заходів щодо зобов'язання відповідачів привести у відповідність розмір орендної плати до вимог законодавства на підставі належного виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки, що спричиняє порушення економічних інтересів держави.

Тому не здійснення відповідними органами повноважень щодо захисту вказаних інтересів держави, є підставою для представництва в суді інтересів держави відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Доводи суду апеляційної інстанції, що прокурором не надано доказів на підтвердження того, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки апеляційний суд не зазначив, якими саме доказами може підтверджуватися не виконання повноважень, тобто, повна бездіяльність певного суб'єкта владних повноважень.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3, ч.4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази.

4. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність задоволення касаційної скарги заступника прокурора Харківської області та скасування постанови апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попереднього судового рішення і передачею справи для продовження розгляду розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.