Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Крейцер"

представник позивача - Титикало Р.С.

відповідач -1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Санган";

представник відповідача -1 - Козаренко Є.В.

відповідач -2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Акваполіс РМ"

представник відповідача - 2 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Крейцер"

на рішення Господарського суду міста Києва у складі Підченка Ю.О. від 09 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Скрипки І.М. - головуючого, Гончарова С.А., Тищенко А.І. від 25 вересня 2017 року

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Крейцер" (далі - позивач) звернулось з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Санган" (далі - відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Акваполіс РМ" (далі - відповідач-2) (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) про:

- визнання недійсними укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору від 25 березня 2016 року купівлі-продажу 1/2 частки в праві спільної часткової власності димової труби та договору від 29 березня 2016 року купівлі-продажу 1/2 частки в праві спільної часткової власності димової труби;

- визнання права власності позивача на димову трубу (літ. LI) загальною площею 12,6 кв.м., що є приналежністю головної речі - приміщення № 3 площею 339, 4 кв.м. на першому поверсі нежилого будинку № 88 по вул. Червоноткацькій у м. Києві та належить на праві власності позивачу.

2. Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником 19/100 часток нежитлового будинку загальною площею 6 381,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 88 на підставі договору купівлі-продажу частки нежитлового будинку від 26 червня 2015 року, укладеного між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес-Плюс" (далі - ТОВ "Актив Бізнес-Плюс"). Решта 81/100 часток вказаного будинку належить відповідачу-1, який також придбав їх у ТОВ "Актив Бізнес-Плюс" за іншим договором купівлі-продажу. У свою чергу ТОВ "Актив Бізнес-Плюс" придбало вказану нежитловий будинок у цілому у відповідача-2.

3. Спірна димова труба є приналежністю придбаного позивачем за вказаним договором нежитлового приміщення № 3 площею 339, 4 кв.м., оскільки призначена для його обслуговування, проте вибула з володіння позивача поза його волею внаслідок укладення між відповідачами спірних договорів купівлі-продажу, стороною яких позивач не є. Отже, спірні договори суперечать вимогам статті 186 Цивільного кодексу України, а тому є недійсними. В якості правової підстави для задоволення позову в частині визнання за ним права власності на спірну трубу позивач посилався на положення частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

5. Рішення мотивовано тим, що відповідач-2 придбав нежитловий будинок загальною площею 6 381,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 88 у ВАТ "Радикал" за договором купівлі-продажу від 18 травня 2006 року, а спірна димова труба була передана відповідачу-2 без оформлення права власності, як приналежна до придбаного будинку річ, за окремим актом приймання-передачі від 18 травня 2006 року.

6. Отже, спірна димова труба є приналежністю до усього будинку загальною площею 6 381,10 кв.м., проте за відсутності доказів того, що вказана труба є приналежністю безпосередньо до придбаної позивачем частини будинку та була придбана останнім у складі 19/100 часток в праві власності на цей будинок, позовні вимоги є безпідставними.

Короткий зміст оскаржуваної Постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

7. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 09 червня 2017 року залишено без змін.

8. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний господарський суд також зазначив, що позивачем у встановленому порядку не спростовано правомірність набуття відповідачем-2 права власності на спірну димову трубу та державну реєстрацію права власності на неї, як на окремий об'єкт. При цьому позивачем не доведено, що вказана труба набута ним у складі 19/100 часток у праві власності на нежитловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2015 року та є приналежністю саме придбаного позивачем приміщення № 3 площею 339,4 кв.м. Не вбачається це і з укладеного між позивачем та відповідачем-1 26 червня 2015 року договору про поділ нежилого будинку площею 6 381,10 кв.м., належного їм на праві спільної часткової власності.

9. За таких обставин відповідач-2, уклавши спірні договори купівлі-продажу, розпорядився належним йому майном на власний розсуд та не порушив прав позивача, якому спірна труба у власність, як приналежна річ, не перейшла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. 12 жовтня 2017 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просить:

10.1. скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року;

10.2. справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

11. Спірна димова труба призначена для обслуговування нежилого будинку, пов'язана з ним спільним призначенням, а тому відповідно до статті 186 Цивільного кодексу України є його приналежністю, а не самостійною окремою річчю. При цьому спірна труба безпосередньо примикає до належного позивачу нежитлового приміщення, купуючи яке позивач мав намір використовувати його разом з трубою, яка має слідувати за головною річчю, тобто належить позивачу разом із приміщенням.

12. Отже, оскільки позивач є одним із співвласників нежилого будинку, приналежністю якого є труба, то спірні договори купівлі-продажу порушують право власності позивача на приналежну річ, яке має бути захищене шляхом визнання їх недійсними та одночасного визнання за позивачем права власності на спірну трубу.

13. На думку позивача, суди, встановивши, що спірна труба є приналежністю всього будинку, мали задовольнити позовні вимоги та витребувати у власність позивача, як співвласника приналежної речі, 19/100 часток димової труби, вимога про що була ним заявлена при зверненні з апеляційною скаргою.

14. Суд першої інстанції порушив приписи статті 77 Господарського процесуального кодексу України, безпідставно відмовивши позивачу в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, чим позбавив останнього права бути присутнім в судовому засіданні при прийнятті судового рішення.

15. У підтвердження своїх вимог позивач також послався на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 826/6771/16, скасовано державну реєстрацію права власності відповідача -2 на спірну димову трубу.

Позиція відповідача-2 у відзиві на касаційну скаргу

16. Позивач у порушення статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не надав доказів недійсності спірних договорів купівлі-продажу, як не довів і факту приналежності димової труби до придбаного ним приміщення, право власності на яку, як на окрему річ, зареєстровано за відповідачем-2.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

17. Верховний Суд відхиляє викладені в пунктах 11, 12 цієї Постанови доводи позивача щодо порушення його права власності на приналежну річ з огляду на таке.

18. Встановлені у справі обставини свідчать про те, що спірна труба відсутня у переліку майна, придбаного позивачем за договором купівлі-продажу частки нежитлового будинку від 26 червня 2015 року між ним та ТОВ "Актив Бізнес-Плюс", а також не була розподілена між позивачем та відповідачем-1 за договором від 26 червня 2015 року про поділ нежилого будинку. У свою чергу відповідач-2 не відчужував та не мав наміру відчужувати спірну трубу при відчуженні нежилого будинку в цілому, а навпаки зареєстрував право власності на цю трубу, як на окремий об'єкт нерухомості.

19. За таких обставин Верховний Суд погоджується з викладеними у пунктах 6, 8, 9 цієї постанови висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено факту набуття ним спірної труби у складі 19/100 часток у праві власності на нежитловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2015 року, як не спростовано і правомірності реєстрації відповідачем-2 права власності на цю трубу, як окремий об'єкт нерухомості на момент розгляду даного спору судами першої та апеляційної інстанції.

20. Одночасно Верховний Суд звертає увагу, що статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У свою чергу згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

21. Отже, системний аналіз статей 186, 190, 316 Цивільного кодексу України свідчить, що право власності особи виникає на окрему, самостійну річ, тоді як приналежність не може бути окремим об'єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

22. Проте заявлені у даній справі позовні вимоги стосуються визнання права власності саме на приналежність, тобто річ, яка не може бути самостійним об'єктом права власності.

23. Що стосується вимоги про визнання недійсними договорів купівлі продажу, то права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Відповідна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2012 року у справі № 56/68.

24. Отже, заявлення позивачем з метою захисту права власності позову про визнання недійсними укладених без його участі правочинів на підставі статей 215, 216 Цивільного кодексу України не може мати місце.

25. Натомість в якості правової підстави для визнання за ним права власності на приналежність позивач вказує саме частину 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якою визначено правові підстави для витребування власником майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). У той же час вказана норма врегульовує правовідносини, пов'язані з позбавленням власника речі права володіння нею, а не оспорювання самого права власності на річ. Отже, позивачем неправильно визначено правову підставу для захисту свого права.

26. Також є безпідставною викладена в пункті 13 цієї Постанови вимога про визнання за позивачем 19/100 права власності на спірну трубу, оскільки така вимога фактично є третьою зміною предмету позову, яка в суді першої інстанції не заявлялась, а тому не може бути розглянута на стадії апеляційного або касаційного перегляду судового рішення (стаття 101 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, стаття 300 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147а-19) ).

27. Посилання позивача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права (пункт 14 Постанови) також не заслуговують на увагу, оскільки порушення процесуальних прав позивача мало б місце виключно у випадку неповідомлення його належним чином про дату, час та місце судового засідання, що не мало місце у даному випадку.

28. З урахуванням меж перегляду справи судом касаційної інстанції, доводи позивача в пункті 15 Постанови також не можуть бути враховані Верховним Судом, оскільки наведені скаржником рішення суду адміністративної юрисдикції були прийняті вже після прийняття оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

29. Враховуючи вищенаведене, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення підлягають залишенню без змін, як законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 309, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Крейцер" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року у справі № 910/8903/16 залишити без змін.