Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про стягнення коштів у розмірі 207917,32 грн., а саме 141548,30 грн. за спожиту теплову енергію, пені у сумі 22239,09 грн., відсотків річних у сумі 3403,15 грн. та інфляційних втрат у сумі 40726,78 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3118,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №620354 від 01.11.2000 р. в частині своєчасної оплати за поставлену теплову енергію у гарячій воді, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані відповідачу пеня, відсотки та інфляційні втрати у зазначених вище розмірах.

2. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду, постанови Вищого господарського суду України та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2016р. №910/973/16 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарська Дніпровського району м. Києва на користь ПАТ "Київенерго" 141548,30 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 21514,60 грн. пені, 3208,09 грн. відсотків річних, 40726,78 грн. інфляційних нарахувань. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016р. зазначене рішення було залишено без змін, а апеляційна скарга відповідача - без задоволення.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що, на виконання умов договору № 620354 на постачання теплової енергії у гарячій воді за період з 01.11.2014 р. по 01.04.2015 р. позивачем було здійснено постачання відповідачу теплової енергії на загальну суму 251 543,43 грн., обсяг якої підтверджується копіями облікових карток (табуляграм) за відповідні періоди, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію без будь-яких зауважень. Проте абонентом було оплачено вартість поставленої в зазначений період теплової енергії тільки частково, тому залишок неоплаченої споживачем теплової енергії в гарячій воді, поставленої позивачем, враховуючи наявне станом на 01.11.2014р. від'ємне сальдо в сумі 33 268,58 грн. та коригування оплати на суму 2400 грн., становить 141 548,30 грн. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено неналежне виконання відповідачем умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді в частині оплати за надані послуги, внаслідок чого у останнього утворився борг, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 141 548,30 грн. боргу за спожиту теплову енергію є такими, що підлягають задоволенню, також задоволенню підлягають і вимоги про стягнення 40 726,78 грн. інфляційних втрат. Щодо вимог про стягнення з відповідача 3 403,15 грн. 3% річних та 22 239,09 грн. пені, то місцевий господарський суд дійшов висновку про їх часткове задоволення. З урахуванням здійсненого перерахунку суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 21 514,60 грн. пені та 3 208,09 грн. 3% річних. В решті вимог про стягнення з відповідача пені та 3% річних відмовив.

Київський апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду міста Києва, в постанові від 22.12.2016р. також зазначив про те, що листом №029/53/1/10292 від 28.08.2015р. ПАТ "Київенерго" у відповідь на звернення відповідача надало згоду на припинення дії Договору з 01.09.2015р. Провадження у господарській справі № 910/20887/15 за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про розірвання Договору № 620354 на постачання теплової енергії у гарячій воді, ухвалою суду господарського суду міста Києва від 28.10.2015р. було припинено на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору. До того ж, згідно з рішенням Київської міської ради № 823/1687 від 23.07.2015р. відповідача визначено правонаступником усіх прав, обов'язків та майна комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва", яке за твердженням відповідача у спірний період було балансоутримувачем будинку за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 15/1. КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" було припинено шляхом приєднання до установи відповідача.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2017р. касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду міста Києва по справі №910/973/16 - без змін. Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій та зазначив, що вони відповідають матеріалам справи та чинному законодавству України

3. Короткий зміст вимог заяви Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва та узагальнення її доводів

22.08.2017р. Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва до Верховного Суду України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 травня 2017 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2016 року та рішення господарського суду Черкаської області від 29 березня 2016 року по справі №910/973/16. Заявник просить скасувати вказані рішення судів та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові. 11 січня 2018 року зазначену заяву передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Заява подана з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 ч. 1 ст. - 111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема ст. ст. 607, 714 ЦК, ст. 275 ГК України, ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", ч.6 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України по справах №910/780/16, 910/31571/15, 910/31477/15, 910/32978/15.

Заявник зазначає, що у вказаних постановах Вищий господарський суд України на підставі вищезазначених правових норм дійшов до висновку про те, що приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Заявник вважає, що Вищий господарський суд України у вказаних постановах, на відміну від постанови по справі №910/973/16, дійшов висновку про те, що набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" (1198-18) є тією обставиною, яка є підставою для припинення зобов'язання з оплати за споживання житлово-комунальних послуг. Цей висновок ґрунтується на тому, що відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Заявник також вказує про те, що в подібних правовідносинах Верховний Суд України прийняв постанову по справі №910/31573/15, яка містить правовий висновок про те, що неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Відтак, відповідач втратив підстави виступати стороною в Договорі. Саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України. З цих підстав заявник вважає що постанова ВГСУ по справі № 910/973/16 є такою, що прийнята всупереч правовому висновку Верховного Суду України щодо застосування в подібних правовідносинах норми матеріального права.

4. Позиції інших учасників справи

Відзивів на заяву Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва або письмових пояснень по суті викладених в ній доводів від ПАТ "Київенерго" не надійшло.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

01 листопада 2000 року між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (енергопостачальна організація за договором) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (абонент за договором) було укладено Договір № 620354 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором (п.1.1 Договору).

Розділами 2 - 6 Договору сторони узгодили зобов'язання та права сторін, допуск в експлуатацію систем теплоспоживання абонента, облік теплової енергії, відповідальність сторін, тощо.

Відповідно до п. 2.2.1 п. 2.2. Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Згідно розділу 5 Договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом. Межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін вказана у Додатку №6 до Договору та не може бути змінена в односторонньому порядку.

Окрім того сторонами узгоджені та підписані додатки №№ 1 - 9 до Договору, які є його невід'ємною частиною, зокрема, тарифи на теплову енергію (додаток № 3), порядок розрахунків за теплову енергію (додаток № 4).

При виконанні умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язались керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1 Договору).

Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії.

Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (1198-2007-п) (далі - Правила), відповідно до п. 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

При цьому, пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

Відповідно до. п. 2.2.1 п. 2.2. Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Відповідно до Додатку № 8 до Договору (Довідка по будинках (спорудах) Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва), копія якого міститься в матеріалах справи, вбачається, що опалення і гаряче водопостачання будинку за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 15/1 (№ особового рахунку 620354) здійснюється від теплових мереж Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

У відповідності до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами, міжопалювальний період для систем опалення, ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.

Пунктом 29 Правил передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

Так, відповідно до п. 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Пунктом 1 Додатку №4 до Договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі.

Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує Енергопостачальній організації вартість, заявленої у договорі кількості теплової енергії за розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу" (2654-12) , як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії (п.2 Додатку №4 до Договору).

Відповідно до п. 4 Додатку №4 до Договору абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел "Енергопостачальної організації", та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання "Абонента" в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою "Абонентом" тепловою енергією сплачується ним самостійно, не пізніше 15 числа слідуючого за розрахунковим.

Згідно п. 5 Додатку №4 абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: вул. Меліоративна, 11, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду.

На виконання умов вищезазначеного договору та додатків до нього за спірний період з 01.11.2014р. по 01.04.2015р. позивачем здійснено постачання відповідачу теплової енергії на загальну суму 251 543,43 грн., обсяг якої підтверджується наданими позивачем копіями облікових карток по Договору №620354 за відповідні періоди, а саме: за листопад 2014р. нараховано 35029,75 грн.; за грудень 2014р. - 74965,38; за січень 2015р. - 50679,94 грн.; за лютий 2015р. - 44684,87 грн., за березень 2015р. - 46143,60 грн.; за квітень 2015р. - 39,89 грн. відповідно.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, абонентом було оплачено поставлену в зазначений період теплову енергію тільки частково в грудні 2014 в розмірі 852,50 грн. та у січні 2015 в розмірі 78 274,05 грн., отже, залишок неоплаченої споживачем теплової енергії в гарячій воді, поставленої за договором позивачем, враховуючи наявне станом на 01.11.2014р. р. від'ємне сальдо в сумі 33 268,58 грн. та коригування оплати на суму 2400,00 грн., становить 141 548,30 грн.

Згідно з розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 17.06.2013 №335, з 02.09.2013 весь житловий та нежитловий фонд передано на праві господарського відання до КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва", у зв'язку з чим відповідач не є балансоутримувачем нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 15/1.

23.07.2015р. Київською міською радою прийнято рішення №823/1687, відповідно до якого вирішено припинити Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" шляхом приєднання його до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, та встановлено, що останнє є правонаступником усіх прав, обов'язків та майна припиненого Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва".

6. Мотиви, з яких виходить колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при прийнятті постанови

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у заяві Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що заяву слід задовольнити наступних підстав.

26 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 10 квітня 2014 року № 1198-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" (1198-18) (далі - Закон № 1198-VII (1198-18) ). Ним було внесено зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Суди попередніх інстанцій, вважаючи позов ПАТ "Київенерго" таким, що підлягає задоволенню, виходили з того, що факт втрати відповідачем статусу виконавця послуг з постачання теплової енергії у зв'язку з набранням чинності Законом № 1198-VII (1198-18) не може бути підставою для звільнення від обов'язку зі сплати коштів за Договором, оскільки такий обов'язок Договором покладено саме на відповідача. Внесені законодавчі зміни поширюються на правовідносини, які виникають після набрання чинності вказаними змінами і не передбачають автоматичного припинення укладених раніше договорів. Правочин щодо заміни сторони у Договорі у зв'язку зі зміною балансоутримувача укладено не було. Передача будинку з балансу одного підприємства на баланс іншого не є підставою для висновку про виникнення правонаступництва за зобов'язаннями. У спірному періоді позивач поставляв теплову енергію відповідачеві. Рішенням Київської міської ради від 23 липня 2015 року № 823/1687 КП "КД Дніпровського району м. Києва" припинено шляхом приєднання його до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва та встановлено, що останнє є правонаступником усіх прав, обов'язків і майна припиненого КП "КД Дніпровського району м. Києва".

Верховний Суд зазначає, що у справах, копії постанов у яких надано заявником для порівняння, Вищий господарський суд України (на відміну від його висновків в постанові від 15.05.2017р. по справі, що розглядається) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовів ПАТ "Київенерго" з огляду на те, що КП УЖГ Дніпровського району м. Києва не здійснює діяльності, пов'язаної зі споживанням наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води; відповідач не може виконати своїх зобов'язань за договором, укладеним між ним і позивачем, оскільки не є виконавцем таких послуг у зв'язку зі змінами, що відбулись у законодавстві; позивача було повідомлено про розірвання договорів між відповідачем і кінцевими споживачами у зв'язку зі змінами в законодавстві, згідно з якими для надання таких послуг обов'язковою є наявність ліцензії у виконавця, яким визначено саме теплопостачальну організацію; у зв'язку зі зміною балансоутримувача будівлі (внаслідок прийняття Розпорядження № 335) та набранням чинності Закону № 1198-VII (1198-18) позивач як постачальник та виконавець таких послуг повинен був переукласти відповідні договори із безпосередніми споживачами або балансоутримувачем.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає, що за змістом ч.ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 714 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 275 ГК України, встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними законами України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) та "Про теплопостачання" (2633-15) .

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг. Балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Згідно з розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 17.06.2013 р. №335, з 02.09.2013 р. весь житловий та нежитловий фонд передано на праві господарського відання до КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва", у зв'язку з чим відповідач не є балансоутримувачем нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 15/1.

26 квітня 2014 року набрав чинності Закон № 1198-VII (1198-18) про внесення змін, зокрема до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності визначено суб'єкта господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальну організацію).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.08.2012р. № 278 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії" (z1475-12) вид господарської діяльності у сфері теплопостачання та у сфері послуг з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню.

Водночас відповідач за статутом не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) та ліцензіатом у сфері теплопостачання.

За змістом положень ст.ст. 509, 607 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Таким чином, неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Відтак, відповідач втратив підстави виступати стороною в Договорі. Саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.

Даним висновком Верховний Суд повністю погоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка знайшла своє відображення у висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норми матеріального права, викладеному в постанові від 25 травня 2017 року по справі №910/31573/15.

Верховний Суд погоджується зі ствердженням заявника про те, що постанова ВГСУ від 15.05.2017р. по справі, яка розглядається, є такою, що не відповідає правовому висновку Верховного Суду України щодо застосування в подібних правовідносинах норми матеріального права, який міститься в постанові ВСУ від 25 травня 2017 року по справі №910/31573/15. Крім того, суди першої та апеляційної інстанції, з висновками яких погодився Вищий господарський суд України, приймаючи рішення про задоволення позову у справі, яка розглядається, допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду заяви

Виходячи з вищевикладеного, з дотриманням передбачених Розділом XII-2 ГПК України (1798-12) в редакції, що діяла до 15.12.2017р. меж перегляду судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про те, що заява Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про перегляд та скасування постанови Вищого господарського суду України від 15 травня 2017 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 29 березня 2016 року по справі №910/973/16 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Верховний Суд скасовує постанову Вищого господарського суду України від 15 травня 2017 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 29 березня 2016 року по справі №910/973/16 та ухвалює по справі нове рішення, яким відмовляє ПАТ "Київенерго" у позові.

Відповідно до ст. 49 ГПК в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.