за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (Товариства з обмеженою відповідальності "Медлайф") - Комунального підприємства "Київблагоустрій" Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) та Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (Приватного підприємства "Елітна Стоматологія") - Київської міської ради,

про усунення перешкод у користуванні майном,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мед Лайф" (далі - ТОВ "Мед Лайф") і Приватне підприємство "Елітна стоматологія" (далі - ПП "Елітна стоматологія") звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моноліт" (далі - ОСББ "Моноліт") з позовом про зобов'язання відповідача не чинити перешкод у здійсненні позивачами права безперешкодного проїзду на прибудинкову територію будинку 10 (літ. А) по вул. Деревлянській (колишня Якіра) в місті Києві; зобов'язати відповідача відновити становище, яке існувало до порушення прав позивачів на безперешкодний проїзд на прибудинкову територію будинку 10 (літ. А) по вул. Деревлянській (колишня Якіра) в місті Києві, а саме демонтувати протягом 15 днів з моменту набрання законної сили рішенням у цій справі, власними силами чи за свій рахунок, споруджені при в'їзді до прибудинкової території будинків 8, 10, 10а по вул. Деревлянській (колишня Якіра) в місті Києві, шлагбаум та охоронну битовку, на підставі статей 326, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (417-19) , пунктів 7, 8 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 (1342-2009-п) , пунктів 15.1.1, 15.3.8 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Мед Лайф" є власником нежитлових приміщень площею 115,50 кв. м і 98,50 кв. м у буд. 10а (літ. А) по вул. Деревлянській (колишня Якіра) в м. Києві, які орендує ПП "Елітна стоматологія" згідно з укладеним договором оренди від 28.12.2015 № 12. Відповідачем на прибудинковій території будинків 8, 10, 10а по вул. Деревлянській (колишня Якіра) і будинку 77 по вул. Мельникова у м. Києві установлено автоматичний в'їзний/виїзний термінал (шлагбаум та охоронну битовку), платний майданчик для паркування на території внутрішнього двору будинків. Зазначені дії відповідача позивачі вважають протиправними, і такими, що порушують їх права на користування майном, оскільки працівники позивачів та відвідувачі клініки обмежені у праві доступу до приміщення клініки. Крім того, позивачі послалися на те, що відповідач самовільно зайняв земельну ділянку прибудинкової території і незаконно облаштував шлагбаум та охоронну битовку.

У відзиві відповідач заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивачами не доведено порушення їх прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок облаштування відповідачем на прибудинковій території шлагбауму і стоянки автомобілів. ОСББ "Моноліт" наголосило на тому, що територія багатоквартирних будинків, переданих на його баланс, поєднана спільною інфраструктурою, будинки розташовані таким чином, що мають закриту прибудинкову територію, обладнану двома в'їздами/виїздами, один з яких - технічний, призначений для екстрених випадків і допуску спецмашин. У зв'язку з необхідністю упорядкованого паркування машин на території будинків члени ОСББ "Моноліт" прийняли рішення про встановлення автоматичного шлагбауму та охорони. Ці рішення є чинними та не оскаржені у встановленому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що обраний позивачами спосіб захисту права шляхом зобов'язання відповідача не чинити перешкод у здійсненні позивачами права безперешкодного проїзду на спірну прибудинкову територію не є ефективним способом захисту та не забезпечує захисту чи відновлення порушеного права позивача. Суд визнав, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами у розумінні вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) у редакції, чинній до 15.12.2017, порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивачів саме щодо спірного нерухомого майна, вчинення відповідачем перешкод у доступі позивачів до їх майна, а також того, що влаштовані відповідачем шлагбаум та охоронна битовка перешкоджають саме позивачам у здійсненні ними права розпорядження, користування і володіння нерухомим майном - нежитловими приміщеннями, належними ТОВ "Мед Лайф", які орендує ПП "Елітна стоматологія".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2017 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі. Зобов'язано ОСББ "Моноліт" не чинити перешкод у здійсненні ТОВ "Мед Лайф" і ПП "Елітна стоматологія" права безперешкодного проїзду на прибудинкову територію будинку 10 (літ. А) по вул. Деревлянській (колишня Якіра) в місті Києві. Зобов'язано ОСББ "Моноліт" відновити становище, яке існувало до порушення прав ТОВ "Мед Лайф" та ПП "Елітна стоматологія" на безперешкодний проїзд на прибудинкову територію будинку 10 (літ. А) по вул. Деревлянській (колишня Якіра) в місті Києві, а саме - демонтувати, протягом 15 днів із моменту набрання законної сили рішенням у даній справі, власними силами чи за свій рахунок споруджені при в'їзді до прибудинкової території будинків 8, 10, 10-а по вул. Деревлянській (колишня Якіра) в місті Києві, шлагбаум та охоронну битовку.

Апеляційний господарський суд виходив із того, що обмеження вільного проїзду громадян на спірну земельну ділянку перешкоджає користуватися нежитловими приміщеннями позивачів. Суд вказав про те, що позивачі обрали належний спосіб захисту порушеного права.

ОСББ "Моноліт", не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, подало касаційну скаргу (з урахуванням пояснень), в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017, а рішення місцевого господарського суду від 27.06.2017 залишити без змін.

Підставами для скасування постанови у справі відповідач зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 42, 83, 120 ЗК, статей 321, 328, 377 ЦК, статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". Скаржник посилається на те, що рішення про встановлення шлагбауму було прийнято загальними зборами ОСББ "Моноліт", яке погоджено з Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, з метою реалізації прав власників приміщень та забезпечення безпеки співвласників багатоквартирного будинку. Він вказує на непорушність права власності щодо шлагбауму, який було облаштовано ще у 2008 році, і охоронного приміщення, яке забезпечує роботу паркінгу, та зазначає, що самі позивачі ініціювали встановлення шлагбауму і посту чергування. Крім того, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції помилково не було враховано рішення Київської міської ради від 30.01.2001 №172/1149 "Про надання і вилучення земельних ділянок".

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Мед Лайф" посилається на необґрунтованість наведених у ній доводів та правомірність висновків суду апеляційної інстанції, викладених в оскарженій постанові. ТОВ "Мед Лайф" наголошує на порушенні відповідачем прав та інтересів позивачів у цій справі та правильності обраного позивачами способу захисту порушеного права.

ПП "Елітна стоматологія" у відзиві просило залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову у справі - без змін, посилаючись на те, що відповідач не є власником спірної земельної ділянки, а тому не може обмежувати використання внутрішнього подвір'я будинків у будь-який спосіб, розміщення на ній шлагбауму та будинку охорони відбулося з порушенням вимог містобудівного законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Викладені у касаційній скарзі аргументи є підставою для скасування оскарженої в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційним господарським судом при ухваленні постанови у справі було допущено порушення норм матеріального і процесуального права, а отже оскаржену постанову не можна вважати законною.

Водночас колегія суддів не погоджується з аргументами, викладеними у відзивах на касаційну скаргу.

Зокрема, посилання позивачів на недотримання відповідачем містобудівного та іншого регіонального законодавства при облаштуванні паркувальних майданчиків, не беруться до уваги судом касаційної інстанції, оскільки вони не є предметом розгляду у даній справі і не входять до предмета доказування у цьому спорі.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд визнав недоведеним факт порушення відповідачем прав позивачів у даних спірних правовідносинах щодо користування ними спірними приміщеннями та взяв до уваги те, що обраний позивачами спосіб захисту порушеного права в частині зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні майном не відповідає ефективному засобу захисту.

Скасовуючи судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про обґрунтованість заявленого позову, виходячи із того, що обмеженням відповідачем вільного проїзду громадян на паркувальний майданчик на спірній прибудинковій території позивачам чиняться перешкоди у користуванні нежитловими приміщеннями, і позивачі обрали належний спосіб захисту.

Проте наведені висновки суду апеляційної інстанції є помилковими і такими, що було зроблено без урахування приписів законодавства, що регулює спірні правовідносини.

В процесі розгляді спору господарськими судами було установлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ "Мед Лайф" є власником нежитлових приміщень площею 115,50 кв. м і 98,50 кв. м в буд. 10а (літ. А) по вул. Деревлянській (колишня Якіра) в місті Києві, що підтверджується свідоцтвами про право власності на нежилі приміщення серій НП № 010007404, НП № 010006894, виданих 04.07.2003, 13.03.2003 Головним управлінням комунальної власності м. Києва. Наразі ці приміщення орендуються ПП "Елітна стоматологія" за договором оренди від 28.12.2015 № 12, укладеним між позивачами.

Також судом було установлено, що у лютому 2008 року відповідачем отримано згоду від Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (лист від 28.02.2008 № 09/62-1655) на встановлення шлагбауму та улаштовано на прибудинковій території будинків 8,10, 10а по вул. Деревлянській (колишня Якіра) в місті Києві та будинку 77 по вул. Мельникова у м. Києві автоматичний в'їзний/виїзний термінал (шлагбаум та охоронну битовку), майданчик для паркування на території внутрішнього двору будинків. Контроль доступу до внутрішнього двору будинків забезпечується охоронцем на в'їзді на прибудинкову територію.

Позивачі в обґрунтування позову посилалися на перешкоджання охоронцем в'їзду працівників і клієнтів позивачів на територію внутрішнього двору, на якій розміщено паркувальний майданчик, що, в свою чергу, на думку позивачів, впливає на господарську діяльність та їх ділову репутацію. Тобто, як убачається із матеріалів справи, спір по суті між сторонами виник з приводу впорядкування користування паркувальним майданчиком, розміщеним на спірній прибудинковій території. Водночас підставою позову позивачами визначено положення статей 391, 396 ЦК.

За змістом статті 1 ГПК у редакції, чинній на час звернення з позовом, правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 ЦК).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

В силу наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Відповідно до статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою такого позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або користування належним йому майном.

Отже, у розумінні наведених норм власник (титульний володілець) вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Саме із такого розуміння зазначених положень законодавства та практики ЄСПЛ обґрунтовано виходив господарський суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі.

Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, з'ясувавши характер спірних правовідносин сторін (предмет і підстави позову), характер порушеного права (інтересу) позивачів, місцевий господарський суд не установив порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулися із цим позовом.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи судове рішення, визнав недоведеним факт перешкоджання відповідачем у реалізації позивачами повноважень розпорядження та користування спірними нежитловими приміщеннями у розумінні приписів статті 391 ЦК (яку визначено як підставу позову); обставин зазначеного порушення за наслідками розгляду справи судом не було встановлено; доказів зворотного позивачами не надано.

Господарський суд також не установив протиправності поведінки відповідача, тобто вчинення ним дій, спрямованих на порушення саме прав позивачів щодо користування та розпорядження ними спірними приміщеннями, і визнав необґрунтованими позовні вимоги.

Суд, урахувавши, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, установив, що обраний позивачем спосіб захисту права щодо зобов'язання не чинити перешкод у здійсненні позивачами права безперешкодного проїзду на прибудинкову територію не відповідає ефективному засобу захисту, не забезпечує захисту та відновлення прав позивачів за наведених обставин.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, наведеного не врахував, висновків суду першої інстанції не спростував, натомість лише послався на те, що обмеження вільного проїзду громадян на паркувальний майданчик перешкоджає позивачам користуватися належним їм майно, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд при вирішенні спору всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував наявні між сторонами правовідносини, повно встановив фактичні обставини справи і прийняв законне та обґрунтоване рішення, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, враховуючи зазначені висновки ЄСПЛ, наявні підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, із залишенням в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі законного рішення місцевого господарського суду, а касаційну скаргу ОСББ "Моноліт" слід задовольнити, судовий збір, сплачений ОСББ "Моноліт" за подання касаційної скарги, належить стягнути з позивачів порівну.